Про шкідливість вождізму

Проблема суто в психологічній сфері окремих особистостей. Історичні випадки розралювання війн в більшості своїй стосуються вождів, які ОДНООСІБНО приймають рішення і прагнуть ввійти в історію теж ОДНООСІБНО. Суспільства, де управління і приймання рішень відбувається колегіально, на вчинки, що можуть активувати військову агресію чи третю світову війну війну практично не здатні. Іншими словами ризики мінімальні, а рішення виважені, коли необхідність у тому ж військовому втручанні дійсно не викликає сумніву. Тому має імпонувати демократичний устрій країн Євросоюзу, де керують практично нікому невідомі чиновники і керіники, що циклічно змінюються кожні кілька років. Саме така система, а не монархія чи псевдомонархія, зробить світ безпечним. Обмеження в США повноважень президента двома 4-річними циклами теж виконує цю ж задачу: зупинити ріст крил і обожествення чільника. Суспільство жертвує толковими президентами аби серед них не завівся амбітний неадекват.

До речі Радянський Союз після відходу Сталіна/Хрущова, коли рішення почали ухвалювати більше колективним політбюро, теж втратив ту реальну агресивність по відношенню до зовнішнього світу, обмежуючись лише подавленням бунтів на територіях країн соцтабору, які вважав своїми. 

Через це абсолютно шкідливо мати на чолі Жанну Дарк чи якогось Олександра Македонського. Шкідлива маніакальність - це не дефект, який видно за кілометр. Це вчинки, які мають наслідки. Наприклад, людина стає маньяком і ізолюється ЛИШЕ за наслідками своїх вчинків. По іншому не буває... В Гітлері це теж помітили лише за наслідками, до яких він привів країну і світ. Але формула, що мінімізує це ризики, вже існує. Ні вождям, владу радам...