03.01.2015 22:18  Оля Стасюк => Тетяна Белімова 

Про "Вільний світ" та Ремарка


Випадково зовсім побачила цю книгу на верхній полиці обласної бібліотеки(видно, спеціально, бо книжечка яскрава, а все навколо як навмисне розставили у сіро-чорній гамі). Одразу пообіцяла собі відписати Вам, але дуже боялася: як же ж оціню правильно після щойно "проковтнутих" аж трьох творів Ремарка? Та ще й остання з них - про ненависть до тієї самої війни, лише по інший бік окупованої території...

Але книга інша, геть інша.

Якщо Ремарк засуджує фашизм і всякі проблеми міграції з вуст красивих жінок, що між муками таборів попивають коньяк і говорять про кохання і життя, то тут з`являються люди з іншим, ближчим менталітетом, мисленням, - і, нехай буде так, навіть правильнішим. Бо ж таки доживають до старості, хай і втрачаючи потрохи людей із "Дерева роду", а не помирають на швидкісних трасах, від раку чи ампули з отрутою, в спокійних гірських санаторіях туберкульозників... І пишуть листи, мало не найвагоміше у творі. Не знаю, шалено не хочеться віддавати цю книжку(термін виходить, загризуть бюрократи), вона стала якоюсь рідною, світлою. Не лише через теплий, душевний стиль, не лише через на диво чітке уявлення всіх картин, а й тому, що це все історія мого народу, яку я вже лише прочитаю, а не почую від бабусь чи тим більше дідусів. Тому й стає дуже жаль і їх, і бідну Полю, і Марію, і обох Оль - ту, яка бачила життя, і ту, яка не бачила, - і Тоню, що так рвалася кудись, аби не додому, і так помилилася, і Агафію, що так і померла, не бачивши нового дому... Але цей твір - не трагедія. Українці борються, де б не були, в яких умовах би не жили. Красивий гімн, який хочеться перечитувати. Багато написала, пробачте мені. Спасибі Вам. _)

Додати коментар
 06.01.2015 20:16  Оля Стасюк => Тетяна Белімова 

Чекатимемо нових, Пані Тетяно! Пишіть! Про що і варто писати українцям - це про історію. Бо якщо антиутопії про майбутнє, казки і все інше може написати будь-хто з будь-якого кінця світу, то описати колись заборонену і найунікальнішу в світі історію цілого народу волелюбів, воїнів, матерів і мучеників дано лише українським співцям. _)))

 04.01.2015 10:24  Тетяна Белімова => Оля Стасюк 

Олічка! Ти навіть уявити собі не можеш, наскільки приємно мені читати твої слова! Такий відгук від читача вартий усіх гонорарів за книгу)))))
Трішки додам і своїх думок з приводу Ремарка й історії. Розуміється, що я не була очевидицею подій, які описувала у "Вільному світі" - не жила "в епОсі", так би мовити. Але все ж хочу відзначити, що українська аристократія (зокрема, письменники) ніколи не знала такого життя, що його описує Ремарк (а кожен, як відомо, переповідає власний життєвий досвід - інакше просто не повірять). Українське письменство завжди тяжко працювало, аби вижити і аби зберегти народ. Збереження пам`яті народу - важливе завдання для письменника, у нашому випадку чи й не основне. Я писала таку оповідь, яку я почула від простих українців, котрі не зналися на коньяках і кав`ярі, але мені було важливо передати їхню самобутність, бо такі, як вони, - це сіль нашої землі. Мені здається, про українську історію треба писати й писати, писати й писати і ніколи не спинятися. І коли я чую, що вже годі нам плакати над Голодомором, над репресіями, давайте знайдемо позитив і будемо жити далі... Ні, руки не опускаються... Навпаки, я розумію, якщо таких не збудити - то вони народять і виховають собі подібних. До таких треба промовляти у першу чергу, відривати від їхнього рота келишок із тим самим коньяком, про який писав Ремарк, і просити послухати про їхніх рідних, котрі вмерли голодною смертю. Бо людина - це і пам`ять поколінь, це не лише "операційна пам`ять" сьогодення ("Головне - заробив і з`їв... і щоб трішки здоровий!" - як писав у своєму "Галілеї" Євген Плужник).
Я теж зараз написала чимало. А здається, так і не сказала чогось важливого. Знаєш, таке відчуття було і після написання "Вільного світ" - історія ніби вже завершилася, але щось найважливіше залишилося поза кадром. А це значить, що будуть і нові твори)))))))
Дуже і дуже тобі дякую!!!