Натрапила на історію, що дуже вразила. Не втрималася, щоб не перепостити...
"1991 рік, в країні агонія перебудови. Немає впевненості в завтрашньому, сьогоднішньому і вчорашньому дні. Хто пам"ятає, той пам"ятає.
Місто Львів. Мій друг живе з батьком, матір"ю, двома молодшими сестрами і бабусею мами.
Бабусі, а вірніше прабабусі за дев"яносто, вона погано чує, років десять не була на вулиці, ледве ходить по квартирі до туалету і назад. Дохід сім"ї - зарплата батьків-лікарів і маленька пенсія. Життя з кожним днем все голодніше і напруженіше. Бабуся стала частенько хандрити і нити: - Бог не дає мені смерті. Всі мої однолітки вже там, дітей я пережила і тільки псую життя внучці та її родині ...
Увечері вся родина прийшла на сімейну раду в бабусину кімнату і батько почав:
- Бабусю, ти нам не тільки не заважаєш, а навіть навпаки. Ми хотіли тебе залишити в спокої і не турбувати, але нам не прожити без твого життєвого досвіду. Бабусю, приймай справи, ти з цієї хвилини будеш у нас скарбником. Твоє слово закон, а то без чіткого списку витрат нам ні на що не вистачає. Ось тобі наші дві зарплати, командуй.
І бабка обклалася зошитами, гаманцями і баночками з дріб"язком.
Кожен день всі члени сім"ї вранці вставали до неї в чергу, щоб взяти грошей на кишенькові витрати.
Бабуся помітно ожила, вона примудрилася викрутити 120 крб. на нового пилесоса, тим більше, що батькам підняли зарплату на 40 і 60 крб. По вихідних правнуки (якщо добре себе вели весь тиждень) отримували по карбованцю і п"ятдесят копійок на кіно і морозиво.
Через пару років старенька діловито жаліла сім"ю: - як ви будете без мене, адже все розтринькаєте...
Вона померла щасливою, потрібної своїй родині, і так і не дізналася, що Всіх її "сімейних грошей" 400 карбованців з копійками ... не вистачить на один трамвайний квиток який коштував 10000, та й гроші були вже інші."
