Навіщо вчитись бачити крізь дірки в паркані?

Вам ніколи не здавалося, що ми надто нудно проводимо час, коли ходимо щоденними маршрутами чи їздимо кудись постійно у транспорті? А якщо використати ці години для саморозвитку, передусім для покращення спостережливості і мислення?..
Насправді людське мислення – поняття дуже нестійке. Тобто саме по собі воно існує, ми його відчуваємо, ми ним живемо. Але його швидкість, здатність реагувати, пристосовуватися до змін – це речі, які можна розвивати.
Не знаю, чи ви бачили серіал «Елементарно». Це – один з типових багатосерійників про Шерлока Холмса, але мені подобається одна деталь: головний герой для пошуку нових ідей постійно змінює оточення. Він вмикає записи шуму бджіл чи віолончелі, миготливі картинки на екрані або просто висить вниз головою! Звісно, він ексцентричний – звичайних людей такі дії, навпаки, відволікають від роздумів… Але є і наукове пояснення: зміна в середовищі не дає «заснути» нашому мозку , він пожвавлюється через дисонанс із загальною картинкою. Ми ж звикли виконувати певні речі у певному місці – а якщо змінимо інтер’єр, переставивши речі, сядемо читати книгу не в зручне домашнє крісло, а на лаву в парку, навіть повернемося додому іншою дорогою – це стане певним стресом для мозку, а тому позитивно вплине на наше сприйняття, мислення, спостережливість.
Щодо спостережливості – ще один приклад з фільму. Всі бачили Гаррі Поттера? Отож, перша частина, друзі заходять на заборонений третій поверх, знаходять кімнату з Цербером, лякаються і втікають. І – різні реакції. Рон і Гаррі помітили лише страшні пащі, а Герміона – потаємний люк під лапами. Добре було б мати таку спостережливість, правда?.. Деяким вона дається з дитинства, інші ж можуть розвивати її навіть в умовах щоденності. Назва цього нарису невипадкова – все починається з парканів.
Коли ми їдемо на авто чи в іншому транспорті і дивимося у вікно, переважно бачимо щось недалеке – перший ряд дерев, перехожих, паркани. Використаймо принцип зміни в сприйнятті – зазирнімо на другий план, тобто між дерев, за паркан, вглиб вулиць на перехресті. Спробуйте, навіть на звичайних маршрутах можна побачити щось цікаве або просто нове. А якщо там не буде нічого особливого, то навіть сама зміна сприйняття корисна для мозку.
Спробуйте помічати якісь дрібні деталі в людях, на деревах у будинках. Поспостерігайте за птахами в небі. Помітьте якісь деталі у знайомих – каблучки, взуття, щось не візуальне – манера розмовляти, ходьба і т.д. Зрештою, підніміть голову і подивіться, яке сьогодні небо
.
До речі, як ви сприймете таке порівняння: небо вчора вранці було янтарне, вдень – блакитне, як апатит, а ввечері – кольору рожевого кварцу?.. Отже, третій спосіб змусити мозок стрепенутися – незвичні асоціації. Після довгого періоду колекціонування мінералів я звикла порівнювати кольори з ними – ви можете знайти щось своє, особливе, унікальне. Асоціації – це хороший спосіб розвинути в собі здатність бачити речі нестандартно, в тому числі, детальніше і уважніше помічати якісь їх особливості.
Спробуйте. Спостережливість і швидке мислення насправді дуже цінне в житті – як у побутових речах, так і в глобальних питаннях. Зрештою, вам просто стане легше аналізувати.

Олю, для письменника ось це, про що ти написала, є безцінним умінням. Побачити деталь, відчути у буденному щось сакральне, за звичним роздивитися сюжет, історію. Це те, що робить із звичайної людини митця. Дуже добре, що ти так рано це усвідомила! Щасти!
Буду чекати нових творів зі шпаринки у паркані)))) Ніби у дитинстві, коли заглядав кудись і бачив незвичний і незвіданий світ))))))))

можливо, це правильно) діло навіть не в кількості інформації. мозок все рівно відсіює потрібну. Діло в звичці помічати деталі, яку можна набути саме таким чином

спостережливість, звісно, діло хороше... особливо якщо ти детектив) але забивати свою оперативну пам`ять інформацією про колір каблуків колеги мені точно не хочеться.
мабуть, я абсолютно не спостережлива. Я не запам`ятовую цін (після того, як це перестало бути моїм професійним обов`язком, не запам`ятовую імен, лиць, назв вулиць, деталей одягу.
Але якщо включається !це мені цікаво" - отоді я і спостережлива, і пам`ять в мене нормальна... Мозок, настроєний на вирішення певної задачі чи на певний інтерес, сам вмикається в потрібний час, коли в поле зору органів чуття потрапляє те, що має до цього відношення. якось так...

Якби Ви Оля поцікавились житєвим шляхом великого Мао, Ви б дізналися, що він мав одну характерну звичку. Навіть ідучи на прогулянку своїм улюбеним ліском Мао завжди рухався новим маршрутом, що діставало клопоту його охоронцям...

На рахунок бачити не лише перший план. Бабці біля під`їзду могли б дати майстер-клас якби внятно могли поянити суть свого дару бачити все... І вглиб і вшир... Підозрюю, що цей досвід приходить з віком від сидіння на одному місці... Мозок сам навчається блукати по околиці не використовуючи ноги.

А так все дуже слушно...