про себе

Це було у восьмому класі.

В нашій школі тоді вчилися учні з чотирьох сіл. Основна маса нас, з “центрального” села, в якому були сільрада, школа, лікарня, контора і т.д., навіть не замислювалися про незручності, з якими щодня впритул стикалися “хоружани”, “тімчани” та “агробазяни”, добираючись на уроки.

“Тімчан” було багато. Разом з ними наш клас був завеликий для сільської школи. А вчилися вони, за рідкісним виключенням, таки поганенько. Мабуть, дуженько тягли показники успішності вниз. Певно, з цих причин було піднято питання про переведення їх до села іншої сільської ради, де в школі було значно менше учнів. Але особливого бажання міняти школу, звісно, ні учні, ні їхні батьки, не мали.

Справа дійшла до того, що нас, учнів, зібрали і почали питати, чи хочемо ми, аби “тімчани” і далі вчилися з нами, а чи ні. Це зараз я розумію, що це була якась хитра і брудна технологія педколективу, а тоді все здавалося логічним і правильним. Аякже ж — з нами радяться, нас питають, наша думка важлива...

Ми в переважній більшості НЕ ХОТІЛИ. Не знаю, хто з яких причин, але майже всі почали подавати голос проти “тімчан”. І я, мабуть, найголосніше. Мені, правильній до мозку кісток відмінниці, вони дійсно заважали вчитися. Поведінку порушували, уроки зривали, на їхнє “усмиряння” чи тупе стояння біля дошки тратилася купа часу... Тобто я з абсолютно чистою совістю доводила, що їхнє місце явно не в нашому класі, що вони всіх дістали і всім буде краще, якщо вони вчитимуться деінде. Все було правильно і всі погоджувалися.

А тоді я раптом глянула в очі одного з них. І на мить відчула його почуття в цей момент. Біль, образу, розчарування, відчай, затравленість... Мене просто заціпило від сорому.

“Тімчани” більше з нами не вчилися.

Вони усіх пробачили і з радістю приїжджають до нас на зустріч випускників, хоча закінчували вже іншу школу. Я не знаю, чи й пам`ятають вони ті “збори”. Мені достатньо того, що я їх пам`ятаю. Це був останній випадок, коли я отак переконано і наполегливо травила когось разом з усіма. Бо знаю, що там, в тих очах...

і що, без варіантів взагалі?
люблю старий анекдот: "Если все будут пацифистами, то кто же будет родину защищать???? - ой, если ВСЕ будут пацифистами, то никто и нападать не будет!".
так ні ж, організатори завжди знаходять інструмент...

не перейматеся: ви стали жертвою маніпуляторів. це теж треба пройти. і не раджу вам боятися "травити" когось натовпом. іноді це відбувається як протидія тому, хто вам заважає. на травлі всім натовпом будуються будь які війни, наприклад.
нас витравили з Донецька і Криму саме таким методом. Ми їх маємо витравити так само, якщо хочемо повернути ті території. Так само травлять один одного політики на виборах - за допомогою та підтримкою натовпа.
Просто хтось вміє організувати натовп і натравити на неугідних, а хтось слугує інструментом в тому процесі. і так - повсюди. Лише три стани: ти - організатор травлі, ти - інструмент травлі, або ти - жертва травлі.
В даний момент нікого не травлять? Нічого, це лише до певного часу.

та не особо є за що поважати... але дякую.

Ого. Жостко. Сміливо про таке писати, поважаю)

а... та це з їншої опери... там же сміятися пропонувалося... те поки лежить, написане.

а це ось написалося, не під тему насправді. просто іншої назви не придумалося.

та ідея щодо наступного мені сподобалася). продовжуйте.

Крига скресла... Цікаво, хто буде відвертим про себе наступний?

Не бійтесь))) Як у "Щит и меч" (пам"ятаєте радянські фільмушки) - Це не боляче))) Неначе заснеш)))

вже страшно....

О, Галю, Ви мене надихнули. Зараз же от "лабаю" таку ото цікаву "хісторі"- і в тираж (в прозу, тобто))) Не розглядати надто суворо)))

мені досі не по собі, коли бачу ту людину. ми не любимо тих, перед ким винні. але наука мені була хороша. десь через рік після цього я сама попала в ситуацію затравленої... це закріпило результат.

Не могла обійти стороною, Галю. Ніколи не піддавала сумніву твою людянність... Якось зворушила мене і сколихнула своє. Почала в пам"яті перебирати очі... Добрий текст. Потрібний!