02.06.2018 20:15  Суворий 

Козаки: що пише про них француз у книзі, виданій 1800 року


В різдвянім числі „Діла" поміщено фейлетон Юрія Косача, затитулований «Україна в „секретних мемуарах про Росію" Ф. Ш. Масона. Є це огляд книги, яку видано перший раз у Парижі 1800—1802 року, яку написав француз Шарль Франсуа ФІліберт Масон, що був майором у російськім війську, в якому служив у Петербурзі від 1786 до 1796 року. Книга була видана під заголовком „Секретні спомини про Росію". Автор знав добре відносини в Росії й жив близько царського двору. Описуючи Росію, він призначив у книзі окремий розділ козакам, у якім є теж завваги дотично України. Про козаків пише він у такий спосіб, що розуміє під цею назвою ціле населення України. Він уже тоді настільки визнававсь у взаєминах України і Московщини, що знає, які є бажання українців, з тими бажаннями симпатизує і виразно розрізняє москалів від українців. Москалів називає по французьки "russe", а українців „ukranien". В розділі про козаків пише згаданий француз між іншим таке:

„Воовнича нація козаків зменшується з дня на день. Вона скоро зникне з поверхні землі, так, як зникли інші, на яких затяжив російський скипетр, хіба що якась щаслива революція прийде в швидкому часі, щоб визволити її з під ярма, яке її нищить і давить. „Козаки, пише далі Масон, не мають нічого спільного з росіянами, хіба що грецьку реліґію й зіпсуту мову. Їхні звичаї, навики, спосіб життя, їжі, війни цілковито відмінні, коли не брати під увагу загальних схожостей, які завжди існують між межуючими народами, наближеннями до себе вузлами релігійними й політичними. Козаки є далеко гарніші, вищі, активніші, зручніші, вигадливіші й особливо далеко чесніші від росіян, менше звиклі до рабства. Вони щирі, відважні й говорять сміливіше. Їх зверхність менш одноманітна і тавра, що їх накладає рабство, ще їх не цілком споганили та не дали скарлуватіти. Козаки, це номади, чабани, войовники, грабіжники. Росіяни — осілі, хлібороби, крамарі, тому, природньо, вони менш войовничі й великі шахраї в торговлі  Козаки жорстокі й криваві, але тільки в розгарі воєнної дії; росіянин є з природи холоднокрово безпощадний і суворий. 

„Козацька нація тратить незалежність, яку, мала перед своїм з`єднанням з Росією. Її перестають щадити з хвилиною, коли впевняються, що це увійде їм безкарно. Повстання великого гетьмана Мазепи, викликане лихим трактуванням, дало початок до гноблення їх (козаків) ще за царювання Петра І. Цей імператор відібрав їм право вибирати свого вождя. Він переводив примусові затяги в їх країні й обмежив козацькі контингенти, що від тепер могли бути тільки періодичні і тимчасові. Роз- гніваний їх відданістю Карлові ХII, він згнобив козацькі племена й розкинув їх войовників по різних областях своєї безмежної держави. Одначе його наступники ще поважали остатні козацькі, військові і громадянські інституції бо боялись, щоб остаточно, утискаючи їх безмежно, не кинути в підданство туркам або Польщі, або кримським татарам. Та з хвилиною, коли ці три вороги перестали бути страшні для Росії, козаки опинились у рабстві царату. Тепер, їхня прадавня республіканська конституція не існує, рівність між ними зникла. Їм дано шляхту і нині дуже тяжко простому козакові дійти до якого- небудь ступеня. „Ми сказали, — говорить далі наш приятель француз — що унія козаків із Росією була добровільна й умовна — їхні землі з бідою достатні для їхніх мандрівних черед та людности, колись чисельної, були спільною власністю цілої нації. Жоден чужинець, навіть росіянин не міг там осісти без дозволу загалу і республіка з великою відвагою боронила своїх кордонів проти замахів сусідів. „Ось який був колись стан козаків, стан щасливий, коли порівняти їх колишню цілковиту незалежність з теперішнім цілковитим поневоленням росіянами, нинішніми їхніми панами або товаришами рабства. Від часів Мазепи вони не мали більше великого гетьмана, вибраного зпоміж себе. Цю гідність скасовано і титул служив лише для декорації кількох фаворитів російських імператриць, як напр. Розумовського та Потьомкіна. 

„Російський уряд, завжди затривожений і завжди підозріваючий, через те, що він все гнобить, не обмежився одним забезпеченням себе супроти нації, яка має так багато кігтів. Не вистає йому того, що він відбирає її військову силу, розчленовує її територію й втілює в давні російські провінції. Оце недавно він розпочав розчленування самої нації (мова про „трансплянтацію" 50 тисяч українців на Кубань і побережжя Криму). Коли раз якийсь деспотизм сягнув по права народів, він уже не спиниться. Найменша перерва його паралізує, він мусить поступати, щоб триматися на ногах, поступати, доки не впаде в прірву, яку сам собі викопав, або доки не розторощить себе об перешкоди, що їх самий нагромадив. Гнет породжує невдоволення, яке раніше чи пізніше розгорнеться в спротив, а потім у ворохобню. Козацька нація є нині в стані кризи; вона хвилюється і б`ється під ногою колеса, що її розчавлює"...

за матеріалами газети Свобода (№29 від 5 лютого 1938 року)

Додати коментар