Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
 02.06.2018 21:36  Суворий 

Куди зникають голови уряду совєтської України? (1938)

ГОЛОВА УРЯДУ СОВЄТСЬКОЇ УКРАЇНИ ТЯГНИБІДА

Коли в старій султанській Туреччині володар був невдоволений зо свого міністра, або коли гнівався на одну зо своїх численних жінок, то поступав дуже просто: той, на кого впав гнів всемогучого падишаха, зникав без сліду. Чи приходила смерть від задушення, чи від утоплення, чи від меча або кинджала — це однаково. Головне, що воля володаря була виконана. Так само поводилися турецькі султани і зо своїми васалами — з господарями Волощини та Мультанії, з князями Семигороду та з кримськими ханами. Не раз бувало, що багатий грек просто купував собі якусь державу, підлеглу туркам, і скидав тоді, маючи султанський „фірман" у руках, попереднього правителя країни, якому в Царгороді вміли вкоротити віку відомим турецьким способом.

Російське державне будівництво мало собі взірцем східні деспотії. Навіть імя „цар", хоч воно пішло від імени „Цезар", „цісар", московські князі взяли від турецьких ханів, як своїх зверхників. В московській державі права людини не були забезпечені. Все залежало від волі царя, все дрижало перед його самоволею. Цю засаду своєї нічим необмеженої влади висловив одного разу цар Павло (задушений 1801 року): „У мене тільки той вельможа, на кого я дивлюся, і доти доки на нього дивлюся".

Диктатор Сталін цілком перейняв від російських царів їх спосіб влади. Але вже навіть російські царі, за останнє пів століття перед 1917 роком не поводилися так деспотично, як це робить Сталін. Хоч і за останнього царя Миколи II „політичних злочинців" поліція висилала на Сибір та в інші далекі місця „адміністративним порядком", то про висланих люди могли довідатися, де вони є і що з ними діється. У Сталіна це інакше. Порівняння з султанською Туреччиною само собою проситься.

Після цієї передмови звернемося до фактів з життя совєтської України. Виявляється, що дуже небезпечно бути головою українського советського, з дозволу сказати, „уряду". Знаємо, що першим головою уряду совєтської України був Микола Скрипник. Після нього в 1919 році, Москва прислала Християна Раковського, румуна. Скрипник 1933 року пустив сам собі кулю в лоб, а Раковського мабуть десь доконали в келіях „чека" в. Москві, бо в совєтській пресі згадують його імя, як „агента фашизму та міжнароднього капіталізму". Улас Чубар, „хитрий малорос" , перебрався на життя в Москву 1932 року. Поки що він живий і здоровий, але все в руці Сталіна: він у Москві „вельможею", поки не прогнівив „великого, геніяльного батька народів"... Доля Чубаревого наступника Любченка, що теж застрілився, є у свіжій пам`яті. Після нього з`явився був Бондаренко; але ще не засохла фарба в рекламних статтях про цього „випробуваного большевика", як він десь зник. Цікаво: зникає „голова уряду" великої країни, але навіть собаки не загавкали — ні в Києві, ні в Харкові, ні в Одесі. Був чоловік — і нема його. Слідом за Бондаренком не стало й комісаря освіти Затонського. І про нього нічого не відомо. Інших, що пішли до прабатьків, як Любченко, Скрипник, Раковський, хоч лають у большевицькій пресі, як „контрреволюційних псів", то про Бондаренка й Затонського — нічого! Аж образливо: „Неначе й не `було мене", — може зітхнути в темниці або в свіжій могилі такий Затонський...

Після дивовижного безслідного зникнення „голови уряду" Бондаренка в совєтській Україні настало було „безкоролів`я" чи, по нашому „б є з г о л о в я". Не було „гоілови уряду"; були самі заступники. Можна догадуватись, чому. Мабуть мусіли шукати удень із свічкою „вєрново человєка", як писав цар Петро І. Знайшли таку „вірну людину", а вона відмовляється. Був страх і трепет великий між комуністами України і околиць. Головування в уряді — та цеж драбина до шибениці.

Напевне відмовлялися від високого уряду, тікали від нього гірше, як від чуми. Може колись довідаємось про конкурс на „голову уряду" України. Але нарешті знайшли. При кінці грудня 1937 р. по-ряд з комуністичними достойниками України появився, як голова ради народних комісарів, — Тягнибіда. Уже в совєтських часописах знаходимо й подобу нового „українського" міністра`-прем`єра. В товаристві Косьора, Леплевського та інших чекистів, що дивляться жваво й бадьоро, Тягнибіда виглядає вбого, з якоюсь мелянхолією у виразі обличчя. І сидить він не в центрі, як би належало „голові уряду", а край стола, спустивши очі, неначе соромлячись, що ось, мовляв, виставили чоловіка на посміх перед цілим світом. А може й страх бере Тягнибіду, коли згадає долю своїх попередників.


за матеріалами газети Свобода (№34 від 11 лютого 1938 року)

+ Додати коментар
 03.06.2018 10:35  Каранда Галина для Суворий 

)) ті, хто хоче Сталіна, хоче його не для себе, а для сусіда). Я не знаю, що тут ключове: чи тупість, чи підлість характеру. Швидше просто так тріпаються... примовка "Сталіна на вас нема" аналогічна "хай мене грім поб`є". Усталений набір звуків, які вимовляють в певній ситуації, абсолютно не задумуючись про сенс фрази.
Я, як завжди, не хочу вірити, що то люди дійсно так думають і хочуть... 

 03.06.2018 10:17  Суворий для Каранда Галина 

{#}Найцікавіше, що Сталіна досі багато хто любить саме за через оці його "шалості" з начальством. І зараза ж точно тонко розрахував, що тупорилі нащадки оцінять і не забудуть... Все забудуть, а за це будуть вихваляти. Ай молодець...

 03.06.2018 08:44  Каранда Галина для Суворий 

Як казав Ібрагім - паша, "кожний крок до влади наближає мене до смерті"... і не помилився! Шовковий шнурок ефективно виконує свої функції у всі часи. Міняється тільки конфігурація шнурка... 

Суворий
09.06.2018
Аншлюс або як прийшов кінець Австрії (1938)
08.06.2018
Як англієць шукав правди в совєтах? (1938)
03.06.2018
Тактика Москви: України нє било, нєт і не будєт (1938)
02.06.2018
Куди зникають голови уряду совєтської України? (1938)
02.06.2018
Козаки: що пише про них француз у книзі, виданій 1800 року
14.05.2016
Мене не читають - видаляю твір
12.02.2016
Ми Вас усіх любимо (до дня святого Валентина)
Останні записи
18.06.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Розвиток мови — ознака її життя
03.05.2018 © роман-мтт
Український кібер-панк
27.03.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Русско-тєрнопольський Київ
21.03.2018 © роман-мтт
Книжкова полиця: Світи і лабіринти
21.03.2018 © роман-мтт
З Днем поезії
17.03.2018 © роман-мтт
Кіберпанк попереджає: не зловживайте технологіями
16.03.2018 © роман-мтт
Фантастична карта України
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди