Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
 08.06.2018 12:40  Суворий 

Як англієць шукав правди в совєтах? (1938)

Недавно вийшла книжка, написана одним з найвизначніших членів англійської. „Лейбор Парті", предсідника екзекутиви Міжнароднього Союзу робітничих юній, сера Волтера Ситріна, під заголовком „Шукаю правди в Росії". Є це велика праця, майже 500 сторінок, звісного знавця робітничого світу, його потреб і бажань.

Уже на вступі зазначує автор, що, слідячи за.подіями в Советах у часі від 1925 до 1936 року, „був глибоко зворушений браком особистої свободи та цілковитим, або приказаним браком критики. Висліди, що ними большевики чваняться, є осягнені за ціну безмежного людського терпіння.

Послухавши кількакротних запросин, поїхав автор нарешті в 1936 р. до Советів, але застеріг собі згори свободу рухів. На це большевики згодились, але дали йому за товариша товмача, до котрого він ані руш не міг набирати довір`я. А в тім автор згори робить читача уважним, що в Советах є люди незвичайно обережні під час розмови з ними.

Уже перша стріча з дійсністю „СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ВІТЧИЗНИ" на совєтськім кораблі „Смольний" по дорозі з Лондону до Ленінграду була дужи характерна.

На тім кораблі відбувалися щоднини для пасажирів відчити з совєтської „політграмоти". Капітан корабля сконфіскував і спалив одній подорожуючій англійці книжку довголітнього московського кореспондента часопису „Christian Science Monitor". Був це п. В. К. Чемберлейн, а його книжка п. з. „Епоха заліза в Росії" була написана дуже безсторонно, а подекуди навіть прихильно до Совєтів, але всеж таки була у ній критика. На протест анґлійки відповів капітан, що радо спалив.би й самого автора цеї КНИЖКИ.

Висівши в Ленінграді на сушу, Ситрін завважив, що від його останнього побуту в Совєтах в 1925-тім р. нічого не змінилося на ліпше. Вибудувану на передмісті Лєсной робітничу кольонію застав він майже в руїні і страшно перелюднену. В державнім споживчім склепі продавано зогнилі рибки, якісь квасниці та огірки, котрі людність жадібно купувала. Тут робить автор докір Бернардові Шоу, котрий на злість своїм консервативним землякам описував майже прихильно відносини в Совє- тах, що цей (Шоу) „описував Совєти немов той глядач у театрі, що сидить у першім ряді крісел, але не завдав собі труду піти за театральні лаштунки та придивитися до дійсності".

Ситрін пише далі в своїй книжці про шалений зріст совєтського мілітаризму, причім звертає особливу увагу на зріст нових, привілейованих суспільних кляс у Советах, бо сини теперішніх большевицьких достойників мають згори забезпечену кар`єру.

Дуже інтересні є ті враження автора, що відносяться до будованого большевиками кана-лу Волга—Москва, котрим то каналом вони дуже чваняться. Його будують переважно політичні вязні, повбирані в страшенне лахміття. Вільнонаємні робітники при тім каналі мало що ліпше одягнені. А вже найбільше обурило Ситріна відношення влади до людності — повне погроз і терору.

Відвідуючи в Москві фабрику „Шарікоподшипнік", пущену перед кількома роками в рух, завважав автор, що як машини так і цілий льокаль виглядали немов би щонайменше вже з 10 літ існували. У тій фабриці побачив він „чорну таблицю", на котрій для публічного насміху виписується назвища слабше працюючих робітників.

Він пише про це ось що: „Мене допровадив майже до розпуки вид вирафінуваного звірства такої системи. Коли б ви (большевики) мали в себе справжні робітничі організації, то ви ніколи не допустили б до того, щоб людей так зневажено".

На це почув він від представників совєтських трейдюнійних союзів (у котрих все згори іменоване — Ред.), котрі його опроваджували по дійсній фабриці, що вони „не можуть вести дискусії з людиною котра думає в такий яскравий капіталістичний (?!) спосіб".

Москва зробила на автора ще гірше вражіння, ніж Лєнінґрад. Він згадує про товпи забруджених і повних розпуки селян, що цілими днями на Казанськім двірці (вокзалі), та підносить іще з притиском, що на 50 стрічених на вулиці — і то в середмісті — людей тільки один припадає такий, що є пристойніше убраний.

Історичний „Нижній Новгород" прозвали большевики „Горьким" — в честь звісного російського письменника. Є там фабрика самоходів, а коло неї оснували вони „соціалістичне місто", себто садиби для робітників.

Про ту робітничу осаду пише Ситрін, що вона виглядає „як купа болота і правдоподібно дальше буде так виглядати. Ті люди беруться будувати доми, та не годні їх докінчити, бо... не мають часу". Зрештою завважав автор, що всі, вживані у тій фабриці машини, є американського або німецького походження.

Робітничі домівки при звісній електричній централі „Дніпрострою" порівнює автор, відомий спеціалст у справі робітничих мешкань, попросту з „хлівами". Притім незвичайно його здивувала трикротна контроля перепусток. Факт цей уважає автор за очевидний доказ страху перед противниками большевицького режиму, котрих мабуть немало має.

Остаточні висновки Ситріна є дуже песимістичні. Наскільки йде про совєтський промисл, то він виказує лиху продукцію, високі кошти адміністраційні та дуже фатальну організацію праці.

З суспільного огляду впровадили большевики акордову працю. Є це система, осуджена рішучо всіми робітничими організаціями на цілім світі, а тимчасом вони ще й чваняться нею, як „стахановщиною", котра вже коштувала життя (внаслідок замахів) не одного стаханівця. Є це взагалі нечуваний визиск людських сил. Якогось „ентузіазму" по стороні робітників Ситрін цілком не завважив.

Про політичну большевицьку систему говорить він в дуже неприхильнім тоні, хоч сам він є завзятим противником фашизму. Він пише: „Якби Гітлєр перемінив свою систему на систему Сталіна, то ніхто б тепер не чув нічого про Дімітрова, бо вже були б його давно закатрупили в німецькій тюрмі. Тюрма, „концлагер" та заслання на Соловки постигли десятки тисяч людей, котрих одинокою виною було те, що їх віра в соціалізм була інша ніж сталінська".

Тут нагадаємо, що Дімітров є тепер головним діячем Комінтерну та що перед кількома роками він був у Берліні обвинувачений за співвину у підпаленні німецького парламенту. Німецький суд звільнив його. Та Сталін був би зробив з ним коротший процес. Що до властивих планів Москви, Ситрін пише, таке: „Світова революція була і є далі метою совєтської політики. Було б великою хибою думати, що комуністична партія зріклася вже того плану. На ту ціль видано, і видається й далі сотки тисяч фунтів стерлінгів".

Подав І. Н.

за матеріалами газети Свобода  (січень 1938)

+ Додати коментар
 08.06.2018 18:06  Каранда Галина для Суворий 

Дуже цікаво. 

Суворий
11.06.2018
Більшовицьке божевілля (третій московський процес, березень 1938)
10.06.2018
Сумна доля Юрія Коцюбинського (1938)
09.06.2018
Аншлюс або як прийшов кінець Австрії (1938)
08.06.2018
Як англієць шукав правди в совєтах? (1938)
03.06.2018
Тактика Москви: України нє било, нєт і не будєт (1938)
02.06.2018
Куди зникають голови уряду совєтської України? (1938)
02.06.2018
Козаки: що пише про них француз у книзі, виданій 1800 року
Останні записи
18.06.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Розвиток мови — ознака її життя
03.05.2018 © роман-мтт
Український кібер-панк
27.03.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Русско-тєрнопольський Київ
21.03.2018 © роман-мтт
Книжкова полиця: Світи і лабіринти
21.03.2018 © роман-мтт
З Днем поезії
17.03.2018 © роман-мтт
Кіберпанк попереджає: не зловживайте технологіями
16.03.2018 © роман-мтт
Фантастична карта України
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди