Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
 12.06.2018 21:19  Суворий 

Таємниця совєтських зізнань (1938)

Ще зовсім недавно, коли почалися московські процеси з „признаннями" обвинувачуваних, світ губився в здогадах, якими способами Чека змушує до тих „признань".  Як то так, що вони, йдучи на смерть, обладовують себе можливими й неможливими обвинуваченнями, понижуючи свою честь? Нехай перші обвинувачені могли дурити себе надією, що за те самооплювання бодай їм подарують життя. Але ж дальші процеси показали виразно, що так, чи не так, чи з „признанням", чи без нього, а мусять піти на смерть ті, що раз попали в лапи Чека чи ГПУ. Отже нащо ті „признання"? Нащо вигадки несотворених і — що було ясно для сторонніх спостерігачів — неправдивих речей?
Писалося тоді про якусь гіпнозу, що її застосовують совєтські „слідчі", про якісь застрики, що обезволюють свою жертву  і т. д. 
Тепер ця таємниця совєтських мордовань зачинає поволі вияснятися? СССР, з огляду на непевну міжнародню ситуацію, сквапливо готується до війни, якої очевидно страшенно боїться, але яка таки не є виключена. І от, готуючись до війни, совєтська Росія зачинає масово позбуватися всіх чужинців. Тепер ті чужинці „пачками" прибувають до Європи й оповідають... 
Власне їх оповідання кидають світло на „методи" совєтського слідства. От що можна вичитати з їх оповідань: В келії, де за царських часів були три причі, на три особи, впихається  чоловік з шісдесят. Сісти нема як, лягти нема як; можна лише стояти. І то як оселедці в бочці, стиснуті з усіх боків. Ось ця спітніла, змучена, невиспана, роздратована маса їсть рано „кипяток" з одним кавалком цукру (на цілий день), і трошки хліба, увечері знову те саме. Двічі на тиждень якась юшка, що її гидко взяти до уст. Вікно забите дошками. Лише крізь їх шкалубини продирається світло і повітря. Багато людей мліють; а коли посидять (властиво постоять) в такій мордовні кілька днів, то готові „признатися" до всього, що їм підсунуть, щоб лиш видістатися з того пекла. 
Більш опірних садовлять у спеціальну „шафу", де теж можна лише стояти і де ще менше повітря. Там підсудні стоять добу, дві і більше. Майже зомлілих їх тягнуть на допит. Хто не „признається", того відпроваджують назад до шафи, і так, поки не заговорить. Ці випадки знаю не лише з часописів. Знаю від матері одного знайомого чужинця (національності не подаю), якому вона сама ці страхіття оповідала. 
Запитаєте: ну, а все ж таки повинні ж багато людей знати, що їм за ті „признання" грозить смерть; нащо ж зізнають? Нащо? Власне на те, щоб — нехай і на той світ - видістатися з тих мордовень. Бідолах допроваджують у тюрмах „диктатури пролєтаріату" до стану майже божевілля, коли вони не пам`ятають себе, коли люди, міцних нервів, які ніколи в житті не плакали, зачинають ридати. Коли самі наговорюють найстрашніші „злочини" на себе, щоб якнайскоріше дістати кулю чекіста в лоб... 
Цих і подібних оповідань появилось і в нашій, і в російській, і в французькій чи німецькій пресі доволі. Як я вже завважив, мені особисто довелося чути про ті тортури від кревних пошкодованих. І всі ті оповідання подібні майже щодо подробиць між собою. Ось у чім є таємниця совєтської „справедливості" і секрет видобування „зізнань" таких, які потрібні большевикам. У тій обстановці хто попаде в комуністичну тюрму, наговорить на рідного тата, щоб скорше вмерти. Не потребують большевики в тих випадках ані застриків, ані гіпнози, хоч згори виключати і ті методи у того діявольського „режіму" не доводиться. Добре було б, коли б ми усвідомили собі, що ці методи - це витвір психіки російського народу, що так само катував наших козаків, Полуботка, Кальнишевського й інших, і царату московського. Добре було б, коли б ми усвідомили собі, що тут не йде про режим, а про Росію, вічну Росію. Добре було б, коли б ми усвідомили, що наша ціль є боротися так довго, аж цей потвір, імперія російська, не щезне з мапи назавше.


за матеріалами газети Свобода  (січень 1938) 

+ Додати коментар
 13.06.2018 01:46  Каранда Галина для Суворий 

А ще рідними шантажували: не підпишеш зізнання - і дружина/син/мати тут буде...

Суворий
15.06.2018
Мадярська загроза Закарпаттю (березень 1938)
14.06.2018
Свідчення емігрантки про Радянську Україну (1938)
13.06.2018
Польський ультиматум для Литви 17 березня 1938 року
12.06.2018
Таємниця совєтських зізнань (1938)
11.06.2018
Більшовицьке божевілля (третій московський процес, березень 1938)
10.06.2018
Сумна доля Юрія Коцюбинського (1938)
09.06.2018
Аншлюс або як прийшов кінець Австрії (1938)
Останні записи
18.06.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Розвиток мови — ознака її життя
03.05.2018 © роман-мтт
Український кібер-панк
27.03.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Русско-тєрнопольський Київ
21.03.2018 © роман-мтт
Книжкова полиця: Світи і лабіринти
21.03.2018 © роман-мтт
З Днем поезії
17.03.2018 © роман-мтт
Кіберпанк попереджає: не зловживайте технологіями
16.03.2018 © роман-мтт
Фантастична карта України
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди