Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
 14.06.2018 12:06  Суворий 

Свідчення емігрантки про Радянську Україну (1938)

Наш дописувач з Югославії, Суботиці пише нам:

Цими днями я дістав записку від одного старого знайомого серба: „Прийдіть негайно, приїхала моя сестра з самого серця України, Києва. Приходжу. Знайомлять мене з досить іще молодою панею. Розмова йде, очевидно, по сербськи, але бачу, що брат і сестра мало себе розуміють. Десятилітнє перебування в Україні асимілювало сербку. Стаю перекладачем. В розмові, природньо, задаю їй декілька питань про стан в Україні. Відповідаючи, гостя з України багато розказує таких річей, які ми здебільшого вже знаємо з нашої щоденної преси, й лише зайвий раз підтверджує надзвичайно злиденне життя в „соціалістичному раю". ‚‚Люди голодують. Панує загальний терор. Настала непостійність. Народ, як на вигнанні. Особливо голодує село через оті колхози та колгоспи. Населення України — це раби неволі, та й взагалі все населення СССР є раба- ми".

„Які розміри голоду є в Україні?" — запитую паню.

„В 1932—33 р. я на власні очі бачила, як вимирали в селах з голоду 20—30 душ щоденно. Їх ніхто не підбирав. Десь на межі 3—4 сіл вириють великий рів тай звозять туди мерців. У самому Києві я бачила, як один робітник, що прибирав сміття з дворів, складаючи його вилами на віз, витягнув з купи сміття мертву дівчину літ 14. Вмерла з голоду. Робітник довго над цим не думав і звалив дівчину на віз разом з сміттям. В цій же купі сміття знайшов він і другуу дівчину, яка ще була жива. Ви думаєте, що її відвезли до шпиталю? Ні! Кинув і її на віз — „по дорозі домре!"

„Бачила я, як під час такого голоду в одного мерця роздувався живіт: він то піднімався, то опускався. Був повний листя з шовковиці разом з шовковичними червами. Я сама листя не їла, але їла такі речі, що мусила півтора місяця лежати в ліжку".

„Чи є в Україні церкви?"

„Церков нема. Десь на сто сіл є ще якась одна церква, та й то без дзвонів і хреста. Але проте релігійність росте. Йдуть до такої церкви за сто і більше кілометрів. Новонароджених записують у комітеті, де завжди питають, чи понесуть потім дитину до попа. Як правило, всі кажуть, що ні, бо за це влада, дізнавшись, виганяє батька з посади й залишає родину без шматка хліба. Все ж дітей тайком несуть до священиків і хрестять. Попів є дуже мало, але й на тих, що ще лишилися, комуна дивиться як на якусь проказу. Більшість священиків розстріляна, решта ходить від хати до хати при- биті й пригнічені, голі й голодні — просять Христа ради, й населення їм тайком допомагає, бо вважає їх дійсними мучениками за віру Христову. Ряс вони не знімають і тим накликують на себе ще біль-шу біду, бо їх гонять і влада і комуна".

„Кому ж там добре живеться?"

„Тим, що владу мають. Різним урядовцям та ще євреям. Цих останніх дуже ненавидить народ. У державі „рівності й братерства" євреї є першими громадянами. Хтось їм шле долари з Америки, а за долара все можна купити. Євреї нічого не бояться - й кажуть: „Ми були багато віків чорними рабами, а тепер настав наш час, і ми є панами". Тяжко й з вищою школою, бо всі ми мали норму тоді, коли її не мали євреї. Крім своїх євреїв до СССР їде ще багато єврейської молоді з цілого світу й все це користає з нашої крові і поту".

„Які настрої панують серед населення?"

„Всі є дуже невдоволені. Все населення сподівається і жде війни. Ходять чутки, що на СССР має напасти Німеччина, Японія та Польща. Населення України жде-не-діждеться того наступу, кажучи: „Хай лише почнеться; буде тут іще краще ніж в Іспанії. Хай лише дістанемо рушниці. Повикидаємо в повітря всі мости, залізниці й усе, що буде треба, а там, що Бог дасть, щоб лише не большевики". Часто прислухуються до польського кордону: чи не гримлять гармати. Навіть можете почути лайку на адресу німців, поляків І японців, мовляв, чого баряться й не починають!...

„В Києві і, взагалі в Україні, є багато сербів. Майже всі вони забули свою мову й балакають виключно по українськи. Нікого з них большевики не випускають додому. Взагалі чужинцям роблять усілякі перешкоди і майже нікого з них не пускають за кордон, боячися, щоб не розповіли тут про той „рай на землі". Мене саму ніяк не хотіли випустити, і я добивалася дозволу цілих 3 роки; все казали мені: „Чого ти їдеш до фашистів? Там голод великий, умреш з голоду. Ти їдеш туди, щоб там гудити совєтську владу"? А коли я взяла собі адвоката й заплатила йому 5 рублів за клопоти, то й той адвокат почав на мене кричати: „Я тобі покажу Югославію, фашистів", і т. д.

Питаю гостю: „А що ж то за такий адвокат?"

„Питаєте, що то за адвокат? Та ним може бути в С. С. С. Р. кожен. Сьогодня замітає вулиці, а завтра захотілося йому бути тим адвокатом — подає прохання, кидає мітлу, йде на курси й за пів року, або рік, він уже є адвокатом.

„Після всіляких залякувань мене голодом за кордоном я все ж добилася свого й виїхала з України до Югославії через Польщу, Чехи й Угорщину. Коли я переїхала кордон і побачила з вагону чистенькі хатки й худобу по дворах, навіть птицю; побачила, як усі молотили самі своє збіжжя, я зрозуміла, що всі оті оповідання й залякування голодом за кордоном брехня. Все те, що я бачила по дорозі в Югославію, цe цілком вільне життя, господарський достаток, призвілля й усе те, що я бачу тут у Югославії, мені і досі здається все це сном і я невільно згадую одного старого серба, який вийшов до мене попрощатися в дорогу в Києві на двірець і який, упавши на коліна біля вагону, плакав та все говорив: „Боже Великий! Винеси нас з цього проклятого пекла на землі на нашу Батьківщину!"


за матеріалами газети Свобода  (квітень 1938)

+ Додати коментар
Суворий
17.06.2018
Мовний плебісцит на Закарпатті: як перемогли москвофіли? (1938)
15.06.2018
Перед новими війнами (березень 1938)
15.06.2018
Мадярська загроза Закарпаттю (березень 1938)
14.06.2018
Свідчення емігрантки про Радянську Україну (1938)
13.06.2018
Польський ультиматум для Литви 17 березня 1938 року
12.06.2018
Таємниця совєтських зізнань (1938)
11.06.2018
Більшовицьке божевілля (третій московський процес, березень 1938)
Останні записи
18.06.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Розвиток мови — ознака її життя
03.05.2018 © роман-мтт
Український кібер-панк
27.03.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Русско-тєрнопольський Київ
21.03.2018 © роман-мтт
Книжкова полиця: Світи і лабіринти
21.03.2018 © роман-мтт
З Днем поезії
17.03.2018 © роман-мтт
Кіберпанк попереджає: не зловживайте технологіями
16.03.2018 © роман-мтт
Фантастична карта України
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди