17.06.2018 22:19  Суворий 

Кінець українізації: російська мова з другого класу (1938)


КИЇВ. - З нагоди 60-ліття дістав президент УССР привіт від учня кременчуцької школи Бондаренка. Ученик написав листа до президента України під Совєтами по російськи. Петровський подякував за привіт, але у відповіді подав, що Бондаренкові ще треба багато вчитися, бо на 9 рядків свого листа він зробив 17 помилок. Президент відповів також по російськи, вказав Бондаренкові, які він зробив помилки в російській мові, а закінчив листа словами: „Мусиш добре знати російську мову!"

КИЇВ. — Ідуть завзяті приготування до будови памятника російському поетові Пушкінові. В Києві вирішив уряд УССР поставити також і памятник Тарасові Шевченкові. Рішення задало ще 1935 року. Та пям`ятника ще досі нема.

НОВИЙ ПОХІД МОСКОВЩИНИ

Уже давно Москва пильно стежить за тим, щоб російській мові були забезпечені в Україні особливі права. Був час, коли з Москви проголошували всякі українізації, татаризації та інші „ації". Це вже минулося. Поки що не дійшло до заборони „особого нарєчія" різних народів СССР, але до цього ще прийде. Тимчасом усім поневоленим народом СССР Москва накидає свою мову, котру всі громадяни СССР мусять знати. А коли хто цьому накиданню чужої мови противиться, того візьме в свої руки большевицька поліція.

Поки була українізація, то хоч російської мови і вчили в українських школах, однак вимоги не були високі. Уважалося, що можна бути добрим громадянином СССР і без знання московської мови. Тепер на науку російської мови в українських школах звернено особливу увагу. Москва вимагає, щоб українські школярі добре знали російську мову, і дуже гнівається, що вивчення московської мови не йде бажаним темпом. Московська „Правда" від 26 березня 1938 року подає відомості про поступ помосковлення українських шкіл: 

„В цім році народній комісаріат освіти України завів нарешті навчання російської мови від другого класу (народної початкової школи. — Ред.), та й то від другого півріччя". Московська „Правда" дуже лиха, що для російської мови в другому класі призначено чотири години на совєтський тиждень (на пять днів), а в третьому, і четвертому класі - по три години на п`ятиденку. Коли в Москві комуністичні пани гніваються, то це, як показує попередня практика, не вийде на здоров`я підлеглим. Отже можна сподіватися, що в скорому часі годин для російської мови ще додадуть.

Москва вимагає, щоб усі народи СССР знали також російську літературу. В середніх школах в Україні наказано читати і вивчати твори російських письменників в оригіналі. Але виявляється, що в шкільних бібліотеках та в книгарнях є твори російських письменників лише в українському перекладі. Цей факт викликав у Москві велике обурення. 

„Правда" наводить слова заступника комісара освіти Гнатенка, що заявив на з`їзді учителів у Києві: „В царині навчання російської мови сильно „попрацювали" вороги... Але по суті нічого не зроблено, щоб цю роботу паралізувати". 

На доказ „контрреволюційної" діяльності „ворогів" „Правда" наводить приклади, як погано знають російську мову в українських школах учні й учителі. Ось, приміром, у Василькові, під Києвом, у середній школі вчителька, з доручення краєвого відділу освіти в Києві, дала учням працю з російської мови. Із 29 учнів два написали диктант добре, три — достатньо, а всі інші недостатньо. „Правда" поясняє цей неуспіх з російською мовою тим, що „мало годин" для цієї мови призначено в середніх школах України: на 5 днів — 3 год. Також у самому Києві успішність з російської мови в школах дуже мала, і це турбує „Москву-матушку". В деяких школах неуспішність у російській мові доходить до 60%. „Правда" робить із цього такий висновок: „Навчання російської мови в українських школах стоїть зле. Буржуазні націоналісти попролазили в різні відділи народного комісаріату освіти України та його органів і зробили величезну шкоду українській молоді, свідомо відриваючи від російської культури". 

Очевидно, „буржуазні націоналісти" попали в „Правду", як Пилат у „Вірую". Причина незнання російської мови лежить деінде: український народ не має охоти вчитися мови своїх гнобителів. З ненависті до чужої влади виростає й нехіть до чужої мови. Недаремно ж ще в часі революції 1917 року співалося на всіх майже українських вічах: „Нащо нам чуже письменство і чужеє слово? Хай живе і про цвітає українська мова"! Можемо з певністю сказати, що цей бій на „мовному фронті`` Москва неминуче програє.


за матеріалами газети Свобода (квітень 1938 року)

Додати коментар