18.06.2018 10:44  Ковальчук Богдан Олександрович 

Розвиток мови — ознака її життя


Тема моєї бакалаврської роботи звучала так: «Українська мова у Тенетах: лексико-семантичні принципи творення неологізмів». Я захистив її на дев`яносто вісім балів.

Це була життєво важлива передмова. Тепер же перейдімо до суті допису.

Ознака життя будь-якої мови — це її здатність охоплювати нові поняття, явища й предмети, послуговуючись своїм інструментарієм (себто, зважаючи на власні узвичаєні принципи словотвору, лексику, семантику і все таке інше). Так, в українській мові «лайк» уже давно став «уподобайкою»; це більше не спричиняє дискомфорту, хоча спершу, згодьтеся, було трішки незвично.

Це — нормальний процес. Ми живемо в таку добу, коли щось новеньке вигулькує мало не щоденно, а позаяк з`являється певний незвіданий предмет (явище, процес, дія — потрібне підкреслити), виникає потреба найперше дати йому назву.

З огляду на все, сказане вище, можу впевнено заявити: російська мова — мертва, тому що вона не приймає нових слів як таких... Точніше, приймати вона приймає, але не ОЛЮДНЮЄ їх відповідно до усталених принципів власної ж структури, таким чином обертаючи запозичення на дрібніші та більші камінці для мовця. Звідси — ганебне засилля англіцизмів, котре останнім часом заполонило російську, відтіснивши цю й без цього не потрібну в Україні мову взагалі кудись на маргінеси животіння.

Натомість українська мова — жива. Вона не полишає традицій словотворення, а всі новенькі слівця достатньо швидко адаптує таким робом, щоби гучали вони органічно («лайк» — «уподобайка», «смайлик» — «усміхайлик» і таке інше).

Крізь призму всього цього я не розумію двох штук: по-перше, захоплення деяких українськомовних людей англіцизмами, подекуди не сумісними зі здоровим глуздом, а по-друге — відвертий опір утворенню нових слів.

Усе — ладком, тож спершу — за англіцизми.

Мене дуже дивує наявність у сучасному усному мовленні таких слів, як «лук» (у значенні «вигляд»), «воркшоп» («робітня»), «тренінґ» («вишкіл»), не кажучи вже про силу-силенну значно більш збочених «клінінґів», «офіс-менеджерів» та іншої дурні.

Із російською мовою зрозуміло: вона — мертва. Але звідки вся ця холера взялася в українській?

Відповідь, за великим рахунком, очевидна: в українську цих бліх приперли мовці, котрі послуговуються нею лишень вряди-годи, добровільно-примусово, не маючи відчуття мови. А результат вельми наочний — уже згадані «луки», «воркшопи» та все інше. Скоро назвуть вахтерку «ґард-менеджер» і оком не змигнуть!

Тепер за сучасний словотвір. Не можу зрозуміти людей, котрі здіймають ґвалт, коли бачать новостворені слова. Так, я теж не у захваті від багатьох тенденцій (зокрема — від утоврення фемінізмів там, де їх зроду-віку не було), але приймаю це, ставлюся до цього як до природного процесу, оскільки знаю: мовці — це надійний фільтр, і відверто дурнуваті неологізми раніше чи пізніше кануть у Лету (ось чого у нас не прижилися «міжповерховий дротохід», «нацицюрник» та інші подібні витвори уяви).

А завіщо напхом захаращувати українську мову невластивими їй «воркшопами» (спробуйте-но вимовити ці три приголосних поспіль!), «луками» (що взагалі створюють комічний ефект, і подекуди неясно, чи то мається на увазі зовнішній вигляд, а чи то цибуля), «смарт-вотчами» й усім таким іншим? Можна пристосувати власне, питоме слово, а коли такого не знайдеться — створити його. (Власне, займатися цим — один із опосередкованих обов`язків літератора.)

Іще раз підкреслюю: творення нових слів — ознака життя мови. Дурні слова відсіюються, натомість гідні — приживуться. Все ж, чорт забирай, просто, як два на два!

P.S. Найчастіше небажання приймати щось нове — ознака зашкарублості, неспроможності навчатися. Цим, зокрема, пояснюються такі дурниці, як, приміром, коли людина називає вулицю назвою, котрої вже років п`ятнадцять як немає...

Додати коментар
 19.06.2018 08:36  Тетяна Белімова => Ковальчук Богдан Олександрович 

Знаєте, Богдане, мені мовці, які полюбляють англіцизми, нагадують Свирида Петровича Голохвостого (Голохвастова), який любив "вумно" завернути. Водночас страшенно тішуся, що в нас повна свобода: хто хоче англіцизми використовувати - глаголить не по-нашому, хто хоче словотворами послуговуватися - давить на всіх інтелектом. І це класно. Ви праві, коли мова жива, у ній має бути всього доволі. Як у краплі води під збільшувальним склом - і кишкова паличка, й інфузорія-черевичка і купа всього-всього. А потім природа сама розбереться, що зайве, і час так само відсіє непотрібне з мови. Так завжди було. Ясно, що "лексікон" Свирида Петровича кане в лету, але якщо комусь приємно писати "пости" про "лайфхаки" - най пише. Мені завжди неприємно, коли вривається в коментарі під таким викладом думок якийсь розлючений дядько чи тітка в маразмі і починають волати про "чистоту мови". То вже діагноз, як на мене))))) Хай кожен обирає сам. Мені подобається, що Ви пишете власні блоги, викладаєте власне бачення, а не виховуєте людей під їхніми дописами. 

 18.06.2018 13:15  Каранда Галина => Ковальчук Богдан Олександрович 

))) все правильно. От тільки для мого вуха і "бакалаврська" теж звучить дико))). Зашкорубла я, певно))