20.06.2018 11:07  Суворий 

Справа української автономії в Польщі (квітень 1938)


ВАРШАВА.— Всі землі, що опинились під Польщею, повинні в якнайскоршому часі прибрати наскрізь польський характер. Це така політика польського уряду. До цього служать кольонізація і польонізація. А також і те, що лучаться землі з непольським населенням з великими просторами наскрізь польської землі, щоб таким чином ослабити процентно непольський елемент. Таким чином зменшено, наприклад, в останньому часі німецьке населення на Помор`ю з 10% на 6%.

ВАРШАВА. — Польська преса доносить, що новим воєводою для української Волині буде майор Олександер Гауке-Новак. Заразом виявляє свою радість з того, що воєвода вийшов з війська та що Волинь буде тепер „під окремою опікою польської армії". Далі та преса підкреслює, що є гарантія, що новий воєвода добре дбатиме за інтереси Польщі бо він вийшов з рядів польської націоналістичної молоді й був довгий час одним з найближчих співробітників міністра Пєрацкого, вбитого українськими революціонерами.

Лондонський „Таймс" з 1 квітня помістив довший допис Українського Бюро в Лондоні, в якому порушується справа жадання автономії для поляків у Чехії та про положення українців у Польщі. „Польська преса повідомляє, що польські меншинні організації в Чехії, видали спільний маніфест, у якому вони жадають, щоби полякам надано автономію, цілковите урівноправлення з чехами, щоб знесено чеські школи в місцевостях, де переважає польське населення і т.д. 

Далі наводить допис за „Газетою Польскою" з 23 березня слова міністра справ закордонних: „...250,000 поляків, що живуть під чеською владою, творять суцільну і скупчену людність у тешинській окрузі і мають однакове право дістати такуж місцеву автономію, якої жадають для себе судетські німці..." 

„Поминувши деякі статистичні неточности (чехи признають тільки 81,000 поляків у їхній державі), скажемо, що українці підтримували автономні жадання навіть найменш чисельних меншин тимбільше, коли їхні права були ґарантовані меншостевими договорами. Та в цьому випадку насувається друге питання, а саме, коли Польща натискає на автономні жадання поляків у Чехії, то чи не буде консеквентним перше надати автономію тим меншостям, що живуть у межах Польщі, в першу чергу 6,5 мільйонам українців, яких віддано Польщі під умовою, що їм надасться широку автономію. 

Бонар Лов, тодішній прем`єр Великої Британії, сказав (20 березня 1923 р.) під час дебати в палаті послів: Справа мається так, що Польща, яка окупувала ці землі (тобто українські) впродовж трьох чи чотирьох років, сама признала, що етнографічні обставини вимагають заведення для них автономії. 

„Від того часу проминуло п`ятнацять років, а про автономію нема ні слуху, ні духу. Навпаки, українцям доводиться з трудом виборювати найелементарніші права. Словами резолюції, прийнятої в січні цього року конгресом Українського Народного Демократичного Об`єднання (УНДО) у Львові, уряд не зреалізував, навіть одного важливого домагання українців.

„Послідовність ледве чи коли була ознакою політики держав; поступовий утилітаризм, здається, це ще найбільше, чого можна сподіватися від теперішніх урядів. Та власне тому, нехай буде нам дозволено сказати, що обурювання Польщі на зле обходження з польською меншиною в Чехословаччині, а рівночасно залишаючись глухою до жадань далеко більшої української меншини в її власних кордонах, не принесе користі ні Польщі, ні Європі".

(Укбюро, Лондон)

за матеріалами газети Свобода (квітень 1938 року)

Додати коментар