22.06.2018 20:16  Суворий 

Свідчення Кривицького: Сталін шукає порозуміння з Гітлером (травень 1938)


РИМ. — 3 травня 1938 року: Американський кореспондент, описуючи гостину, яку влаштувала Італія Гітлєрові, подає, що такої гостини і таких овацій не зазнав досі ніякий імператор світу. Кажуть, що видано на цю гостину яких 20 мільйонів доларів. Відчинено нову авеню, яку названо іменем Гітлера. Пише, що яких 300000 людей приглядалися до в`їзду Гітлєра, що їхав побіч італійського короля у блискучій від золота повозці серед шпаліру десяток тисяч італійських карабінерів і фашистівської молоді. Всі будинки, а навіть дерева були освітлені. Ожив старинний Колізей і інші пам`ятники старовини. Бо й вони, як і величаві фонтани, сяяли проміннями різнокольорових ламп. Ось так, пише американський кореспондент, Італія маніфестувала своє багатство, свою силу, і свій мистецький смак.

Video YouTube

РИМ. — Канцлер Гітлєр конферує годинами з Мусоліні і королем. Також ведуться наради в міністерстві закордоних справ між італійськими й німецькими підлеглими. Та ні перед тими нарадами ні під час них не з`являються ніякі урядові повідомлення. І тому ніхто не знає, над чим властиво так завзято радяться. Тому й кружляють різного роду плітки. Кажуть, що йде тут про тісний військовий союз між Німеччиною й Італією. Пускають навіть такі вісті, що Гітлєр готовий піти разом зі Сталіном, якщо не осягне від Італії того, що йому треба. Далі кажуть, що Італія вже дала Німеччині свободу дій в справах Чехословаччини. Та одне певно, що тут іде про справи, що дійсно важливі. Але про їх вирішення довідається світ пізніше.

З МІЖНАРОДНЬОЇ ПОЛІТИКИ

Підписане між Італією та Великою Британією великоднє порозуміння щодо впливів на Середземнім морі та в Африці кладе край дотеперішньому напруженню стану між цими великими державами Світ з цікавістю чекає, що буде далі. Очевидно, що слідом за анґлійсько-італійським договором прийде порозуміня італійсько-французьке. Чи буде в це політичне тріо прийнята Німеччина, щоб згідно заграв європейський квартет? 

Не треба бути дуже мудрим політиком, щоби бачити, що в намірах Великої Британії та Франції є відлучити Італію від Німеччини навіть ціною значних жертв матеріальних і моральних (втрата престижу в Ефіопії, втрата ваги Ліги Націй і т. д.). Не тільки Франція, але також Велика Британія відчуває, що Німеччина від 1933 року своїм тягарем порушила детеперішню європейську рівновагу. Знаємо, що закордонна політика держав не кермується почуваннями, симпатіями чи „сентиментами": в заграничній політиці все вирішує в більшості голий інтерес. 

Року 1922 Німеччина, щоб ослабити тодішню свою ізоляцію, підписала союзний договір з Coвєтською Росією в Рапальо. Чи в разі нової ізоляції, коли б Італія „зрадила" вісь Берлін— Рим, чи при такій ситуації Німеччина піде на порозуміння з Совєтським Союзом? Здавалось би — річ неймовірна. Чи схоче такого порозуміння Гітлер? Чи піде на згоду з Гітлєровою Німеччиною Сталін? Чи може помиритися фашизм і большевизм у міжнародній політиці, „вода і вогонь", як дехдо думає? 

Історія дає багато прикладів „примирення протилежностей", коли обставини робили союзниками найзаклятіших воргів. Український гетьман Богдан Хмельницький 1653 року вів війну з семигородським князем Ракоцієм на Буковині. Через поміч Ракоція полякам загинув у Сучаві старший син Богданів, Тиміш Хмельниченко. А дивіться, що сталося далі? Року 1656 Хмельницький підписав союзний договір з тим самим Ракоцієм проти Прльщі, називав семигородського князя своїм приятелем. Відомий приклад, як католицький достойник кардинал Рішіліє, міністр французького короля Людовика XIII, всіми засобами підтримував війну протестантів і кальвінів у Німеччині проти католицьких цісарів і князів німецьких. Цю політику диктував державний інтерес Франції, яка хотіла ослабити Німеччину. 

Але повернемося до нашого часу. Чемберлейн бажав би ізолювати Німеччину, але не може. Одначасно консервативний уряд Великої Британії не хоче допустити СССР до впливу в європейських справах. За що московська преса гостро нападає на анґлійський уряд. Сталін хоче грати роль в світовій політиці, а йому з Лондону радять сидіти тихо і „не рипатись". Чи в таких обставинах Сталін не обернеться „обличчям до Гітлєра"? 

На це питання дає відповідь один з визначних діячів червоної армії, Кривицький, який недавно покинув служити Сталінові і став емігрантом. Кривицькому доводилося бувати на засіданнях центрального комітету комуністичної партії за участю Сталіна. Він твердить у своїх споминах, що від самого приходу Гітлєра до влади найбільше хоче Сталін порозуміння з Німеччиною. Кривицький пише, що для цієї мети — порозуміння з Гітлером — Сталін готовий йти на дуже великі уступки Німеччині. Сталін, — зазначає Кривицький — певен, що він до згоди з Німеччиною дійде. Тим поясняється те, що СССР продовжує найтіснішу співпрацю з Німеччиною на господарськім полі. Кривицький думає, що систематичне нищення старих большевиків, яке провадить тепер Сталін, має також загранично-політичну мету: переконати Гітлєра, що „класичному большевизмові" настав кінець. Кров`ю і трупами старої ленінської гвардії мостить собі Сталін шлях до порозуміння з Гітлєром. 

Відомості, які подає в своїх споминах Кривицький, є такого роду, що їх не можна легковажити. Історія показує, що Росія більше схиляється до Німеччини. Німецький канцлер Бісмарк не радив німцям сваритися з Росією. Що буде, коли Сталін і Гітлєр підуть старою стежкою, протоптаною їхніми попередниками?

за матеріалами газети Свобода (травень 1938 року)

Додати коментар