Коротка біографія полковника Євгена Коновальця

Полковник Євген Коновалець народився 14 червня 1891 р. в селі Зашкові, львівського повіту. Його родина, це стара священнича родина. Але його батько не пішов старим традиційним шляхом, не став священиком, а залишився в рідному селі як народний учитель і провчителював понад ЗО років. Там він живе у відставці й сьогодня. 

В родині був Євген Коновалець найстаршою дитиною. Крім нього були ще два брати: д-р Мирон Коновалець, що є тепер секретарем Рідної Школи у Львові, і д-р Степан Коновалець, що лікарює в містечку Куликові. 

Народну школу скінчив у Зашкові під доглядом свого батька. До 4 класу народної школи вислали його батьки до школи вправ при державній семінарії у Львові. Після закінчення 4-того клясу здав вступний іспит до академічної гімназії у Львові. Гімназію закінчиві у червні 1909 р. й склав іспит зрілости. Восени того ж року записався на правничий факультет львівського університету.

 У гімназії належав до таємного гімназійного кружка, якого завданням було підготовляти своїх членів до громадянської та до освітньої праці серед народу по селах. Під впливом плеканих у тому кружку ідей почав уже від 6 класу цікавитися тими проблемами, які хвилювали тодішнє наше суспільство, зокрема виборчою реформою до віденського парламенту й галицького сейму. А далі, в міру своїх сил, уже тоді почав цікавитися своїм власним селом, заходити до вже існуючої читальні „Просвіти" та читати там реферати.

Однак ширшу діяльність почав щойно після закінчення гімназії. Записавшись на правничий факультет, він перші два роки своїх університетських студій залишався на селі й тільки час від часу доїздив до Львова, що — з уваги на близьку віддаль, тільки 18 кілометрів — не справляло великих труднощів. Ці два роки присвятив він майже виключно піднесенню просвітнього й узагалі організаційного рівня свого власного села і сусідніх сіл. З приводу тої діяльности доводилося йому вже тоді мати різні клопоти, бо місцева жандармерія звернула на нього увагу та намагалася різними способами, зокрема погрозами в бік батька, котрий як учитель був досить від влади залежний, перешкоджати і спиняти ту його діяльність.

Все ж таки впродовж тих двох років вдалося йому надзвичайно оживити діяльність читальні „Просвіти", організувати гімнастично- пожарницьке Товариство „Сокіл", закласти кредитовий кооператив й магазин, врешті збудувати „Народний Дім" з окремою театральною залою, в якому рівночасно знайшли пристанище всі установи села. Зашків внаслідок тієї роботи скоро піднявсь і почав ставати для інших сіл прикладом у громадській роботі. Треба зазначити, що довкруги Зашкова були чисто москвофільські села, як Гряда, Дорошів, Заруди, або чисто польські села, як Кощиїв, Бірки, Брюховичі й інші.

Свій побут у селі він використовував також на те, щоб приготовитись до першого правничого іспиту. Склавши його в 1912 p., переїхав до Львова, де відразу дістав покликання стати головним секретарем філії „Просвіти" на львівський повіт та очолити його організування. Крім того почав брати активну участь у студентському житті. Тодішнє студентське життя гуртувалося біля т. зв. „Українського Студентського Союзу". В головній управі цього Союзу були заступлені всі політичні напрямки, які існували тоді серед українського суспільства, а тим самим серед студентства. При Укр. Студ. Союзі були чотири відділи з різними політичними секціями: соціалістичною, радикальною, безпартійною і націонал-демократичною. Євген Коновалець вибрав останню.

Тоді націонал - демократичний рух ніс на собі увесь тягар громадянської роботи. Впродовж перших кількох місяців свого побуту в тому союзі він увійшов до складу його управління. Як голова своєї секції, він пізніше увійшов в склад тіснішого Народного Комітету, в якому тоді вирішувались усі найважніші громадянські справи. До того комітету входили тоді всі передові українські політики. В тому Комітеті Євген Коновалець пройшов першу школу політичної техніки. 

В серпні 1914 р. Австрія оголосила мобілізацію і його приділили як „однорічника" до 19 полку краєвої оборони. Його старання дістатися до полку Українських Січових Стрільців не увінчались успіхом. Після закінчення вступної офіцерської школи його вислано в Карпати проти москалів на фронт. У травні 1915 року 19 полк незадовго після відомого наступу У. С. С. на гору Маківку пішов наступом також на ту гору. Там Є. Коновалець потрапив у полон. 

Другу половину 1915 року і цілий 1916 рік перебув він у таборі полонених у Чорному Ярі, малому містечку, положеному над Волгою між Царицином і Астраханню. З українців у тому таборі був тільки Юліян Ґоїв і Богаченко. Поза тим були старшини німці, чехи й поляки. При кінці 1916 р. перекинули їх до Царицина. Недалеко Царицина, в малій місцевості Дубівка, знаходився другий табір для полонених, у якому перебувало велике число бувших У. С. С. В цьому ж Царицині захопила його російська, а потім українська революція. 

Користуючись більшою волею, що в перших починах революції була також у таборах полонених, постарався він встановити зв`язок з Усусусами, що були в таборі у Дубівці, а також з тими українцями, що перебували в самому Царицині. Спільно з ними почав допомагати місцевим творити так звану „Царицинську Раду". А ще далі почав працювати над тим, щоб виділити українців з московських полків та створити з них окремі підрозділи. Впродовж кількох місяців у тому напрямку осягнено поважні успіхи.

Вкупі з тим почав він планувати втечу з царицинського табору до Києва, де в той час почала розгортатись також і українська революція. Але втікати до Києва Є. Коновалець не задумував сам. Він надіслав до Усусусів у Дубівці посланця, щоб вони втікали разом з ним. На жаль, тоді з Дубівки втік разом з Є. Коновальцем тільки тодішній сотник, а пізніше полковник Чмола. Дістались вони обидва до Києва в той спосіб, що секретно затягнулись як прості солдати до одного українізованого куреня, що відходив до Києва. Дістались до української столиці щасливо, бо керували згаданим куренем два українські старшини, Біденко і Кикіш, що пізніше відіграли важливу роль в українській революції. 

В Києві втікачі зголосилися до існуючого вже там при Центральній Раді галицько-буковинського комітету. Вже в часі подорожі до Києва Є. Коновалець порозумівся з сотником Чмолою в справі стягнення до Києва якнайбільше українців, головно Усусусів з Дубівки. Бо ще в Царицині він переконався, що щоб як слід проводити українізацію наддніпрянських полків, потрібно, щоб туди вступало якнайбільше українських старшин.

Після приїзду до Києва Є. Коновалець переконався, що з тодішніх українізованих частин великої користі для українського уряду не було. Брак було в них національної свідомості й доцільності. Тому в нього зародилася була думка стягати з усіх сторін якнайбільше галичан та буковинців, що перебували по різних таборах на території бувшої царської імперії, і створити з них свідому українську мілітарну силу, яка протиставилася б тодішньому російському Тимчасовому Правительству, а також большевицькій пропаганді. Бо вже тоді було ясне, що галичани не піддаються большевицькій пропаганді до тої міри, що місцеві солдати. Тому на засіданні управи Галицько-Буковинського Комітету Коновалець разом із Чмолою поставили проект створення такого полку, в якому провідну роль вів би галицький елемент, але який був би теж перемішаний з місцевим елементом. 

Проф. Грушевський з початку поставився був негативно до того плану, але остаточно той план таки було принято. Вслід за тим згаданий Комітет призначив Є. Коновальця референтом полонених при тім Комітеті, а сотника Чмолу таким же референтом при Центральній Раді. В тому часі прибув до Києва ще також тодішній четар, а пізніше сотник СС, Черник. Ще пізніше приїхав чет. Дашкевич. Цей гурт українських старшин почав організовувати полонених, з яких пізніше повстав відомий в історії українських змагань курінь, а згодом корпус Січових Стрільців (СС). Першим його комендантом був сотник Лисенко, а після нього — полковник Є. Коновалець. Цей курінь, що опісля зріс у корпус СС, відіграв величезну роль в боротьбі з большевиками, а потім у повстанні проти гетьмана. Цей корпус СС устоявся перед всіми ворожими демагогічними кличами і все був тим ядром, біля якого творилася решта українських збройних сил Великої України.

"По завершенню збройних змагань з окупантом українських земель Є. Коновалець перейшов жити в рідну сторону. Там на спілку з іншими старшинами Української Армії, він створює Українську Військову Організацію (УВО), яка оголошує «наїзникам» безпощадну підпільну війну. На його п`яти наступає польська поліція і змушує його втікати за кордон. Звідси він керує революційною боротьбою до кінця свого героїчного та заразом трагічного життя. Спершу він був комендантом УВО, а коли вона переформувалася в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), став головою його Проводу. На цій посаді наздогнала його смерть від руки червоного бандита.