Загострення єврейської проблеми: світ закриває брами (вересень 1938)

Расистсько-антисемітська політика італійського уряду здійснюється з блискавичною швидкістю. Ще тільки 14 липня видрукувано заяву групи італійських учених у справі італійського расизму, а вже 1. й 2. вересня італійський уряд видає низку суворих антисемітських декретів. Перший з них звернений проти євреїв-чужинців. До Італії в останніх роках припливали з Німеччини, Австрії й Польщі тисячі євреїв, що шукали собі більш підхожого суспільного оточення. Здавалося, що таке сприятливе оточення воно знайшло в Італії, в тій фашистівській Італії, що тим часом служила об`єктом нестримних нападів і цькування цілої світової єврейської преси. Досить сказати, що, наприклад, у липні а самому Мілані до поліції зголошувалися пересічно по 15 єреїв-чужинців на день. І цікаво було ствердити, що ці чужинці знаходили собі в найкоротшому часі приміщення й роботу, не зважаючи на дуже важкі умови, що існують для праці в Італії. Спеціально так звані вільні професії — лікарі, дантисти, кравці — почали дуже болюче відчувати єврейську конкуренцію і підносили проти неї не раз голоси в пресі. В Римі, наприклад, було вже 40 лікарів з євреїв-чужинців. В Болонії, вчетверо меншій, 16.

Отже перший декрет італійського уряду вдарив саме по євреях-чужинцях: він не тільки закрив кордони Італії для нових єврейських приходців, але й наказав усім тим євреям, що приїхали до Італії після 1. січня 1939 року, покинути Італію за 6 місяців. Хто не виїде до того часу, буде виселений поліційно. Тим, що вже встигли придбати італійське громадянство, це громадянство буде відібране. За єврея вважається кожний народжений від євреїв батька й матері, без огляду на те, до якої він тепер належить релігії. Італійська преса підкреслює, що справа йде не про релігію, а про расу, про кров.

Наступного дня рада міністрів зайнялася й власними, італійськими євреями. Встановлено, що й власні євреї являються по суті чужорідним тілом у лоні італійського народу; чужорідним тілом, що ніяк не асимілюється й затримує свою власну психіку, свою власну ментальність, свій власний світогляд, що зближують італійське єрейство більше з інтернаціональним єврейством, ніж з італійською нацією. Звернено увагу, наприклад, що головний рабин Риму, д-р Давід Прато, видрукував у 1936 році в „Кагіер Жюіф", що друкується в Олександрії, в Єгипті, недвозначну аитифашистівську статтю, в якій між іншим писав: 

„Держава, яка вимагала б від єврея, щоб він відмовився від свого єврейство і зробився її стовідсотковим патріотом, була б для нас такою самою варварською й незносною, як і середньовічна держава, що вимагала від своїх громадян приналежности до панівної реліґії. Чи ми візьмемо большевизм чи фашизм, націонал-соціалізм чи тоталітаризм, — усі ці теорії мають одну спільну рису, а саме мілітаризм з духової точки зору. Якщо ми хочемо витримати, мусимо з`єднати єврейство цілого світу і зробити з цієї єврейської єдності фактор сили. Над цим працює сіонізм шляхом розбудови політичного осередку в Палестині".

В 1937 році трицять рабинів Італії підписали й видали книжечку під заголовком „Рабини Італії своїм братам". Тут на сторінці 12 видрукувано: „Розбудовуйте на цілковито єврейських підставах вашу нову хату, не піддаючись оманам ніякої асиміляції. Стародавнє „шофар" закликає вас залишатися за всяку ціну євреями, для порятунку вашого й дітей ваших, а не для занику".

Рада міністрів видала 2. вересня декрет, що за ним усіх євреїв професорів від 16 наступного жовтня звільняє з їхніх посад. Не робиться ніяких винятків. Від народних шкіл до університетів і наукових інститутів та академій — усе мусить бути звільнене від впливу євреїв. Не можна тут описати, яке враження зробили ті декрети, що впали як грім із ясного неба. Фактично й морально ніхто не був до них підготовлений. Події розвивалися з занадто блискавичною швидкістю.

Постає питання: Куди ж євреям діватися? До якої країни виїхати? Питання трагічного характеру, що і для нас, українців, набирає, як побачимо нижче, чималого політичного значення. Бо справа полягає не в тому, що чужинці-євреї мають виїхати з Італії, і що чимало італійських євреїв охоче поїхали б за ними, (їх зрештою й не так багато), а в тому, що фактично — нема куди їхати! І даремно преса так званих ліберальних країн накидається з піною на устах на фашистівський уряд. Його позиція відрізняється від позицій інших, так званих демократичних ліберальних урядів тільки більшою ясністю позиції. Бо погляньмо, що зробила так звана евіянська конференція, що нібито мала вирішити питання єврейської еміграції. Ніхто з її учасників не погодився відкрити двері для нових апатридів. 

Замісць відкрити брами демократичних держав, як зазначує Ґайда в „Джорналє д`Італія", їх замкнено подвійно. Замкнула браму навіть Франція, ніби вже насичена єврейством. І ще 4 серпня офіційний ‚‚Лє Тем" подав тому не менш офіційне пояснення, що звучить досить таки по расистському: „Ясно, що кожна країна має право, й обов`язок, уникати порушення деякої фізичної, моральної й інтелектуальної рівноваги свого населення. Цю рівновагу здобуто після століть цивілізації, і тому не можна її нараз знищити припливом занадто відмінних і часто непридатних для асиміляції елементів. Наша країна вже дійшла до певного ступня перейняття єврейством, і поза цим ступенем булла б небезпека неможливості переведення внутрішньої політики щодо еміграції".

Починає зачиняти браму и Англія. Де не так давно Союз англійських лікарів і дантистів подав до уряду заграничних справ протест проти конкуренції євреїв-спеціалістів і проти їхнього переселення до Англії. А „Дейлі Експрес" пише (2. 9. 1938): „Кожне серце мусить відчувати жаль за бідних євреїв. Та, на жаль, нема місця для них в Англії, що має вже мільйон і 800 тисяч власних безробітних". 

З англійських доміній Канада, Нова Зеландія і особливо Австралія, що посідають величезні території вільних земель, але й вони заявили, що до себе євреїв не приймуть. Австралійський „Бюлетень" пише з цього приводу: „Необхідно для нашої власної безпеки і для забезпечення праці і хліба малим дітям, щоби була обмежена всяка небажана іміграція". Зачинила браму й демократична Швейцарія. Офіційний „Бунд", коментуючи суворі декрети в цій справі федеральної ради, пише: „Повстає проблема, що робити з євреями-емігрантами, їхнє перебування тут неможливе з огляду на мотиви політично-психологічні й економічні".

Зачинили браму Фінляндія, скандинавські й інші краї Європи, що мають і своїх євреїв з достатком. 

Зачинили брами Аргентина, Уругвай та Бризилія, хоч посідають величезні вільні території. 

Тимчасом у Палестині, шо мала б зробитися, як писав верховний рабин Риму, „головним політичним осередком" точиться кривава антиєврейська боротьба арабів, котрі не хочуть допускати на територію, шо їм служила століттями, нових єірейських вихідців. 

Евген Онацький. Рим

за матеріалами газети Свобода (вересень 1938 року)

Ну, в школе.... Школа на то и школа, чтобы воспитывать в ней  патриотов  своей страны и, это правильно)))

А истории, они ведь какие бывают:

- многотиражная национально-патриотическая;

- всенародная "от бабы Мани";

- малотиражная научная (100-200 экз.) ;

- и, засекреченная, но очень интересная и, пожалуй самая верная к происходящему от ЧК, ГПУ, НКВД, КГБ и прочая и прочая...

- а самая любимая, конечно же  - застольная, под стакан водки и хвост селёдки)))))

пожити було б дуже корисно... вистачило б 24 години...

В школі кардинально неправильно учать історію. От так треба: по газетах, по старих листах... а ще б умови відтворити - з тиждень дати пожити в умовах України 33-го, в вагоні для худоби, в концтаборі... багатьох би пошептало...

Аналогічно....

Ну і паралелі хоч не хоч вибудовуються. Певно мозок так влаштований під аналогії....

В мене вперше зявилось відчуття, що я починаю розуміти історію, а не просто отримую мішанину з дат, де німці погані, а всі інші хороші...

То Європа заслужила на Гітлера... в принципі, він зробив те, про що вони тихенько мріяли - винищив євреїв... а що не тільки їх - то вже він в раж увійшов... ліс рубають - щепки летять.... іноді потрібно довести ситуацію до абсурду, щоб всі зрозуміли пагубність ідеї.

В ці статті треба тицяти носом усіх, хто зараз кричить про жидів, що правлять Україною. Не з жидами треба боротися, а з злодіями усіх рівнів.

Щось мене тривожить схожість ситуації, що аж надто кидається в очі. Біженці, в країнах яких розпалили конфлікт, а тепер починають ганяти звідусіль, як, вибачте, серливих котів... тиран під боком у Європи, який робить, що хоче, не оглядаючись ні на кого. І всі такі стурбовані - стурбовані....