06.08.2018 21:16  Суворий 

Похід Польщі проти української церкви (вересень 1938)

ЛЬВІВ. Дня 1 вересня ц. р. відбулась у львівському воєводстві характерна „пресова нарада". А цікава вона вже тим, що тривала всього три хвилини. На ту „конференцію" польська влада „запросила" представників усіх українських часописів, включно до „Епархіальних Вістей". Представники, що з`явилися на те „запрошення", дістали такий наказ: 

„Якщо з`явиться в котрім-небудь українськім часописі яка-небудь вістка про якісь „загарбані об`єкти" на „східних землях", себто, коли з`явиться яка-небудь згадка про нищення і палення українських православних церков на Холмщині, Волині, Поліссі і Підляшші, або коли з`явиться найменша згадка про пастирський лист митрополита Шептицького чи взагалі буде поміщена найменша згадка про незадоволення людей на „східніх кресах", то всі українські часописи будуть припинені, а редактори відіслані до Берези Картузької. Не вільно теж нічого згадувати і писати про цю „конференцію" в часописах".

Представників української преси визвано на ті „наради" телефонічно, щоб не було доказів на письмі, що їх взагалі взивано. Принято їх у воєводстві в жахливий спосіб, так, як приймає польський пан форналів. Всі представники в часі заяви польського урядовця мусили стояти. По тій заяві наказано їм забратися.



Вже не одне лихоліття перебув український народ упродовж свого історичного існування. Багато натерпівся і на релігійному відтинку свого життя від усіляких займанців та наїзників, що поруч землі і волі намагалися вогнем і мечем, залізом і кров`ю видерти з українських грудей любов і прив`язання до своєї прадідної церкви, до віри своїх предків.

Та те, що тепер діється на українських землях під Польщею, не має собі прикладу в тисячолітній історії українського народу. 

Впродовж тільки двох останніх місяців — від травня до липня ц. р. — за дорученням польської влади в кількох тільки повітах на Холмщині та Підляшші збурено й зрівняно з землею 112 українських православних церков! Крім того — вже без наказу влади невикриті досі злочинці спалили три українські православні церкви. Багато церков на Холмщині і на Волині замкнено, тисячі українців у т. зв. пограничній смузі перетягують насильно на латинський обряд і польщать під безпосереднім терором озброєного польського війська, як це сталося з нещасними мешканцями села Гриньки, що під загрозою в`язниці й виселення і під фізичними побоями примушене було в цілості прийняти накинений латинсько-польський обряд.

За два місяці понад сто збурених церков! Справді, сьогоднішня Польща, що має безсоромність називати себе „заборолом христіянства й цивілізації", вміє нищити християнську церкву не гірше большевиків. При цьому большевики бодай щиріші, бодай не називають себе „христіянським заборолом", навпаки, відверто виявляють себе ворогами й руїнівниками церкви й релігії.

Сто збурених, зрівняних із землею церков! Це гірше, ніж за татарських наїздів тому кількасот літ, бо навіть татари, ота кочовнича дич азійська, такого не робила. З наших літописів знаємо, що татари не нищили масово храмів Божих, а коли до наших святинь заводили своїх коней, то це вже являлося таким нечуваним блюзнірством, що старі літописці записували це окремо у своїх книгах, на вічну ганьбу здичілого наїзника.

Між збуреними церквами було багато побудованих тому кількасот років. Одна з них — церква у Щебрешині — була збудована в 1184 році. Отже перебули ці храми Божі не одне лихоліття, дику татарщину й давню шляхетську Польщу, численні війни та наїзди, та не видержали — нової, відновленої Польщі! 

Такі факти говорять за все! З близько 340 українських православних церков, що були на Холмщині ще в хвилині прилучення до Польщі в 1918 році, залишилося до нині всього 54. Решту „ревіндиковано" для латинсько-польської церкви, тобто попросту заграблено, бо українські церкви, православні чи уніатські, ніколи латинсько-польськими не були.

Десятки й сотні делегацій від місцевого українського населення цілими тижнями обтовкали пороги центральних польських урядів у Варшаві, вносили десятки меморіалів з проханням залишити їм віру і церкву предків. Ніщо не допомагало. Не допомогли численні інтервенції православних єпископів ані українських депутатів. Більше того! Вже на перші вісті про розбір церков голова Православної Церкви Польщі, митрополит Діонісій, був на авдієнції в голови польської держави, президента Мосціцкого, та з таким наслідком, що після тієї авдієнції збурення церков почалося щойно наново. Авдієнція була в останніх днях травня, а більшість церков збурено в червні і в перших днях липня. Сам же президент Польщі виїхав на той час за границю...

Польська публична опінія, польська преса, в тому числі й офіційна польської католицької церкви, а так само польський католицький клір, який ще кілька років тому приєднувався до відомої акції проти переслідування православної релігії в Совєтах, всі вони з неприхованою радістю прйняли й приймають нищення християнських домів Божих у Польщі. Це вже доказ крайнього морального здичінння польського загалу. З польської сторони проти збурення заявили тільки одиниці і ці винятки тільки підтверджують загальне правило.

Чим же ж намагаються виправдати польські кола свій вчинок, варварське збурення християнських церков? Неофіціально фальшивим гаслом про „вирівнення історичних несправедливостей" або „нищення слідів неволі"` хоч невідомо, що властиво спільне має неволя польського народу в 1775—1918 pp. з релігійним життям українського народу, й українськими церквами, побудованими ще в 1184 році. Офіціально говориться про „старі, нездатні до вжитку церкви" або про „зайві церкви". Та цьому перечать такі факти, як те, що між збуреними церквами було багато побудованих з добровільних лепт українського населення в останніх роках, деякі вже в 1938 році, отже видно, що ці церкви були таки комусь потрібні і цілком не старі.

Річ очевидна, що всі ті виправдавання — це пусті, брехливі викрутаси. На ділі йде про безправ`я й насильство, що змушений був ствердити навіть польський суд.

І так присудом окружного суду в Замості з 16. серпня ц. р. у справі 30 православних мешканців села Хмільки, обвинувачених за опір підчас бурення місцевої церкви суд звільнив усіх обвинувачених від цього закиду, бо як, сказано в мотивах присуду — „опечатання й збурення церкви не мало правових і формальних підстав, тим самим не могло бути опору проти правових наказів влади".

Отож навіть польський суд ствердив, що в „християнській" Польщі можливе є таке безправ`я, як нищення дому молитви в білий день при участі представників державної влади і під охороною державної поліції, як це було в селі Хмільки.

Дивно, що цього судового присуду, який стверджує безправ`я державних органів влади, не конфіскували; затее ж польська цензура конфіскувала пастирське послання православних єпископів Польщі, а потім пастирський лист греко-католицького митрополита Андрія Шептицького, хоч у них нічого не говориться про безправ`я, а тільки про удари й переслідування християнської віри й церкви.

Хто ж це властиво творить ці безправ`я? Прем`єр Складковскі, отже відповідальний керманич польського уряду, під час інтервенції митрополита Діонісія сказав, — так подає польська преса — що він безсильний супроти нищення церков. Отже ясно, що є ще в Польщі якась невидима таємна сила, сильніша від видимого уряду і понад ним, яка сягає так далеко, що може наказувати державним органам влади безправні, протизаконні вчинки!

Хто ця таємна сила, — ми не знаємо. Зате знаємо, кому потрібні її діла: большевикам! Бо тільки большевикам і большевицькій ідеї нищення й руїни потрібно підривати в людських грудях найблагородніші почуття душі, бо тільки большевикам потрібно нищенням вічного релігійного культу й переслідуванням за віру предків відривати людей від рідного грунту на поталу інтернаціонального, кочового й здичілого перекотиполя.

Сьогоднішня Польща це не „забороло цивілізації" перед большевизмом, як вона сама себе анонсує, а навпаки: авангард большевизму, найтяжчий та найнебезпечніший ворог цивілізації, бо таємний, прихований. Геть так само, як давня Польща не була „заборолом християнства", а була — як це ствердив хід історичних подій — авангардом азійщини.

Ота большевицька Польща сьогодні ще триумфує на руїнах церков і відвертає своє справжнє обличчя. Та завтра сама сконає під руїнами, як конає її рідна посестра, большевицька Москва.


за матеріалами газети Свобода (вересень 1938 року)

+ Додати коментар
 06.08.2018 21:56  Каранда Галина => Суворий 

Іноді компетентність вражає... 

 06.08.2018 21:50  Суворий => Каранда Галина 

У мене враження, що в більшості це передрук з місцевої української преси та переклади відомих світових медіа... Плюс просто дописувачі типу лист в редакцію... Сильна сторона - якісний відбір матеріалів... 

 06.08.2018 21:41  Каранда Галина => Суворий 

Ким були кореспонденти (по текстах - швидше навіть блогери) "Свободи"???
Щось дуже багато вони знають... 

Блог: нові надходження

Усе, що являє собою цікаву інформацію, яку важко загорнути в цілісний літературний чи публіцистичний твір.

30.11.2018
Втрата | Гаврищук Галина
02.11.2018
І знову про субсидії | Каранда Галина
25.08.2018
Зомбі мої з`явилися у папері | роман-мтт
03.07.2018
Про фантастику | роман-мтт
03.07.2018
Цифрові дощі часу ;) | роман-мтт

Публікації: нові надходження

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо