04.09.2018 12:30  Суворий 

Про пропаганду: від римлян до Сталіна з Гітлером


ЛОНДОН. — В часі воєнного напруження створено в поспіху в Англії „бюро інформацій", якого завданням було інформувати людей про дійсний стан, викликати в людей певні психічні настрої, впливати на газети, щоб вони не друкували того, що непотрібне; поборювати ворожі і шкідливі вістки, а також доктрини; загалом, виховувати маси. Тепер те бюро уряд вирішив залишити і переіменувати його в міністерство пропаганди.

Пропаганда - це слово не нове, але дія, названа цим словом, ще давніша. Католицька церква утворила в Римі свою конгрегацію (спілку) „де пропаганда фіде" (для поширення віри, розуміється, католицької). Пропаганда релігійна не може бути безстороння, об`єктивна. Проповідники віри мусять, в інтересі скорого успіху, хвалити лише свою релігію і ганьбити інші віри. Це зветься релігійним фанатизмом; його на словах засуджують, але на практиці кожна релігійна організація наближається до типу воєнного, що виступає проти всіх інакомислячих. Для релігійної організації з дисциплінованою ієрархією діє гасло: „Хто не з нами, той проти нас".

Пропаганду знає не тільки релігія, але також ще в більшій мірі політика. Які політичні й воєнні успіхи може принести пропаганда, бачимо з римської історії. По смерті диктатора Цезаря, року 44 перед Христом, владу над римською державою поділили між собою Антоній і Октавіян. Антоній мав нещасливу думку оженитися з Клеопатрою, царицею Єгипту. Октавіянові вдалося так повести пропаганду проти свого суперника, що немов би Антоній, оженившися з чужинкою, роздаровує провінції римської держави синам Клеопатри. Це була чистісінька вигадка, але ця пропаганда впала на добрий ґрунт. Від Антонія, який за своє життя не програв ні одного бою, відсахнулись його власні вояки: навіть вони, виховані в недовірі до чужинців, повірили під впливом пропаганди, що Антоній зрадив батьківщину.

Пропаганда була також в інших часах і між іншими народами. Приміром, татари, йдучи в Україну на початку 13-го століття, посилали наперед своїх „пропагандистів". Завдяки цій пропаганді в Україні вибухали повстання людності проти своєї княжої влади (Данила Галицького). Ці „татарські люди" погоджувалися, що будуть для татар сіяти пшеницю й просо, аби не коритися князеві Данилові, якого влада для них була тяжка. 

Пропаганди вживав в Україні також московський уряд у 17 та 18 столітті. Ця пропаганда була ведена під кличем православної віри (при чому кожного українця, що виступав проти Москви, проголошувано за зрадника віри православної). Від такої пропаганди впали широкі плани гетьмана Богдана Хмельницького, що хотів розділити Польщу між Україною, Швецією та Семигородом; ця саме „православна" пропаганда підірвала грунт під Виговським; пропагандою боролася Москва проти гетьмана Дорошенка, який увійшов у союз із Туреччиною. А вже найбільше розвинулася московська демагогія за царя Петра І, коли гетьман Мазепа з`єднався з шведами проти Москви. Навіть цього христолюбивого православного гетьмана, будівельника пишних церков і монастирів, Москва не завагалася проголосити за відступника від православної віри!

В наш час політична пропаганда в різних державах є зброєю нападу. Пригадаймо як більшовицька пропаганда уміла в перші роки революції розкласти ворожу силу. Всюди пролазили московські пропагатори. Ця пропаганда не перебирала в засобах аби дійти до своєї мети — до диктатури комуністичної партії.

Також інші держави пішли за СССР у пропаганді, особливо країни диктаторські. Там, де є вільне слово і вільна преса, пропаганда не може ширити неперевірені вістки, бо не одна неправда може бути доведена. 

В диктаторських режимах тяжко знайти правду. Тут громадяни або всьому вірять, що їм подає „міністерство пропаганди", або не вірять нічому.

Теорію „тотальної" пропаганди дав Ленін, коли писав, що треба всякими способами і засобами боротися проти політичних противників, щоб викликати в народі супроти них „найгірші підозри". Ленін мав на увазі тут російських есерів і меншовиків, яких називала большевицька пропаганда агентами чужоземних капіталістів. Тепер тою самою мірою платить Сталін прихильникам Троцького.

Також Гітлєр має свій погляд на пропаганду. Цей погляд нічим не відрізняється від большевицького. Гітлєр пише: „Мета пропаганди не в тому, щоб міркувати про різні права, а в тому, щоб підкреслювати одне право, якому ця пропаганда має служити. Вона не має також безпосередньо досліджувати правду, корисну іншим, і подавати її людству з наївною щирістю, але мусить безупинно служити тільки власній правді".

Диктатори вірять, що такою пропагандою вони досягнуть своєї мети. Український народ засудив таку „пропаганду" у відомій приказці: „Брехнею увесь світ пройдеш, та назад не вернешся"...

за матеріалами газети Свобода (жовтень 1938 року)

Додати коментар
 05.09.2018 13:15  Суворий => Каллистрат 

Человек существо неразборчивое. Что дают, то жует...

 05.09.2018 13:08  Суворий => Каранда Галина 

Ще одне поле бою для боротьби добра зі злом...

 04.09.2018 17:37  Каллистрат => Суворий 

Ну вот, хорошая статья о пропаганде)))
Но ведь народ же, народ... ох, и народ.... Такое впечатление, что у него нужная хромосома отсохла, как только увидит сыр в мышеловке, так и суёт туда свою голову, так и суёт... ну что за люди!
Господи, зарядил бы ты им пинка в задницу, что ли!!

 04.09.2018 13:15  Каранда Галина => Суворий 

вічна проблема... навіть на побутовому рівні - запускають такі "пропагандисти" про тебе якусь "утку" ... і можна не знати навіть, які чутки про тебе ходять, А і взнаєш - хрен відмиєшся. А на державному рівні - то зовсім труба...