04.10.2018 15:02  Суворий 

Провід ОУН проголосив головою і вождем націоналістичного руху полк. Андрія Мельника (жовтень 1938)


ЖЕНЕВА. — Секретаріат Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) подав таку телеграму: „Згідно з волею бл. Пам`яті вождя Євгена Коновальця Провід Українських Націоналістів проголосив головою Проводу і вождем націоналістичного руху полковника Андрія Мельника". 

Андрій Мельник народився 1890 р. Служив наперед в Українських Січових Стрільцях (УСС), а потім у Січових Стрільцях. В Українській Армії займав ранг полковника. По закінченні війни скінчив технічні студії і дістав професію інженера. Був усе близько націоналістичного руху та відгравав у ньому передову роль.

Сидів чотири роки (від 1924 до 1928) в польській тюрмі, в якій раз його тяжко побито.

 yCL_S5-PL2U

Полк. Андрій Мельник (на фото справа, зліва Є.Коновалець) походить родом з Волі Якубової під Дрогобичем, Західна Україна. Університетські студії закінчив у Відні у „Гохшуле фір Боденкультур" (Висока школа лісництва) з дипломом інженера.

Був членом передвоєнної Січової Організації в Дрогобиччині. В 1914 р. вступив як доброволець до Українських Січових Стрільців (УСС).

Був там комендантом чоти в сотні Дідушка, потім у сотні Вітовського, по якім пізніше перебрав команду сотні. Відзначився як організатор, бойовий старшина й ідеолог УСС.

Брав участь у боях на Маківці (квітень 1915 року), під Галичем (1915), над Стрипою (Завалів - Соснів - Семиківці 1915—1916), на Лисоні (1914— 1916). В жовтні 1916 р. на Лисоні в ранзі сотника потрапляє в московський полон.

В полоні, через Київ, Уфу, Пензу, Саратів, Царицин потрапляє до табору полонених у Дубівці. З Дубівки через Царицин тікає до Києва з 12  бійцями УСС. На заклик полк. Евгена Коновальця, вступає старшиною до Галицько-буковинського куреня, першої соборної військової частини, що поставила себе до розпорядження Української Центральної Ради (УНР) в грудні 1917 року.

Під час полону є провідником Групи старшин українців, що з Дубівки розпочали організовування українських військових полонених австрійської армії, щоб перевести їх до Києва для оборони Центральної Ради.

Під його проводом введені були по таборах т.зв. університетські курси українознавства, де викладали мови українську, московську й інші, географію й економіку України, технічні науки та військове вивчення російської армії для потреб її українізації.

Працею провідників, між якими треба згадати сотника Чмолу, Сушка, Кучабського, Бурка, а по інших таборах хорунжого Ґоїва та Черника, зокрема виготовлено переклади військових статутів російської армії для українського вжитку.

В часі першої військової переорганізації куреня стає адьютантом коменданта куреня, яким був бл. п. Є. Коновалець, потім начальником штабу загону, а згодом Першого Полку СС.

Галицько-буковинський курень брав участь у боях за Лівобережжя проти Антонова-Овсієнка, в складі т. зв. Лівобережного Коша під командуванням Симона Петлюри, а саме одною сотнею Сушка. Решта загону боронили Київ в часі вуличних боїв підчас московсько-єврейського повстання з наказу Муравйова. У вуличних київських боях відзначився полк. Мельник не тільки як начальник штабу й організатор, але і як прямий учасник.

Пізніше Січові Стрільці відступили через Житомир-Коротень на Сарни. В тому часі полк. Мельник був начальником штабу.

Потім приходить, по берестейському мирі, спільний похід з німцями на Київ. Перший Полк СС стає в Києві залогою аж до свого розфорування на домагання Скоропадського. В тому часі був полк. Мельник особистим учасником переговорів з німцями та Скоропадським. 

З росформуванням СС займається таємно організацією українського війська й доводить до сформування загону СС у Білій Церкві, в якому є начальником штабу. На чолі загону стояв Є. Коновалець.

В Білій Церкві полк. Мельник стає разом з Черником представником СС в оперативному штабі Національного Союзу на чолі якого стояли полк. ген. штабу Мішковський і полк. ген. штабу Василь Тютюнник.

В часі повстання проти гетьмана є далі начальником штабу загону СС, пізніше дивізії СС у ранзі військового старшини (підполковника), а згодом, по здобутті Києва, начальником штабу Осадного Корпусу СС.

З моментом реорганізування української армії був покликаний урядом Директорії на начальника Українського Генерального Штабу в ранзі полковника. (Полковник Мельник і бл. п. Є. Коновалець не прийняли ранги отамана, ц. зн. генерала, наданої їм за бойові заслуги).

Сформувавши Український Генеральний Штаб, який раніше був ліквідований першими наказами Директорії, був полк. Мельник з огляду на великий здобуток старшин Корпусу СС у боях відкликаний на вимогу Стрілецької Ради до Корпусу, де він у 1919 році, як помічник коменданта корпусу полк. Є. Коновальця, проводить реорганізацію й залишається з Корпусом уже нерозлучно увесь найтяжчий період Української Армії в Чотирикутнику Смерті. 

Захврівши на тиф, опинюється разом з начальником штабу Дієвої Армії, Василем Тютюнником, у тифовому шпиталі в Луцьку в грудні 1919, після чого проходить інтернування поляками. 

Весною 1920 року, рішенням Стрілецької Ради СС, виїздить разом з полк. Є. Коновальцем, полк. Ю. Отмарштайном і іншими старшинами СС до Західної Європи, зокрема до Австрії та ЧСР з метою формувати українське військо поза межами Польщі. Тоді є чинний як військовий аташе уряду УНР при українському посольстві у Празі.

Коли з тих змагань нічого не вийшло, повертається 1921 р. на рідні землі, де разом з полковником Коновальцем організує Українську Військову Організацію (УВО), й обвинувачений за участь у підпільно-військовій організації, дістає на процесі т. зв. „басарабівців" 1924 р. у Львові присуд 6 років тяжкої тюрми.

Перейшов знану масакру політичних українських в`язнів у в`язниці „Баторого" у Львові, де найбільше скатовано його (між іншим зломано йому два ребра), тому, що був провідником політичних в`язнів. Це підірвало здоров`я полк. Мельника. По чотирьох роках вийшов з в`язниці, одружився з панною Федаківною та зайнявся працею в господарському секторі краю, зокрема на місці головного директора дібр митрополита Шептицького.

Як найближчий співробітник бл. п. Є. Коновальця, був втаємничений у його плани і, згідно з волею покійного вождя, перебрав їх довершення.

  за матеріалами газети Свобода (жовтень 1938 року)

Додати коментар