16.01.2019 16:11  Суворий 

Чому зрадили Чехословаччину: геополітичний успіх Гітлера та прорахунок Сталіна - II (листопад 1938)


2. 

Від внутрішньої політики перейдемо до закордонної. Коли глянути на карту середньої Європи, то бачимо, що Чехословаччина (власне чеські землі) оточена з трьох сторін Німеччиною: на сході ця держава сусідує з Польщею та Румунією, на південному сході з Мадярщиною. Бувши в такій невигідній ситуації, Чехословаччина була постійно в напружених відносинах із своїми сусідами, крім Румунії, з якою мала воєнно-політичний союз. На що надіялися провідні політичні та військові діячі Чехословаччинн в такій небезпечній ситуації? Рахунок був дуже простий, навіть дуже льогічний, але, як показали події, нереальний. Чехословацька політика була збудована на тій передумові, що Франція ніколи не допустить, щоб Німеччина здобула перевагу в середній Європі. Таким чином чехословацька республіка мала бути підпорою французької гегемонії (проводу) в Європі. Чеські провідники твердо вірили, що Франція, в своєму власному інтересі, ніколи не віддасть Чехословаччини на поталу німцям. Було глибоке переконання серед чехів, що з упадком Чехословаччини прийде „початок кінця" також і для Франції. В надії на могутню Францію ціла чехословацька політика йшла за французькими бажаннями і вказівками. Коли 1934 року Гітлєр запропонував чехословацькому урядові підписати договір про ненапад з Німеччиною, то Чехословаччина, за французькою порадою, відмовилася від цієї пропозиції. Натомність, слідом за Францією, чехословацький уряд підписав договір про взаємну допомогу з Совєтським Союзом.

Коли озирнутись в недавнє минуле, то можна сказати, що це була найбільша, фатальна помилка чехословацької закордонної політики. Можна сказати, що у великій мірі, як наслідок тісного союзу Чехословаччини з Совєтською державою, в рішучий момент відмовилися допомагати Чехословаччині Англія та Франція. На перший погляд здавалося б, що це твердження парадоксальне: адже Франція сама була в союзі з СССР, отже мусила б мати інтерес у тому, щоб Совєтська держава, в разі війни, пішла проти Німеччини одним фронтом з Францією та Чехословаччиною. Та дійсність розбила ці плани, показала, що Союз із Совєтами не тільки нереальний, але і в своїй реальності небезпечний. Цю небезпеку найглибше оцінив голова британського уряду, Чемберлен. У війні Англії та Франції проти Німеччини в обороні Чехословаччини були такі можливості: ця війна в союзі з СССР , могла б скінчитися поразкою держав Антанти, разом з Совєтами. Страшні наслідки такої поразки дуже добре розуміють політичні діячі Англії і Франції, тим більше, що вони не мають великої надії на воєнну силу СССР. Але й друга можливість — перемога Англії та Франції в союзі з СССР над Німеччиною ховає в собі велику небезпеку. Адже мета більшовицької влади є та сама, що й раніше: викликати світову революцію. В розбитій Німеччини дуже легко прийшла б до влади комуністична партія, а це значить, що на другий день після такої перемоги Англія та Франція мусили б вести нову війну проти Совєтської Німеччини та проти Совєтської Росії.

Але найближчою до правди була б інша можливість: в разі вибуху війни Німеччини з державами Антанти за Чехословаччину Совєтський Союз лишився б на початку нейтральним. Це була б вимріяна, просто ідеальна ситуація для Сталіна, вичекати, поки „імперіалістичні ненажери знесиляться війною, а потім відігравати роль судді в цілій Європі. Коли перечитати совєтську пресу в недавніх критичних днях і місяцях, то переконаємося, що дійсно це був план Сталіна — бути нейтральним в європейській війні. Вся совєтська преса зовсім не готувала своїх громадян до участі у Чехословаччині. Увесь час чехословацької кризи Москва вела подвійну гру: комісар зак. справ, Літвінов, робив більш або менш рішучі заяви в різних столицях Європи про те, що СССР виконає свої зобов`язання супроти Чехословаччини, але цих заяв і промов совєтського комісара громадяни СРСР не могли знати, бо совєтська преса їх не друкувала. Більше того, комуністична преса в царстві Сталіна розхолоджувала і тих совєтських громадян, що могли мати симпатії до Англії та Франції, як можливих союзників СРСР проти Німеччини. 21 вересня, того самого дня, коли чехословацький уряд мусив дати згоду на уступлення німецько-судетських земель Німеччині, московська Правда писала:

„Совєтський Союз спокійно ставиться до того питання, котрий імперіалістичний хижак порядкує в тій або іншій колонії, в тій чи іншій залежній державі, бо він не бачить різниці між німецькими та англійськими хижаками".

Нема ані слова тут, що СССР мав союз з французькими „хижаками" для оборони „залежної держави" — Чехословаччини! Можна б навести тисячі інших доказів, які свід чать, що Москва за всяку ціну хотіла ухилитися від війни і бути нейтральною. Але на словах Літвінов говорив у Женеві про поміч від СССР для Чехословаччини. Були приведені в рух усі секції комінтерну в цілій Європі, словом, починалася підготова до „світової революції".

Ці промови, ця вся шамотня комуністичних діячів робили відповідне враження на чеських громадян. В чеськім народі прокинулося ще з більшою силою старе москвофільство, давні надії на Москву, що колись водили чехів до „батюшки царя", а тепер повели до батюшки Сталіна". Чеська молодь у Празі в днях воєнної небезпеки ходила під будинок совєтського посольства і кричала: „Слава совєтській армії!".

Чеський щоденник „Народні Політика" в Празі пише 12. листопада про настрій чеських народних мас у критичних днях перед конференцією великодержав у Мюнхені: „Маси вірили так твердо, боо як тільки було вимовлене слово „Сталін", то на демонстраціях збивано з голів капелюхи". Коли в кіно у Празі показували совєтські фільми і з`явився на екрані портрет Сталіна, то публіка вставала з місць і захоплено плескала в долоні.

Ці настрої бачив у Чехословаччині лорд Ронсімен, що приїхав був у серпні мирити німців із чехами. Про наслідки цих настроїв пише тепер „Народна Політика": „Західні великі держави кинули нас до одного кошика з більшовицькими державами. Гітлєр і Мусоліні могли показати на цю небезпеку занесення більшовицької пошесті в середню Європу, а тому пан Чемберлен і пан Даладьє нерадо бачили б червону армію на чехословацькім фронті, коли б вона сюди прийшла".

Чехословацьку проблему вирішено без війни. Держава в нових кордонах провадить внутрішні реформи і шукає інших шляхів у міжнародній політиці. Йде до примирення з Німеччиною. Чеське громадянсто починає розуміти велику вагу української проблеми.

До Франції панує холодна чемність, до СССР погорда, до Польщі гаряча ненависть. Натомність, ростуть симпатії до України, яку чехи хотіли б мати в сусідстві зі своєю країною, як велику державу від Kaрпат до Кавказу. В Україні, з її невичерпними природиніми багатствами, чехи могли б знайти ринок для своїх фабричних виробів і працю для своєї технічної інтелігенції.

Так швидко обернулося колесо історії впродовж місяця.

 

за матеріалами газети Свобода (листопад 1938 року)

Додати коментар
 16.01.2019 19:59  Каранда Галина => Суворий 

Хитрі і ще хитріші...