Про рослини

А (А) — Адоніс у лісі розцвів навесні. Б (Бе) — Барвінок синенький радіє мені.

Прелесть всем дарил миндаль цветущий, Радость в каждом сердце до краёв. Стой! Остановись, мимо идущий, Шёпот милый слушать лепестков.

Ой лісом луна: «Біла-біла бузина…» Ще й акація духмяна, Чистотіл – од щастя п’яний!

Земля шовками оповита, В обімах неба голубого, Її краса-несамовита, В промінні сонечка рудого.

Мечта сжигала Ваню. Лишь одна. Слепить однажды пулю. Из говна. Весь мир свинец для этого берёт. Но это ж мир… Иван на мир плюёт.

*В истории человечества ни одна попытка восстановить развалившуюся империю добром не закончилась! НИ ОДНА!

Це свіженьке відео з Росії просто підірвало Мережу. Дивіться, панове, та не забувайте - це і є РЕАЛЬНА Росія!

В этот день, 7 июля, я всегда вспоминаю случай, произошедший у меня на уроке в шестом классе. Тема урока была «Размножение и развитие щитовника мужского (па...

Вся Россия - одно Большое Срулёво! "Великая держава" всего в сотне км от Москвы превращается в страну "третьего" мира.

Всю силу б зараз взяти у Землі, Бруньки весніють солодом відчутно. Та відбирають силу люди-злі І серденько її рясніє смутком…

Среди камней, испытывая жажду, Назло невзгодам выживал росток.

Закульбабило жовто-всесвітом цю галявину, під каштанами і на вигоні, під дорогою. Всюди стелиться світло-відсвітом,

Про гриби, тварин, рослин дає знання, Розуміння всіх складних життєвих істин.

Твір-замальовка, в якому природа - є чудом, яке ми дедалі рідше помічаємо.

На Івана на Купала Я чар-зіллячко збирала

Злива, злива, злива, злива Краплі вправно ллють, сміливо. Із води зробивсь потік І чимдужче вниз потік!

Зворушує тремтіння білих вій Акації, що врешті-решт розквітла, Я так люблю духмяний цей завій, Що в душу промінь добавляє світла.

На голім гіллі крапель нотний стан. І щогодини, то нова соната...

Бризнули соком білявки-берези, Кров струменіли з-під гострого леза, Березень спрагло припав до порізів, Пив життєдайність, що крапала слізно.

Небесна синь висвічує крізь листя, Бабине літо вабить сонце вересневе, Духмяні грона чарівним намистом - Вуста бентежить величава Ізабелла.

І знову квітнуть на городі будяки, Ну звідкіля береться це паскудне зілля!?

Рубаєм, пиляєм та валим дерева На довідки, папки, газети й журнали. Бажання людського надмірного чрева Природи свободу украй доконали.

І поки не завіє снігоцвітом, Кружляє осінь в танці під дощем.

І де він взявся на одній нозі, Ще й вишкірястий, з головою-ситом?.. Колись ховався в сивій дерезі, Ач, виріс - чепуриться оксамитом!..

Мій вітре, ти даруєш мені крила. Я - вільна, коли поруч вієш ти. Нехай я досі зовсім ще дитина, Я знаю, що свобода - у тобі.

- Слава столовому буряку! - вигукнув семикласник Ігор. - і почав їсти бутерброд з товстеньким шматом цього червоного овочу.

На підвіконні деревце маленьке На чужині квітує вже не рік. Таке чудне - листочки зелененькі, Плоди духмяні і цілющий сік.

Сьогоднішня вулиця інша, привітна - Розквітла бузком, вся солодко-духмяна. Цвіте і барвисто він буде кипіти - Уже не сховати його за парканом.