Жінка бальзаківського віку
Йде містом жінка - красива пані,
Модерний одяг, легка хода...
І тільки очі, великі й сині
Шепочуть німо: "Нещасна я!"
У мене хата, як повна чаша,
Хороші діти і чоловік,
Але чомусь ятрять вже душу
Думки про осінь й жіночий вік.
Це ще не скоро - жіноча осінь,
Ще пишне літо голубить зір.
А серце - плаче, любові просить:
Де ж мій ласкавий і ніжний звір?!
Кохання з мужем припало пилом,
Лишилась звичка і - самота.
Вона ж ще хоче зустрітись з милим,
Той зрозуміє її сповна!
Заставить серце забитись швидше,
Аж зануртує гаряча кров!
І гарна жінка, ще молодая,
Душею й тілом воскресне знов.
І їхня зустріч буде не зрада,
А так - маленький, невинний гріх.
Це ж шанс останній, її розрада,
перш ніж на коси упаде сніг.
Львів, 2002 рік
