Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
28.03.2012 17:36Есе
Про минуле  
20100
© Володимир Пірнач

Не треба

Нельзя доверять мнению человека, который еще не успел опохмелиться!
В.Ерофеев
Володимир Пірнач
Опубліковано 28.03.2012 / 10158

Не тре… 

Не треба. Не треба сьогодні згадувати вчорашній день. По-перше це нічого не змінить, а по-друге просто не треба. Пам`ять цікава штука, вона завжди тримає при собі такі речі, якими залюбки виб’є тебе з рівноваги, таке враження, що пам`ять працює проти мене. Якось рівномірно і повільно пам`ять позбавляє упевненості, затираючи моменти, які були мені важливими.  

Знову не вдалося стримати сльози. Вони всі дивляться на мене, хто з посмішкою, хто і справді співчуває, але дивляться всі без виключення. Я закриваю рукою лице, втираю краї очей, трохи влягається. Воно не душить, навпаки, якось розносить, розпирає, роздуває, майже роздирає на шматки. Дивно правда? Таке буває рідко і його неможливо приборкати. Особливо зараз, коли я сиджу, а вони всі дивляться. Я для них як акробат-еквілібрист, вони з цікавістю дивляться на мене, але все чого вони справді чекають, це мого падіння. Бо тільки такі картини викликають у них справжнє захоплення, тільки мізки на підлозі і кров на стінах надихає їх, тільки повільне відлітання моєї душі, зірве їх аплодисменти. І я, відлітаючи до Вальгали, чи ще якогось генделю, буду показувати їм пів руки і приємно посміхатися, хоча би тому, що вони проводжають мене.  

 

Чому? Вони просто дивляться на тебе і їм зовсім не цікаво дивитись, як ти будеш падати на землю. Певно немає тут такої висоти як ти накрутив, ну про мізки там, чи кров… Немає, розслабся. Сльози кажеш? Кожного разу у тебе з’являються сльози, коли зранку, втративши пам`ять, ти приходиш на роботу і випиваєш пару великих ковтків Коли, щоб витруїти з себе залишки алкоголю, який вживав вчора. Це перші сльози, трохи згодом будуть другі, не такі виразні, але разом з тим будуть. А потім все, просто смуток в середині і невдалі спроби пригадати вчорашній день. Так буде ще пару годин, ти будеш намагатись пригадати якісь дрібниці, вони поволі будуть вносити у твій безпорадний стан ще більший неспокій. Але ти будеш продовжувати, і продовжуватимеш до того часу, доки не згадаєш найбільшу вчорашню дурницю, тоді ти візьмеш цигарку і підеш на вулицю.  

 

Я вийду на вулицю і затягнусь, перша як завжди не піде. Буде важко куритись, потім трохи поведе в сторону, і я заплющу очі, всього на секунду. У цю мить прийде якийсь спогад, він буде неінформативним, про те що вчора було останнє. Останнім був коньяк, з горла, перед входом у метро. Все стане на свої місця. Бо це звично - останні ковтки алкоголю з горла біля метро. Потім вагон, люди, які переважно без облич, хитаються у своєму звичному напрямку. Дороги додому не згадаю, це не так важливо щоб її запам’ятовувати. Пам’ятаю Ska в навушниках, і те, як непомітно намагався вистукувати ногою рваний ритм басової партії. Потім новий, нещодавно відремонтований, під’їзд і темна квартира. Кіт совався під ногами, певно я його розбудив. Він як завжди вибіг в центр кімнати, впав на килим і почав канючити. Я переступив через нього і роздягнувшись ліг у ліжко. Здається все. Ні, ще не все, перед тим як заснути я подивився на телефон, було 23,58 і жодних повідомлень. 

 

Ранок. Дуже довгий і нав’язливий, інтервал між будильниками був непомітно коротким, він тризвонив над вухом провокуючи на поривання зі сном. Ти важко піднявся з ліжка і натягнувши штани пішов у ванну. Вмивався самою холодною водою, але сон не відступав. Потім на кухні ти випив кружку чорного чаю, ти пам’ятаєш цей смак? гіркувато-солодка волога. Вранці треба пити тільки солодкий чай, нагадав ти собі і пішов до кімнати. Звичайно сніданок в тебе не поліз. Ти прекрасно розумів, що за двадцять хвилин тобі треба буде зайти у переповнений вагон, де сморід людей дорівнює їхній корінній звичці всю дорогу ходити тобі по ногах. Ти це знав, тому не став запихати в себе їжу, допив чай і пішов переодягатись. На вулиці було холодно, ти за звичкою вийшов з під’їзду і направився в арку, глибоко сапаючи повітря. Зупинився на світлофорі і … 

 

Я зупинився на світлофорі пильно вдивляючись в яскравий червоний. Стояв допоки не перемикнулось світло, не дивлячись на те, що основна маса рвонула уперед коли закінчився відлік секунд. У пам’яті відразу постала картина коли мене знесла з ніг машина… неприємне відчуття. Поняття часу тут ні до чого, його навмисно придумали, щоб підганяти у спину всіх хто піддається такому впливу. Спішність не дає можливості об’єктивно оцінити обставини і прийняти правильне рішення – це моя позиція, власне так я і йшов. Я йшов неспішно, йшов рівним кроком, відбиваючи підошвами власний пульс. З кожним ударом у пам’яті поставали якісь фото з учорашнього дня, якісь обличчя, відчуття, хтось говорив до мене, напевно якісь почуття, я точно про щось задумався, думав довго і наполегливо. Не пам’ятаю, здається я навіть жалів себе, це було пов’язано з нею, хоча, якою саме мені важко сказати. Не жалів! раптово постало у пам’яті, скоріше радів, що таке справді відбувалось, тільки хто ж вона?  

Так я дістався до метро, потім довгий ескалатор, знову в підземелля, я навіть з самого верху відчував той сморід, який ховався у його нетрях. Рятували тільки обличчя тих хто їхав у протилежному напрямку. Вони ховали в собі всі таємниці світу, сімейні секрети і незліченні скарби смутку, які читалися у їхніх очах. Мене завжди рятували ці обличчя, я зачитувався ними і відволікався… 

 

А потім переповнений вагон. Ти ніколи не ганявся за вагонами, не біг, щоб встигнути потрапити у той, що за мить мав відправитись. Коли приїхав інший ти звично вмостився перед дверима і саме тоді з’явилась вона. Перед закриттям дверей до вагону влетіла дівчина. Вона притисла тебе своїм тілом і двері зачинились. Стоячи перед тобою вона дивилась на тебе у віддзеркалення дверей, а ти вдихав аромат її волосся і намагався написати її історію. Коли ви перетнулись поглядами вона швидко відвела очі. Так буває, ти ж справді звик до цього? 

 

Ні, трохи не так. Вона заскочила у вагон в останню секунду, і справді усім тілом торкнулась мене. Звісно це викликало інтерес. Знаєш, коли ти потрапляєш у переповнений вагон то ніколи з першого разу не станеш настільки зручно, щоб їхати до наступної зупинки. Отак і з нею, після того як зачинились двері, вона намагалась зручніше влаштуватись, і через те що ми стояли дуже близько, я відчував як вона ворушиться уздовж всього тіла. Тоді я поглянув на неї і вона, напевно розуміючи що заважає мені, заспокоїлась. 

 

Ти вийшов на своїй станції, лишалось чотири хвилин ескалатора і дві зупинки до роботи, звичайно пішки. На вулиці тебе зустріло сонце, звичне і морозне, таке, як буває в листопаді. Різкий перепад температури нагадав вчорашній день. Після вживання на вулиці і довгих розмов на розі всіх вітрів ви подались у сутінки прокурених барів. Там було тепло. Нові емоції, новий алкоголь. Ви тут буваєте настільки часто, що місцеві проститутки скоро почнуть з вами вітатись. Вони не вітались, їх не було, у кожного свої поняття робочого часу. Та це вас не хвилювало. Ти помітив що тепер я кажу ви? Вас було троє. 

 

Я пам’ятаю. Ми сиділи за крайнім столиком, звично про щось говорили, закладались на ящик пива і вели себе дуже звично, як вдома. Бачиш, пам`ять потроху повертається?  

 

Бачу, продовжуй, не губи думок. 

 

Так от, ми сиділи в барі і говорили про жінок. Це теж правильно, про що можна ще говорити сидячи в барі? Тільки про жінок. Якщо ми не говорили про літературу, а про літературу ми не могли говорити в барі, бо: по-перше це низько, а по-друге про літературу ми говорили на вулиці, до того як прийшли в бар, тому ми обов’язково мали змінити тему. Температурний режим, офіціантки і все таке, ну ти розумієш. Ми б певно так ще довго сиділи, якби не з’явилась вона. 

 

Ха! Ну нарешті. Насправді вона не з’являлась. Вона сиділа через два столики і повільно пила маргариту. Біля неї раз ураз з’являлись молоді люди, але жоден з них не затримувався більш ніж на кілька хвилин. Вони робили спроби познайомитись, але не маючи жодних шансів зникали так само несподівано як і з’являлись. Вона була схожа на ельфійку: довге і світле волосся, трохи видовжене лице і загадковий погляд. Навряд ельфи п’ють маргариту, подумав ти і посміхнувся сам до себе. Тоді для тебе пропали всі хто був поряд, пропали всі офіціантки з підносами, футбольні фанати, які дивились матч, пропали навіть друзі, які сиділи з тобою за одним столиком і говорили про жінок. Залишились тільки ви удвох. І ще відстань,відстань між вами залишилась такою ж як і була. Ти дивився на неї і писав її історію, вона часом помічала тебе і неспішно пила свій нектар. Саме тоді ти розгубив усі думки, втратив частину пам’яті, і знову викреслив з минулого кілька історій. Ти готувався і звільняв місце для нового ходу. Потім було найцікавіше… 

 

А потім був звичний рух. Справді, це не виправдання. В якийсь момент, коли наші погляди вкотре зустрілись, я мимоволі, а можливо і навмисно, злегка підняв келих з пивом на зустріч їй, так ніби запрошуючи випити зі мною. На диво усім хто міг це побачити вона зробила те саме. Ми випили і мені на секунду здалося, що ми перейшли на «ти». Потім ми сиділи і спілкувались просто дивлячись одне на одного. Я не пам’ятаю про що я їй говорив, але вона погоджувалась, посміхалась і розповідала мені щось своє. Так ми і спілкувались до кінця вечора. Нашій розмові заважали хіба що та офіціантки, які з циклічною періодичністю змінювали нам попільнички. 

 

А потім вона зникла. 

 

Зникла… Це сталося якось несподівано. Вона не збирала речей, не допивала чергову маргариту, просто розчинилась в повітрі. А я її чекав. Думав вона повернеться, ну там, розумієш буває ж таке, треба вийти на кілька хвилин, телефон, наприклад, подзвонив. Чи щось таке. Але вона не повернулась.  

 

Хочеться випити… 

 

Хочеться, навіть треба випити. 

 

А ти упевнений що вона була? Коли ти останній раз бачив ельфів, які сидять в у барі і хлепчуть алкоголь? Уявляю собі таку компанію: сидять, значить, собі в барі, п’ють, і міряються у кого довша стріла. А коли понапиваються починають співати свої народні пісні. І так гарно співають, що скло на вікнах тріщить, емоції переповнюють усіх, і коли їхні веселощі вже зашкалюють критичну позначку і передозування стає більш ніж явним, вони починають шукати дерева, залазять на них і засинають. Прокидаючись час від часу для того, щоб випорожнити свої ельфійські шлунки. Ти так це бачиш? 

 

Не так. Вона там точно була. Бо якщо її не було то це виходить, що я вчора сидів сам, пив, розмахував пивом на всі боки, тупився поглядом в повітря і шкірився в пустоту. Ні, вона точно була. Вона не могла мене так підставити. 

 

Ти погано знаєш жінок, вони можуть усе. Це тільки на перший погляд здається, що все так як мало бути, що це доля, а не його величність випадок, що все рухається за планом і що саме головне цей план тобі підходить, він влаштовує тебе, так? Але це тільки на перший погляд. Потім звісно все змінюється, міняєшся ти, міняється вона і все міняється. З яких пір ти став таким ніжним? Скільки їх вже було? Чому саме вона? 

 

Не знаю. Просто вона була гарним образом, я про неї напишу, але потім, спочатку треба випити… 

Київ листопад 2011
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
27.03.2012 Поезії / Вірш
Яка різниця хто ти і звідки
29.03.2012 Поезії / Вірш
Він не брехун скоріше класичний романтик
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Есе Про минуле
14.05.2012 © Екатерина Середина
Пустая квартира...
28.03.2012
Не треба
28.02.2012 © Юлія Приходько-Крушельницька
Думки вголос
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.33 (МАКС. 5) Голосів: 3 (2+0+1+0+0)
Переглядів: 222  Коментарів: 6
Тематика: Есе, не треба, зустріч, бар
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 27.05.2013 14:41  Наталія Сидорак для © ... 

Сподобався діалог с самим собою... Нагадало Булгакова... Великий плюс. 

 28.03.2012 20:32  © ... для Недрукована 

цей здається підходить))

 28.03.2012 20:30  © ... для Каранда Галина 

)всі мої тексти в якійсь мірі автобіографічні.
А сюжету в есе шукати не варто, одна тема, своє бачення і невеликий розмір - от і все. Дякую за відгук) 

 28.03.2012 20:13  Каранда Галина 

))))) до речі!) трійку ставила не я, хоч я й найбільше критикувала!) 

 28.03.2012 19:08  Недрукована 

цікаво і легко))
Читала на одному подиху!) 

 28.03.2012 19:00  Каранда Галина для © ... 

да... автобіографічне?:)
мені не вистачає сюжету. картинка, відчуття - так, добре, але ж це проза. читаючи так довго, я маю право на сюжет, на цікаву інформацію, про ЦЕ можна було розказати у вірші рядків на 8.
)))))) яка ж я противнюча все-таки! написано ж впринципі, добре!) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +41
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
27.03.2012 © Микола Щасливий
18.09.2013 © Тетяна Белімова
03.12.2011 © Т.Белімова
12.04.2011 © Закохана
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди