Жовтневе проміння холодного сонця,
Ховається у товщі туману землі,
Я знаю не винні цілунки природи,
У тому купанні в багнистій брехні...
Басейн із думок укрився листками,
Їх колір ніколи не стане сумним.
Їх гріє закрите сліпе те незнання,
З яким кожен мріє сховатись в теплі.
Ніколи не знаєш, чи хворим ти станеш,
Ніколи не знаєш, що буде за мить,
Можливо під дощик осінній потрапиш,
А може під зливу, що градом гримить...
Ілюзій килим,на водній поверхні,
Жовтіє і манить до себе усіх...
Бездумно на плесо басейну вступають,
Зникають з обличчя радість і сміх...
В проваллі застигшім, тривогу кидають,
Здивовані погляди в жовтень ідуть.
Ми люди - бездумні, що творим - не знаєм,
Колись зрозумієм, і то лиш мабуть...
