Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
29.03.2012 18:20Оповідання
 
Богоматір
20000
© Оля Стасюк

Богоматір

Під впливом творів О. Довженка
Оля Стасюк
Опубліковано 29.03.2012 / 10185

Трава лоскотнула йому ніс, так що хлопчик одразу ж чхнув, але миттєво затулив рота зашкарублою долонею. Хтось йшов польовою стежкою і, видно, не один. Чувся сміх, жвава розмова долітала лише уривками фраз. Гунько аж злився з житом, всім єством припавши до чорної землі. Над ним погойдувалися клаптики неба, прикидаючись волошками. В холошу продірявлених штанів заліз жук, але хлопець наче не помічав цього. Гурт пройшов – це були всього лиш селяни. Вивільнившись з незручної пози, Гунько підвів голову над полем.  

Скільки сягало око, майоріли верхівки зеленого, воскового жита. Ззаду були кілометри. цілі вічності доріг, які хлопець подолав лише за день. Тут віяло свободою, вільним життям – з поля, з неба, з масних плям сонця на землі. Високі мури, де тхнуло лише розпеченим асфальтом, кричущими думками з обстрижених голів і сирітством, лишилися позаду.  

Гунько пам’ятає дитинство клаптиками, які ніколи не вдається зібрати докупи. Воно закінчилось тоді, коли він вперше побачив високі стіни нелюдського каменю, які, як на зло, були радісно-білими, хоч того моменту вже й не пам’ятає. З інтернату втікав двічі – перший раз вернули рибалки, як заліз і заснув у човні. Другий майже стерся з пам’яті – тільки ті клаптики білого-білого поля досі ввижаються, з чорними проталинами, де земля тверда, наче порепаний асфальт під лиховісним муром. Потім казали, що знайшли в кучугурі, вижив дивом – та чи було йому, задубілому, на волі гірше... 

Тільки б зараз до плавнів дібратися – там точно не знайдуть! Маленький, худющий, що всі ребра можна порахувати – чого ж до нього стільки всім діла? Чуб обстригли, дали тісну синтетичну одіж, залатану і вже засмацьовану... Босоніж подорож далася взнаки – ноги зранені до крові. А очі блистять, мов не од того малого і нещасного тіла, і думка одна – воля! 

Гунькові було тільки 10. Скільки ж то він пережив за цей вік! Найдужче в інтернаті кривдили за ім`я – ні в кого такого не було. Усе життя тезки не стрічав, то й втлумачив собі, що один він Гунько на весь світ, що він знає. А пам`ятав того світу, правда, небагато – оте біле поле, дорогу коло інтернату та сам мур… Те, що всередині, краще б навіки забути, та не стирається оте… 

Хлопчина озирнувся – якась темна споруда бовваніла удалі поля. Гунько пробрався туди. Коло дивного будинку було лише кілька бабусь, тому він вийшов і підійшов до них. Жадібно пив запропоновану воду, а потім розговорився з селянками, дотримуючись обережності. 

– Що це за споруда? – спитав він, обтерши рот темними од сонця пальцями. 

– Церква, шиночку, – всміхнулася беззубо одна з бабусь і побожно перехрестилася. 

Гунько ще не бачив таких будівель: мов звичайна хата, та якась вища, урочистіша. Ще й на верхів’ї - хрест. Великий, сяючий, мов не од цього світу, а з самого сонця. Хлопчик ступив на поріг. Його здивувала церква і в середині. Ні печі, ні ліжок – тільки багато свічок, якісь картини і рушники. В центрі висів великий, потемнілий образ. Молода красива жінка у довгому платті дивилася прямо йому у вічі. На мить здалося, що вона жива – от-от зійде з картини, підійде до нього і заговорить. Але губи були все так же стулені, а полотно, що вона тримає в руках, незворушно мерехтіло при світлі свічок. Очі дивилися так ніжно, незвично і лагідно. 

– Богоматір. – почув Гунько голос тієї ж бабусі. 

Раптом його, як громом вдарило. Зціпивши зуби і з сльозами на очах, Гунько вибіг з церкви, пробіг полем, доки не впав у жито і голосно заридав. Він не плакав ніколи, доки себе пам’ятає. Били, ображали, не різко відповідав – але лише мовчав, зціпивши зуби, коли сварили, карали чи кидали в «карцер» – кімнату з важким засувом і малим віконцем аж під стелю. Гулько нікого і нічого не бачив, лише хвиля сліз чимдуж підступала до горла і просто-таки душила. Він не відчув, навіть, як його підняли, сварили, повернули в інтернат – тільки йшов, машинально переставляючи ноги, доки не впав у тому ж-таки «карцері» на сіре, тверде ліжко і, затулившись обома руками, плакав. 

А потім довго сидів, зціпивши зуби, постановивши однаково втекти. Хай вп’яте, вшосте вертають, але він піде однаково. Але перед плавнями обов’язково віднайде ту дивну споруду з сяючим хрестом зверху і купою свічок, щоб ще не раз глянути на той дивний образ, який зветься так незвично і ніжно – Богоматір. Досі він пам’ятав так багато жорстких, образливих слів, серед яких були і «карцер», і «інтернат», які просто впивалися, мов колючою смугою, в пам`ять. Та не від ніжного слова він плакав. 

У чарівного «Богоматір» так щасливо і болісно видзвонювала та друга частина. І сам образ Марії, – мов застигла копія його матері, – такі ж тендітні риси, тонкі, міцно стулені губи, і очі, погляд – ніжний, тремтливий, теплий, рідний… Той образ матері, який він ще пам’ятав з маленьких уривків щасливого дитинства… 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
28.03.2012 Поезії / Вірш
Дощ
30.03.2012 Поезії / Вірш
Українська казка
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Оповідання
22.07.2011
Загублена
28.12.2011
Незнайомка
29.03.2012
Богоматір
31.03.2012
Скука
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 134  Коментарів: 12
Тематика: Оповідання, Богоматір
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 30.03.2012 18:21  © ... для Олександр Новіков 

Ще все буде) Напиши продовження!:) 

 30.03.2012 18:20  © ... для Тетяна Чорновіл 

Гунько... А десь Віндовс перечеркав? Інколи дратує "автоматичне виправлення".. 

 30.03.2012 08:51  Олександр Новіков 

фініш, печально. що ж він не впетляв таки цього разу 

 29.03.2012 21:30  Тетяна Чорновіл для © ... 

Про тяжкі дитячі долі важко читати.... Так Гунько чи Гулько?

 29.03.2012 20:52  © ... для Каранда Галина 

Сашу - меншого. 

 29.03.2012 20:49  Каранда Галина для © ... 

якого малого? 

 29.03.2012 20:48  © ... для Каранда Галина 

Треба спитати... Але вже завтра. Може, малого попросити? 

 29.03.2012 20:47  Каранда Галина для © ... 

Тетяна... Чата ж немає... 

 29.03.2012 20:45  © ... для Каранда Галина 

А хто ж тоді?... 

 29.03.2012 20:45  Каранда Галина для © ... 

Я? ОПИСУВАТИ? це ж не мій профіль! я тільки ідеї подаю, загальний напрямок, відчуття... описи мені ще в школі набридли.
(якщо чесно, по можливості в школі я їх пропускала). тому тут я пас!) 

 29.03.2012 20:41  © ... для Каранда Галина 

Дякую)))Конкретний твір, який надихнув на це - не пам2ятаю, як зветься - про хлопчика з спецколонії для правопорушників, мрійливого і вільнолюбивого. Мій перший недолік у всіх прозових творах - не вмію складати портрет героя, якось по клаптиках виходить і дуже загальне. Уявляю, а описати не можу. Навчите? 

 29.03.2012 18:30  Каранда Галина для © ... 

Оля... встаю і кланяюся...ти геніальна письменниця... а оті клаптики неба, що прикидалися волошками - то твій образ, не Довженка? неперевершено... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
03.12.2011 © Т.Белімова
26.03.2012 © Піщук Катерина
01.04.2012 © Каранда Галина
27.03.2012 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди