Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.04.2012 21:06Літературний твір
Про кохання  Про зраду  Про розлуку  
Джон Фаулз. «Коханка французького лейтенанта»
51000
© Т.Белімова

Джон Фаулз. «Коханка французького лейтенанта»

Англійська інтелектуальна проза

Тетяна Белімова
Опубліковано 05.04.2012 / 10348

Всім добре відомий англійський прозаїк Джон Фаул, автор популярних, перекладених багатьма мовами романів («Колекціонер», «Вежа з чорного дерева», «Волхв»), найбільш комерційно вдалим і найбільш неординарним водночас вважає свій роман «Коханка французького лейтенанта». Цей твір, написаний у 1969 році, сьогодні найбільш популярний, читаний і екранізований роман Фаулза, і саме навколо нього й відбудеться наша розмова.  

Роман «Коханка французького лейтинанта», безсумнівно, є породженням доби постмодернізму, відбиває естетику й засадничі положення цього мистецького феномену, хоча сам автор провокативно називає його «вікторіанським» (дії твору дійсно розгортаються у розквіт Вікторіанської епохи), але суті це не міняє. Цей роман Фаулза є наскрізь іронічним і профануючим, нівелюючим зокрема цінності Вікторіанської доби, просякнутим авторською грою і двозначністю.  

Отже, дія роману відбувається в 70-ті роки ХІХ ст. у провінційному містечку Лаймі, рідному для автора, що, зокрема, пояснює апелювання до цікавих фактів його історії та географії – така собі романтична залюбленість у його пейзажі. Проте з точки зору авторів ХІХ ст. цей твір є радше антироманом з антисюжетом, оскільки від початку й до кінця є інтригуючою, поліваріативною авторською грою, у ході якої істини віку, що описується, піддаються критичному переосмисленню аж до повного заперечення. І таким своєрідним фільтром, що відокремлює зерно істини від полови вікторіанських забобонів і пересудів, є головна героїня – Сара Вудраф. 

Сара – типовий постмодерністський персонаж – маргінальна у всьому особистість, яка, безумовно, ніколи не стала героїнею реалістичного чи романтичного, типового для ХІХ ст., роману. І справа тут не в її неблагородному походженні – згадаймо Шарлоту Бронте, яка героїнею свого роману «Джейн Ейер» зробила просту гувернантку. Сара не була б обраною романістами позаминулого сторіччя через риси своєї вдачі й характеру. Ця жінка – парія, відкинута суспільством через негідний з його пуританської точки зору вчинок: вона втекла із французьким лейтенантом, жила з ним певний час у портовому містечку, а після його відбуття на батьківщину, знеславлена повернулася до Лайму. Пізніше читач дізнається, що ця історія вигадана, що Сара, поїхавши у сусіднє портове містечко, не бачилась із французом, не стала його коханкою, а просто оговорили себе. Тобто міс Вудраф – не жертва звабника, не легковажна молода особа, що потрапила у тенета спритного інтригана, а бунтарка. Так, вона бунтує проти законів соціуму і відведеною за цими законами жіночої ролі (ми пам’ятаємо Ніцшеанське потрійне жіноче «К» - Кірхен – Кіндер – Кюхен). Адже, її уявне «безчестя» зробило неможливим для неї заміжжя у Лаймі, де жоден добропорядний м’ясник чи рибалка не наважиться тепер запропонувати їй руку й серце. 

Багато хто із городян співчувають Сарі, багато хто намагається допомогти стати на «правильну» путь, і ніхто, звісно, не здогадується, що її життєва ситуація – це її власний свідомий вибір, давно спланований і блискуче втілений задум «звільнення» від самої можливості стати тут, у цьому провінційному Лаймі, чиєюсь дружиною. Саме так, вона не бажає коритися існуючим у суспільстві закону й моралі і, як надзвичайно розумна особистість (автор постійно підкреслює цей факт, надаючи читачу численні докази того, що Сара блискуче освічена дівчина, музично обдарована, бездоганно володіє французькою, має неабиякі акторські здібності, здатна швидко викликати довіру) знаходить єдино можливий і зручний вихід: імітує власне безчестя, внаслідок чого суспільство саме відсторонюється від неї.  

Автор цілком у межах постмодерністської традиції не нав’язує читачу своєї «єдино правильної» з цього приводу, а надає можливість самому обрати версію-пояснення, як, зрештою, й одну з трьох кінцівок, - походження (спадковість з боку божевільного батька); освіта, про що вже йшлося; одна з форм соціального бунту. Героїня Фаулза – не позитивна, але чи схожа вона на негативних жіночих персонажів ХІХ ст., тих же інтриганок Теккерея чи Діккенса? У її вчинках відсутня соціальна, кар’єрна мотивація, вона керується ірраціональними особистісними бажаннями. Саме це стверджує сама міс Вудраф, коли на останньому побаченні Чарльз питає в неї, чому вона зруйнувала його життя: «Я думала – так має бути. Я зловживала вашою довірою і вашою добротою, так, так, я без жодних докорів сумління переслідувала вас; я нав’язувалась вам, добре знаючи, що ви дали слово іншій. Я була ніби засліплена якимось безумством. Прозріння прийшло лише в Екстері, у той самий вечір».  

І ось ми впритул підійшли до сюжету, чи, власне, антисюжету з огляду на той самий традиційний роман ХІХ ст. Подієвий ряд роману досить незвичний: Сара Вудраф – відкинута суспільством парія зваблює багатого й красивого лондонського джентльмена Чарльза Сімпсона, зарученого із благородною дівчиною, донькою заможних батьків Ернестіною Фрімен. Наречені перед весіллям приїхали до родичів Ернестіни у Лайм подихати морським повітрям, трохи розвіятися після лондонських кам’яних джунглів. Сара не просто зваблює Чарльза, вона майже відразу кидає його, і керуючись якоюсь ірраціональною логікою, просто зникає, змушуючи його страждати й шукати її скрізь. Молодий джентльмен безутішний – Сара не лише перевернула його свідомість і розбила серце, ця фатальна жінка зруйнувала все його життя: шлюб із Ернестіною неможливий, заручини зі скандалом скасовано, декілька найнятих детективів і сам герой скрізь, спершу в Англії, а потім і за її межами у Новому світі Північної Америки, безуспішно шукають міс Вудраф… Приблизно через три роки Сара сама «знаходиться» відгукнувшись на одне із оголошень Чарльза, які постійно з’являються у лондонських газетах. 

Цілком у межах естетики постмодернізму ніякого хепі-енду у творі не може бути. Зустріч Сари й Чарльза завершується нічим. Сара досягла за ці три роки того, чого прагла у житті: не будучи аристократкою закохала у себе багатія, зруйнувавши його майбутнє одруження і життя, перевершила суперницю розумом і артистизмом, які та не здатна була б придбати за всі свої гроші; і, зрештою, міс Вудраф втілила власні амбіції про інше, відмінне від традиційного становище жінки – вона не дружина, але муза-секретарка відомого й успішного художника. Кохання Чарльза, те що для нього було спопеляючою пристрастю, втіленим ідеалом жіночості й краси, виявилось холодним розрахунком, інтригою, на який штовхали чи то гординя, чи то безумство його обраниці… 

Власне, цей сюжет ми вже бачили у ХІХ ст. – «Герой нашого часу» М.Лермонтова, де звабником й інтриганом, який спокушає заради самого процесу, насолоди моменту полювання, є чоловік. У ХХ ст. Фаулз цю традиційно чоловічу роль намагається приміряти на жінку, чия поведінка так само алогічна, більш схожа на імпульс, рефлекс, імпровізацію. Таким чином, автор ніби звертається до витоків європейської жіночої емансипації: відчути й втілити власну значимість без грошей і заміжжя, спираючись лише на власні освіту й розум – це саме те, чого прагне Сара, і кохання, загалом почуття, тут не беруться до уваги. Це, звісно, лише одна, можливо, найвагоміша складова Сариного вчинку. Фаулз не розставляє всі акценти, даючи можливість читачу ніби «дописати» за нього фінал. Одне є достовірним: проблема зваблення, спокуси, самого цього процесу, його психології, мотиваційних важелів знайшла усестороннє висвітлення у творі. 

Авторська гра й карнавалізація досягає свого апогею саме у фінальній частині роману, коли Фаулз водить власне себе, автора, бородатого дядька у якості діючої особи. Фаулз пропонує читачеві на вибір три варіанти завершення твору, ніби припрошуючи, мовляв, обирай, дорогий мій реципієнте, на свій смак, бо ми ж з тобою колеги, ми – співавтори. А ще, примружившись від задоволення, письменник описує читачу страшні муки й митарства, які очікують місіс Поултні, колишню Сарину господиню-«святеницю» після смерті… 

Отакий він непростий – цей Фаулз, як і непростий із подвійним дном брехні й правди його роман, і розбиратися в усьому треба самотужки, бо автор дослівно «умив руки» і з посмішкою дивиться, як борсається читач у хитросплетіннях його сюжету. 

Київ вересень 2010
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
04.04.2012 Поезії / Білий вірш
Рентген душі
06.04.2012 Поезії / Сонет
Стійкий олов`яний солдатик
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
10.10.2016 © роман-мтт / Книга
Кілька років зими
17.05.2016 © Максимів Галина / Книга
А… «Ти хочеш яблуко?»
16.05.2016 © Дарія Китайгородська / Книга
Чорнобиль - 30
10.03.2016 © Суворий / Кінофільм
Підкорення авторитету
06.03.2016 © Єва Фомичева / Книга
Жорстоке небо
Літературний твір Про розлуку
11.04.2012
Фредерік Беґбедер «Кохання триває три роки»
05.04.2012
Джон Фаулз. «Коханка французького лейтенанта»
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.83 (МАКС. 5) Голосів: 6 (5+1+0+0+0)
Переглядів: 5126  Коментарів: 12
Тематика: Літературний твір, Джон Фаулз, зрада, кохання, розлука, коханка французького лейтенанта, англійська проза
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 09.04.2012 14:45  Каранда Галина для © ... 

))))) тому я більше до класики схильна!) вона не піариться по-чорному!) 

 09.04.2012 14:42  © ... для Каранда Галина 

Та я Вас теж зрозуміла, Галю! Вона, звісно, деструктивна особистість. Я про себе нічого не можу сказати, Галю, бо життя складається іноді дуже дивно. Одне можу сказати точно, якщо уже "відбивати" чужого нареченого, то тільки з кохання, а не заради амбіцій. От розумієте у чому штука, усі ці постмодерністи й пишуть свої провокативні твори, щоб розтривожити таку тиху інтелігентну публіку, до якої ми належимо. Це - гра і свідома профанація, і, до речі, у своєму житті автор може зовсім не сповідувати того, що так яро обстоює у своїх творах. ПОСТМОДЕРНІЗМ... 

 09.04.2012 13:44  Каранда Галина для © ... 

)))) є різні рівні слова РОЗУМІТИ.
я її саме ЗРОЗУМІЛА розумом, проте емоційно зрозуміти, тобто приміряти на себе її мотиви, я не можу, тому й затіяла цю дискусію!) думаю, Ви теж не вчинили б так, як вона, хоч і розумна, й сильна. саме це я хотіла сказати. Вибачте!) 

 09.04.2012 13:39  © ... для Каранда Галина 

Я нікого не захищаю і не виправдовую, як і нічому не дивуюся! Але я намагаюсь завжди зрозуміти й розібратися. Цікаво поміркувати, чого так зробив герой/героїня, що спонукало. І у даному випадку хотіла Вам допомогти збагнути рушійні сили поведінки Сари. Просто ми дуже різні, а література - це якраз той простір, де стикаються інакші світоглядні позиції.
А вина міс Вудраф тільки у тому, що вона народилася не в тому часі, що вона виявилася розумнішою й сильнішою за Чарльза, послідовнішою у відстоюванні своїх поглядів. 

 09.04.2012 13:31  Каранда Галина для © ... 

от дивно, що така поміркована людина, як Ви, її захищає. Те, що вона зробила, це... ну як стерилізація, незворотньо: а раптом колись таки захочеться дітей! я не проти відчайдушних поступків, та шанс до відступу намагаюся залишати завжди. 

 09.04.2012 13:25  © ... для Каранда Галина 

Як, Галю? Вступити у християнський орден і поїхати в Африку? Сара Вудраф хотіла прожити яскраве життя, і воно своє життя таким, помальованим у яскраві кольори, зробила! 

 06.04.2012 23:28  Каранда Галина для © ... 

та це я зрозуміла. та з такою фантазією вона могла якось і розумніше життям розпорядитися. 

 06.04.2012 23:19  © ... для Тетяна Чорновіл 

Мистецтво постмодернізму відбулося після усвідомлення, що ядерна катастрофа для людства - цілком реальний і ймовірний сценарій. Який же може бути хепі-енд, якщо завтра вже немає? Людство приречене, тому щастя як стан, як цінність зникає із творів постмодерністів. Ви ж напевно читали Мілорада Павича, Умберто Еко, Оксану Забужку, ту ж саму Тетяну Толсту? Їхні твори відбивають філософську наповненість сьогодення, а воно, на жаль, є таким... 

 06.04.2012 23:14  © ... для Каранда Галина 

Ну дивіться, Галю, - у маленькому провінційному містечку живе розумна талановита дівчина, бідна дівчина. Які в неї перспективи? Стати дружиною дрібного торгівця? Чи гувернанткою-приживалкою?
Ні. Вона цього не хоче. Спершу, треба знеславити себе в очах світу, щоб нікому й на думку не спало взяти її за дружину, та й за гувернантку теж. Шляху назад немає? Можна діяти, а тут ще й двійко багатіїв під руки потрапили, якими можна маніпулювати. Вона збудувала таке життя, якого прагла. От і все. 

 06.04.2012 23:10  © ... для Каранда Галина 

Упс! Дякую! 

 06.04.2012 10:54  Тетяна Чорновіл для © ... 

Дуже сподобалась рецензія! Дякую, що познайомили з автором і з самим твором! Читала б, мабуть, з задоволенням. Але я за щасливі кінці. На мою думку, автор повинен підводити читача до правильного вибору. А тут, як мені здалося, усі варіанти закінчень не несуть заспокоєння душі. 

 05.04.2012 23:02  Каранда Галина для © ... 

я занадто "правильна", щоб зрозуміти спосіб мислення головної героїні. бунт проти чого? чи просто намагання виділитися? я цього не розумію. це мені нагадує , як піаряться деякі наші зірки... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +90
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
09.12.2010 © Тундра
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
23.02.2013 © Тетяна Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
11.12.2016 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди