Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.04.2012 16:35Підприємці
 
Олексій Бобринський – граф трудівник
41000
Без обмежень
© Тетяна Чорновіл

Олексій Бобринський – граф трудівник

Олексі́й Олексі́йович Бо́бринський (рос. Алексей Алексеевич Бобринский; *6 (17) січня 1800, Санкт-Петербург — †7 (19) жовтня 1868, Сміла) — граф, син Олексія Григоровича Бобринського, онук Катерини ІІ та Григорія Орлова, гвардійський офіцер, з1833 служив у міністерстві фінансів, камер-юнкер; підприємець, селекціонер.
Тетяна Чорновіл
Опубліковано 09.04.2012 / 10439

Не може не привернути уваги історія роду Бобринських - це історія царських інтриг. Перший з роду - граф Бобринський Олексій Григорович - позашлюбний син імператриці Катерини ІІ Олексій Олексійович і офіцера Григорія Орлова.

Олексій Олексійович Бобринський - державний діяч, генерал-лейтенант, член Державної ради, правнук Катерини II.


Графа Бобринського по праву можна вважати головним розбудовником смілянщини. Він побудував масу суспільно-адміністративних споруд, які ще й досі служать вірою й правдою. Бобринський заснував перший в імперії цукровий завод в Смілі і у 1879 році 9 підприємств Сміли виробили продукції на 4 мільйони 70 тисяч карбованців, тоді як 79 підприємств Києва виробили її на 3 мільйони 279 тисяч карбованців. Досяг колосальнихрезультатів на виробництві.


У 1911—1912 роках на цукрових заводах Сміли виробили 1422504 пудів цукру. А у 1913 році лише рафінадний завод переробив 1 мільйон 500 тисяч пудів цукру. (Порівняймо, 1999 року Смілянський цукрокомбінат виробив 8 тисяч 52 тонни цукру, або 503250 пудів...).

1821 року граф одружився з фрейліною імператриці Софією Олександрівною Самойловою. Після смерті князя Потьомкіна, Софія Олександрівна, як його племінниця, успадкувала його українські маєтки.


У чині ротмістра Олексій Бобринський йде у відставку й 1828 року перебирається до родового маєтку Михайлівське під Тулою. Графа турбує, що цукор до Росії везуть із Європи. 1820 року за кілограм дають 4 крб. — скільки тоді коштує корова. І він починає займатися цукроварінням. Самотужки опановує технологію виготовлення цукру з буряків й у Михайлівському будує цукровий завод. За кордоном купує новітнє обладнання. Та російські ранні морози не дають бурякам визріти. Граф перевозить завод на південь. Волами й кіньми обладнання доставляють до Сміли Київської губернії. 1838 року граф Бобринський будує у Смілі цукровий і пивоварний заводи, зводить механічні майстерні. Іноді не соромиться стояти біля станка як працівник.

1845 року населення Сміли збільшується вдвічі. За наступне десятиріччя Бобринський будує цукроварні в Капітанівці, Балаклії, Яблунівці та Грушківці. Запускає механічний завод та головний завод із переробки цукру-піску на рафінад.

На його підприємствах працює 2500 робітників. Щорічно там виготовляють продукції на мільйон карбованців. Із заводів Бобринського на споживчий ринок щороку йде 250 тис. пудів цукру. Ціни на нього по всій Росії падають. Граф Олексій Бобринський стає першим підприємцем-цукрозаводчиком в імперії. Його заводи за потужністю встановлених там парових машин перевершують підприємства Москви.

Як неординарна особистість, Бобринській загорівся ідеєю більш зручного транспортування товарів та людей. Залізничний транспорт, на його думку, був якраз тим самим найзручнішим засобом транспортування.

Ще коли 1835 року австрійський інженер Франц Герстнер запропонував побудувати залізницю між Петербургом, Царським Селом і Павловськом, то саме граф Бобринський очолив цю справу, створив акціонерну компанію з будівництва дороги. Двадцятип`ятиверстову трасу було споруджено в найкоротші терміни. Бобринський став керівником першої у Наддніпрянській Україні залізниці Одеса – Балта. Постав залізничний вузол, який до 1940 року носив ім`я Бобринського. Для будівництва першої залізниці Бобринський у 1835 році створив акціонерне товариство, зміг зацікавити імператора і отримати дозвіл для будівництва. Пізніше, на його честь була названа збудована ним у Смілі залізнична станція (нині: станція ім. Шевченка).


1842 року граф Бобринський будує найбільшу лікарню в повіті — на 100 ліжок. Щороку на її утримання виділяє 10 тис. крб. сріблом. За свої гроші садить у Смілі дерева, встановлює вуличні гасові ліхтарі, прокладає на дорогах міста бруківку. 1859-го зводить Покровську церкву, що стоїть донині. А через п’ять років відкриває парафіяльну школу при рафінадному заводі. Усіх громадські установи утримує за свій кошт. Графиня Бобринська засновує театр. Графська родина утримувала багато християнських церков. За їх сприяння будувалася Свято-Покровська церква (перший у місті кам`яний храм), Успенська церква була їх сімейною (поряд був родинний цвинтар). На здійснення живописних робіт художником Васнецовим у Володимирівському соборі Києва граф пожертвував 11 тис. крб.

При Капітанівському заводі була заснована селекційна станція, що займалася виведенням нових сортів цукрового буряка. Завод у Смілі став першим де готували цукор як у вигляді рафінаду, так і цукру-піску. При смілянському заводі була відкрита школа кадрів вищої кваліфікації. З 40 технологів що пройшли тут підготовку і працювали у графа, пізніше 24 стали директорами та самостійними підприємцями. Класи, організовані у Смілі для підготовки фахівців, пізніше переросли в училище, а згодом і в інститут цукрової промисловості (нині: Національний університет харчових технологій у Києві, та Смілянський технікум харчової промисловості у Смілі).

З 1856 року Олексій Бобринський переселився до Сміли на постійне місце проживання.

Капітали графа Бобринського, його далекоглядність та підприємливість відчутно змінили життя Сміли. Граф сприяє відкриттю у Смілі складів обладнання для цукрової промисловості французької фірми «Де–рон і Кайль». Це допомагає розбудові цукрових заводів не тільки на Смілянщині, а й по всій Київській губернії. І коли його запитують, для чого все це йому треба, граф Бобринський відповідає: «Не забувайте про те, що я працюю не для себе, а для Вітчизни».

Після реформи 1861 року граф допоміг своїм кріпосним викупити у нього землю.

На Смілянщині граф Бобринський захоплюється й лісівництвом. Вкладає кошти в охорону та відновлення Черкаського бору. Організовує штучні посадки дуба та хвойних порід дерев. Ліси на його землях нагадують парки.

1866 року помирає графиня Софія Бобринська. Через два роки — 4 жовтня 1868 року — не стає і графа.

Тіло Бобринського ще 12 днів знаходилося в Смілі – уклонитися йому люди йшли цілими волостями. А потім везли труну з тілом по його ж творінню – Південно-Західній залізниці.

Смілянським маєтком далі керують його сини — спочатку Володимир, згодом Лев. У місті брати відкривають бібліотеку, технічні класи для технологів-цукроварів. Будують квартири для службовців. На заводах установлюють восьмигодинний робочий день.

Лев Бобринський 1908 року будує чоловічу гімназію, наступного — жіночу. Усі заводи, головну контору, лікарні телефонізують. У маєтках графа його коштом діє 37 навчальних закладів. У Смілі працюють 23 фабрики й заводи.

1912 року здоров’я Льва Олексійовича погіршилося. Маєтком керує його племінник — Георгій Олександрович — останній власник Сміли. 1913-го він добудовує лікарню. У ній — 22 корпуси, електричне освітлення, водонапірна башта, каналізація.


— В особі Олексія Олексійовича поєднується блискуча освіченість, висока культура, уроджене вільнодумство, неприхований патріотизм, талант і невичерпний дух дослідника, — відгукується про графа російський поет князь Петро В’яземський.

Бобринський захоплювався фізичними і хімічними дослідами, механікою. Був членом 11 наукових товариств. Його нову конструкцію плуга на Всесвітній виставці в Парижі відзначають медаллю. Захоплюється фотографією та квітами. За свої знімки одержує дипломи на виставках у Європі. Заради своєї дружини, яку кохав усе життя, починає займатися квітникарством. Пише книгу про вирощування квітів і виводить власний сорт троянд.

Похований граф Олексій Олексійович Бобринський в Олександро–Невській лаврі м. Санкт–Петербурга.

У 1878 році у Києві, на громадські кошти, був споруджений пам`ятник (скульптор Іван Шредер, архітектор Іполит Монігетті) відомому політику, підприємцю, економісту, меценату, засновнику цукрової промисловості України, будівничому першої залізниці у Російській імперії та Наддніпрянській Україні - графу Олексію Олексійовичу Бобринському, що знаходився на Бібіковському бульварі, на місці нинішнього пам’ятника Миколі Щорсу. Але до пролетарського свята 1 травня 1919 року бронзовий монумент демонтували й переплавили на снаряди для Червоної Армії.


1917 рік розвіяв представників роду Бобринських по світу. А збудовані ними цукровий та машинобудівний заводи, лікарня, технікум харчової промисловості, залізнична станція стоять у Смілі й досі. Збереглася й горіхова алея, посаджена старим графом.

Зараз в пам’ять про графа у м. Смілі Черкаської області вулицю Тельмана перейменували на бульвар Бобринського.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
09.04.2012 Поезії / Вірш
Берізко, зустрічай свою весну
10.04.2012 Поезії / Вірш
МОНОЛОГ НАХАБИ
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.03.2016 © Ольга Шнуренко / Літератори
Тарас Шевченко і кохання
30.09.2013 © Тетяна Белімова / Літератори
Аркадій Любченко. Життєвий шлях автора «Вертепу»
18.09.2013 © Тетяна Белімова / Літератори
МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ. ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
23.04.2013 © Тетяна Белімова / Літератори
Постать Гната Михайличенка в контексті літератури українського модернізму
17.04.2013 © Тетяна Белімова / Літератори
«Король футуропрерій» — «Gео О gе» — Ґео Шкурупій
БІОГРАФІЇ
03.04.2012
Іван Нечуй-Левицький
09.04.2012
Олексій Бобринський – граф трудівник
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.8 (МАКС. 5) Голосів: 5 (4+1+0+0+0)
Переглядів: 2813  Коментарів: 5
Тематика: Підприємець, граф, біографія, Олексій Олексійович Бобринський, трудівник, селекціонер
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 10.04.2012 20:07  Тетяна Белімова 

Чудова біографія й крайознавча доповідь заразом. Багато охопили і у часовому й змістовому значенні. Дякую за цікаву інформацію! Ніколи не чула ні сном, ні духом. Завжди тільки Терещенки-цукрозаводчики та Ханенки - меценати. 

 10.04.2012 18:22  Андрій Гагін для © ... 

Знайома мені особистість, колись вже доводилося про нього читати ))) Та ще й трішки колега ))))

Чудова біографія, гарно написана. На одному подиху прочитав ще раз. Дякую! 

 09.04.2012 17:18  © ... для Каранда Галина 

Я бувала часто у відрядженнях на смілянському цукрозаводі. Цехи і справді "живі" з тиз пір. Хіба що модернізоване обладнання. А в будівлі управління навіть шикарні сходи з поручнями між поверхами з тих пір без ремонту! Жителі сміли зберігають найтепліші спогади про цю людину! 

 09.04.2012 17:06  Каранда Галина 

у нас в селі була бариня Соломка. За свій кошт збудувала і утримувала школу для селянських дітей. добротна споруда, зараз там люди живуть. а сам маєток панський ще років 13 назад був лікарнею. ну, ви уявляєте класичний панський маєток 19 століття середнього достатку. воно на віка зводилося : дуб сухий, цегла, як камінь... тоді лікарню закрили, приміщення стало безхозне, люди почали розтягувати, хто що міг відірвати... коли все розшатали до аварійного стану, то керівництво села від гріха подалі (щоб когось не привалило) просто зрівняло все з землею бульдозером... а пані, кажуть, добра була... десь емігрувала в 17-му...

 09.04.2012 16:51  Каранда Галина 

достойна людина. зараз би в Лубни такого не помішало, бо все на очах валиться... та й не тільки в Лубни... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
07.02.2014 © Суворий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди