10.04.2012 10:55
-
219
    
  1 | 1  
 © Таїсія

На порозі осені

Відкапує медами щедре літо, 

Бджола остання мед собі збира. 

Каштани швидко стали червоніти, 

Мінять наряд березі вже пора… 


Заквітли вмить сполохані жоржини, 

Багрянець їх як золото пала. 

І квітка мальви гордо на стежині 

Хоча й запізно, щедро зацвіла. 


Не чуть птахів стурбованих у стрісі, 

Не чуть тужливих акордів «курли», 

Останню тінь лишили на горісі, 

Й за хмари зграйно швидко попливли. 


А павутина висне нам на плечі, 

Багряний клен – в гарячому вогні. 

Останні звуки чуються лелечі, 

Й зникають, наче кола водяні… 


А у саду, де яблуні і вишні, 

Як сонце рідне, ніжно-золоте, 

Так щедро, вранішньо і пишно 

Таємно літо бабине цвіте… 


І я люблю ці осені татеми, 

Їх, мов зіницю ока бережу. 

Які палкі, невигадані теми! 

Про них усьому світу розкажу… 



м. Ромни, 10.04.12

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 10.04.2012 18:10  Андрій Гагін => © 

Гарна осінь. Особливо дивно (і навіть якось ностальгічно) про неї читати навесні.

 10.04.2012 14:45  Каранда Галина => © 

а хіба не тОтеми? чи це якесь інше слово?