11.04.2012 19:44
-
11182
    
  17 | 18  
 © Т.Белімова

Фредерік Беґбедер «Кохання триває три роки»

Фредерік Беґбедер «Кохання триває три роки»

Сучасна французька проза

«Рецепт для поліпшення настрою -
повторюйте частіше три наступні фрази:
1. Щастя немає.
2. Кохання – казки.
3. І нічого страшного»
Фредерік Беґбедер «Кохання триває три роки»

Роман із цинічною назвою «Кохання триває три роки» сучасного французького письменника Фредеріка Беґбедера за неповні двадцять років із моменту свого написання здобув надзвичайну популярність: перекладався багатьма мовами, широко обговорювався, а у минулому році ще й був екранізований на батьківщині письменника (прем’єра фільму відбудеться у 2012 році). Але якщо ви думаєте, що у цьому творі автор нівелює цінність кохання, то поспішаю переконати вас у протилежному: Фредерік Беґбедер шукає Справжнє Кохання і знаходить його попри всі свої надто сучасні принципи й перестороги. 

У наш вік переоцінки цінностей, зміщення акцентів і моральних пріоритетів, нікого вже, здається, не може здивувати формула Беґбедера, про те, що кохання триває три роки: «У комара вік – один день, у троянди – три. У кішки вік тринадцять років, у кохання – три роки. І нічого не поробиш. Спершу рік пристрасті, потім рік ніжності й нарешті рік нудьги…». Так, принаймні сталося у житті головного героя – Марка Марроньє, шлюб якого, як то кажуть, спочив у дусі якраз перед цією рокованою трьохрічною межею. Образ центрального персонажа відверто автобіографічний, так що, здається, межа між автором і авторською маскою, яку він натягує на свою літературну креатуру, зовсім позірна і несуттєва. «Усім привіт, я автор. Ласкаво прошу у мій мозок, перепрошую за вторгнення. Не буду більше морочити вас: я й є мій головний герой…», - із такими словами звертається Беґбедер до читачів у другій главі твору, а далі додає й інші деталі своєї біографії: «Отже, коротенький зміст попередніх серій: я був невиправним циніком і піжоном, чистим продуктом нашого суспільства беззмістовних розкошів… Я заробляв на свій щоденний хліб нанизуючи слова у газетах чи рекламних агентствах – останні були мені більш до вподоби, оскільки платили більше за меншу кількість слів. Набув відомості організовуючи свята у Парижі у той час, коли у Парижі вже не було свят. До слів це немає жодного стосунку, проте таким чином я зробив собі ім’я, тому що, мабуть, у наші дні нанизування слів вважається фігурами менш значними, ніж люди, які фігурують на світлинах глянцевих журналів, у розділі «Нічне життя». Отже, автор химерно й провокативно переплітає й взаємнонакладає деталі двох життєписів – вигаданого й реального – заради постмодерної гри, життєрадісної буфонади, ну, і щоб, звісно, поводити читача за ніс – хай, якщо йому цікаво, розбирається, де правдива автобіографія, а де гра уяви… Головний герой ніби є літературним продовженням і доповненням самого Беґбедера, і це додає оповіді особливого сповідального характеру, адже якщо Марк – це частина Фредеріка, то саме йому, письменнику, відомі всі найпотаємніші думки й бажання героя, і саме він, Фредерік, може якнайдокладніше змалювати його, Марковий, цікавий внутрішній шлях від традиційних істин соціуму, які сповідує більшість з нас, до істин, які будуть, як це не тавтологічно звучить, істинними, вагомими й важливими лише для Фредеріка – Марка. 

Однією із таких суспільних цінностей завжди був і залишається шлюб, особливо шлюб, укладений із кохання. Такий факт має місце й у житті Марка: «Я здивував тих, хто цікавився моєю біографією, коли одружився з кохання. Якось я поглянув у блакитні очі, й мені здалося, що в них живе вічність. Я, котрий нісся від вечірки до вечірки, від професії до професії, щоб не залишалось часу хандрити, вирішив раптом, що щасливий». Сталося: Марк зустрів Анну – Марк покохав Анну – Марк запропонував Анні одружитися. І як же так сталося, що не протримавшись і трьох років у щасливому шлюбі з кохання, Марк зраджує Анні – Марк розлучається з Анною – Марк залишається самотнім? Ось такі питання увесь час на передньому плані оповіді. Чому так ідеально задумане й спроектоване життя рушиться? Чому у найромантичнішому місті на Землі – в Парижі – немає шансу втримати кохання? Герой загруз у різних філософських теоріях й алкоголі, він навіть намагається накласти на себе руки, виготовляє петлю із брендових краваток і чіпляє на телевізор пояснювальну записку, але йому судилась інша доля… І цю іншу долю звуть Аліса… 

Власне, Аліса, а не Анна, і є головною причиною алкогольно-суїцидальної депресії Марка. Вона та, через яку розвалився його шлюб, це їй, а не коханій дружині, Марроньє пише любовні листи, заради неї зважується на різні безумства. Але вся біда у тому, що за злостивою логікою життя, згідно якої всі отримують те, на що заслуговують, Аліса одружена і спершу не відповідає взаємністю на всі домагання героя. Загалом, якщо описуючи Анну, Марк зізнається, що вона стала ніби втіленням його ідеалу, була насправді ангелом, найгарнішою із колись знаних ним жінок, загалом еталоном довершеності, то коли йдеться про Алісу, герой відверто проголошує, що вона – сама суперечливість, яка окрім чарівної зовнішності, має масу недоліків: «Я не міг змусити себе не думати про Алісу. Часом я її ненавидів, так, це правда, просто не переварював, вважав нескладною, жахливо одягнутою, малодушною, вульгарною. Теж мені, міщанка з романтичними претензіями, чіпляється за своє нудне й облаштоване життя, дрібна боягузка, нікчема, егоїстка, противна Олівія (жінка моряка Попая), дурепа із верескливим голосом і смаком fashion victim…». Але варто було Алісі з’явитися у полі зору Марка, як його серце «завмирало від захоплення»… Досконалість подолана недосконалістю так само, як й ідеали, загалом ідеалістичні уявлення, виплекані й накинуті панівною у соціумі мораллю, впали під тиском життєвих обставин. 

Марк не знайшов щастя й кохання за прописаним у суспільстві сценарієм, але чи знайде він його за своїм власним? Чи зможе його нове кохання пережити трьохрічний рубіж? Чи Аліса цікава й бажана тільки тому, що недосяжна, належить іншому, а Анна здається буденною й звичайною, тому що любити її стало «подружнім обов’язком»? На всі ці питання герой повинен дати принаймні собі самому чесну й відверту відповідь. 

Беґбедер, попри заявлений у назві свого твору нігілізм, насправді не зневірився у вічному коханні, як і його герой. Він шукає інший, відмінний від усталеного, рецепт-запоруку «вічності» цього одвічного людського почуття. А ще, попри всі намагання запевнити читача у власній порочності й цинічності, може, навіть поза волею самого автора, випливає на світ його роману ще одна істина – вік романтики, романтичного погляду, зустрічі, подорожі, оспівування коханої, навіть якщо її порівнюють із довгоногим страусом (зате креативно, екстравагантно й по-сучасному) ще не минув. І жодна антиромантична естетика сучасного мистецтва не здатна це змінити… 



Київ, 10 квітня 2012

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 26.02.2017 19:09  Віталій Перетятько => © 

Мені теж сподобався той самий момент, Таню ))))

 24.06.2016 19:01  Олена Коленченко => © 

Прочитала Вашу статтю і отримала велике задоволення...Тепер залишилося переглянути фільм!)) Питання про кохання завжди філософське. Невідомо звідки приходить та коли і чому уходить....Чи може кохання тривати вічно?

 23.07.2014 18:21  еббі => © 

допоможіть будь ласка...де можна завантажити книгу кохання живе три роки на українській мові?буду дуже вдячна

 18.03.2013 11:40  © ... 

Video YouTube

 18.03.2013 11:38  © ... 

Друзяки! Нарешті! Збулося! Переглянула фільм! НЕ В МЕНШОМУ ЗАХОПЛЕННІ, НІЖ ВІД КНИГИ! Попри весь Беґбедерівський гумор "нижче пояса", фільм все одно репрезентує історію кохання. Фільм - не книга (це і зрозуміло, неможливо переповісти книгу мовою кінематографу), але основний авторський посил збережено: кохання живе скільки завгодно довго, якщо це справжнє кохання!!!
Дуже сподобався один момент! Марк Марроньє розіслав рукопис свого роману "Кохання триває три роки" (майбутній бестселер!) у різні французькі видавництва. Майже всі прислали йому приблизно подібні відповіді (назви видавництв я замінила на українські, бо тих, французьких, просто не запам"яатала))): "Редакція видавництва "Фоліо" у повному складі наголошує на посередності вашого рукопису й просить вас у майбутньому не надсилати подібні тексти"; "Редакція видавництва "Кальварія" у повному складі настійливо рекомендує вам зайнятися чимось іншим - написання художніх творів абсолютно не ваша справа..." і т.д. Геніально, як на мене! Написав таке автору відразу - і жодних ускладнень.
Знайшлися люди (і завжди знайдуться), яким роман Морреньє сподобався - вони його й надрукували))).

 14.08.2012 11:19  Ірина Затинейко-Михалевич 

подивилася цей фільм на вихідних, прочитала ще раз Вашу статтю...усе в міксі - справило і незабутнє враження і повчальні моменти. Дякую)

 19.04.2012 16:30  © ... => Ірина Затинейко-Михалевич 

Дякую, Ірусь! Ви можете, як психолог, сказати своє вагоме слово!

 19.04.2012 15:55  Ірина Затинейко-Михалевич 

"и Аліса цікава й бажана тільки тому, що недосяжна, належить іншому, а Анна здається буденною й звичайною, тому що любити її стало «подружнім обов’язком»?...в цьому щось є...статті Ваші професійні - тому моє просте любительське "гарно" , чи "дуже гарно"і все на кшталт цього, до Ваших праць не пасує.

 12.04.2012 12:47  Микола Щасливий 

... від кохання перейшли до обжорства ))

 12.04.2012 12:47  Микола Щасливий 

Останній рік навіть сам полюбляю готувати, але неодмінно щось дуже-дуже смачне )))

 12.04.2012 12:37  Микола Щасливий 

Колись бачив фотографії заядлих комп"ютерщиків, то там гори сміття ))) анекдоти навіть колись ходили про фідошників, які обставляні горою кружок, пляшок і не зрозуміло чого. Але взагалом робочий балаган і сам практикую, в чистоті чомусь важче знайти що треба і не надихає вона на працю.

 12.04.2012 12:27  Микола Щасливий => © 

Ще не встиг, лиш коментарі почитав, але вірю - достойна праця!
Посміхнули чашки біля комп"ютера і невідомо куди зникаючі млинці.

 12.04.2012 12:16  © ... => Микола Щасливий 

Колю! Я це сприйняла, як позитивну рецензію на мою рецензію :)
Ви, до речі, читали?

 12.04.2012 12:01  Микола Щасливий 

))

 12.04.2012 12:00  © ... 

Дякую, Наталю! Ну, млинці тягає, що поробиш? Буває і гірше. Я ж про те й кажу, побут усе хороше може знищити. Будемо сподіватись, що це житейське море нас не засмокче :)

 11.04.2012 23:51  Каранда Галина => © 

дякую!) а в майбутньому ніколи не можна бути впевненим, як практика показує(.
а страус.... то ж те саме, що й "пташечко моя"!:)

 11.04.2012 23:37  © ... 

Ну, що? Запав, як кажуть у народі, на Алісу, розлучився, а вона - ні. Ходить до нього на побачення, але чоловіка не кидає - її все влаштовує. Тобто Марк опинився у тій ситуації "по барабану", в якій були майже всі його жінки... Але врешті кохання таки перемогло. Аліса пішла від свого Антуана, звісно ж, до Марка, відмовилась від пропозиції руки й серця, і, мабуть, завдяки цьому їхній союз успішно подолав 3-річний бар`єр. Хоча, хто зна, чи подолає 5 - , 7 -? Автор, як завжди, у майбутньому не впевнений. І все це дуже весело й смішно написано. Я коли про цього страуса прочитала, так сміялась. Уявила собі, як так ніжно говорять: "Ти мій довгоногий страус!". Мені здається, за таке можна й ... отримати.

 11.04.2012 23:12  Каранда Галина => © 

та рада б душа в рай, та гріхи не пускають!) бачите, сьогодні навіть сюди лиш наніч втрапила!) не встигаю!) перекежіть краще!)

 11.04.2012 23:05  © ... => Каранда Галина 

Ага! Галя вже попалась! Та воно таке коротеньке й цікаве, що за дві години прочитаєте! Хіба ж міг такий красунчик щось об`ємне й нудне написати? Серйозно, задоволення отримаєте - це легке розважальне чтиво, дуже популярне серед молоді. Це мені студенти із захопленням порадили прочитати :)

 11.04.2012 22:36  Каранда Галина => © 

:))) так а чим же все-таки закінчилося?) цікаво ж!)

 11.04.2012 22:23  © ... => Тетяна Чорновіл 

Дякую! Рада, що Вам сподобалось!

 11.04.2012 21:32  Тетяна Чорновіл => © 

Ви як завжди надзвичайно цікаво розповіли як про автора, так і про сам роман! Читала з задоволенням (не читаючи твору). Дякую!