29 січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути відбулось одне з визначальних подій новітньої української історії. В нерівному бою з більшовицькими військовими частинами під командуванням Михайла Муравйова зійшлись близько 600 студентів та школярів навчальних закладів м. Києва, які відгукнулись на заклик уряду УНР від 11 січня 1918 року.

В зверненні до українського студенства говорилось:«Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-большевицька грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати,і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українська фракція центру Університету св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хочуть придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам`ятає, що в цей час злочинно бути байдужим… Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, може, останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували — Українській державі! Записуйтесь до «Куреня Січових Стрільців», який формується з студентів Університету св. Володимира та Українського Народного Університету, звідки, мабуть, ми будемо розподілені серед декотрих українських військових частин, для піднесення культурно-національної свідомості та відваги…"

Внаслідок бойових дій загинуло близько трьохсот юнаків та їх командирів. Втрати з боку червоних теж були значними, що вплинуло на невиправдану жорстокість над окремою чотою студентів, яка випадково потрапила в полон до червоноармійців на станції Крути. Більша частина з них була розстріляна і лише кільком вдалося залишитися серед живих. Мужність захистників була вшанована 19 березня того ж року. Тіла загиблих було перепоховано на Аскольдовій могилі у Києві, а в памяті народу залишився слід у вигляді пісень та сказань про їх подвиг.

_

Виряжала мати сина

Під Крути до бою

Розчесала кучерики

Понад головою.

Іди, іди, мій синочку, —

В бою не здавайся,

Як побореш вороженьків,

Додому вертайся.

Іду, іду, моя мати, —

Вчиню твою волю,

А ти ходи й проси Бога,

Щоб вернувся з бою.

Ждала, ждала мати сина,

Під Крути ходила

Та й шукала між трупами

Найменшого сина.

Ой пізнала Стара мати

Головоньку сина,

Проклинаючи, колише,

Тай заголосила.

Люляй, люляй мій синочку,

Тож я твоя мати -

Сину Рідний... Боже милий...

Вороже проклятий!