Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
17.04.2012 23:03Оповідання
Для дорослих  Про життя і смерть  
20000
© Дарія Китайгородська

У п`ятницю, 13-го...

Дарія Китайгородська
Опубліковано 17.04.2012 / 10605

День, як то кажуть, не вдався з самісінького ранку. Все почалося з того, що Лариса порвала колготи. Це була остання пара. Довелося терміново придумувати, у що переодягтися, а це не так просто.

Поки Лора змінювала сукню на светр і брюки, поки перекладала документи та гаманець з чорної замшевої торбинки в чорний же наплічник, на роботу вона вже запізнилася. Стрімголов Лариса побігла на автобусну зупинку. І це теж вибивалося із звичного розпорядку дня: зазвичай до метро дівчина ходила пішки, таким чином підтримуючи себе в тонусі та дихаючи свіжим повітрям.

Застрибнувши в останню мить у двері переповненого автобуса, Лора примудрилася пролізти між двома панями досить поважного віку, які не прогавили свого шансу облаяти сучасну молодь за її неповагу до віку.

Доїхавши до метро, дівчина виявила, що забула вдома проїзний. Нічого дивного в цьому не було: перекладаючи речі з торбинки в наплічник, вона забула заглянути в маленьку кишеньку, де зазвичай лежав проїзний на всі види транспорту. «Виходить, в автобусі я проїхалася зайцем, - захихотіла про себе Лора. - Старенькі мали рацію з приводу моралі молодих людей».

Вибігши з метро, Лариса пошпарила до офісу. Перебігаючи дорогу на червоне світло і перестрибуючи через дві сходинки на сходах, дівчина не втрималася на ногах і впала, заплутавшись у довгих холошах власних брюк. На щастя, Лора вміла падати: згрупувавшись, вона приземлилася на руки, не поранившись і не пошкодивши одяг.

Увірвавшись до офісу й ляпнувшись на стілець перед своїм комп`ютером, Лариса, нарешті, змогла передихнути. Колеги давно працювали, і дівчина спробувала приєднатися до робочого ритму. Однак якесь невиразне почуття тривоги не давало їй спокою. «Щось сьогодні станеться, - постійно крутилося у Лори в голові, - і це буде не банальне падіння зі стільця».

Прокрутившись з півгодини, але так і не зумівши зануритися в роботу, Лариса вирішила випити кави. Насипала три ложки дрібно меленої арабіки, змішала її з цукром і залила гарячою водою, а потім, прихопивши філіжанку, попрямувала на маленький балкончик, який виходив у двір будинку. Притулившись до стіни, Лора повільно потягувала каву і намагалася зрозуміти, звідки взялося це тривожне відчуття, яке не давало їй спокою увесь ранок. Однак, так нічого і не придумавши, вона повернулася до дверей, щоб піти до офісу та все-таки спробувати попрацювати, і здригнулася: в дверях стояла жінка. Це була стара циганка, одягнена в довгий чорний одяг, з тонкими срібними браслетами на зап`ястях і важким кільцем зі старовинного срібла на вказівному пальці правої руки. Вона мовчки підійшла до Лариси, простягла руку, взяла чашку із залишками кави та гущею і вивернула її вміст на блюдце, яке взялося невідомо звідки. Потім, також мовчки, покликала дівчину за собою. І Лариса, на свій превеликий подив, покірно пішла.

Вони вийшли на чорні сходи і зійшли на кілька поверхів вниз. Потім сіли в ліфт і опинилися на вулиці. Весь цей час циганка не промовила ні слова і постійно тримала перед собою блюдце з перевернутою філіжанкою. А найдивнішим було те, що їм ніхто не зустрівся дорогою вниз: зазвичай в цьому офісному центрі блукали натовпи людей, а ліфт потрібно було чекати щонайменше десять хвилин.

На вулиці циганка обійшла офісну будівлю з тилу, якимись закутками і підворіттями, про існування яких Лора і не підозрювала, і рішуче зайшла до маленької непримітної кав`ярні під назвою «Пінгвін». Лариса добре знала це місце, але навіть не здогадувалася, що з Червоноармійської сюди можна потрапити таким коротким шляхом. Усю дорогу дівчина трималася трохи позаду циганки, наче прив`язана незримою ниткою, і нічого не помічала навколо, крім фігури в чорному.

Пані увійшли до кав`ярні. Циганка, очевидно, вже тут бувала, тому що не затрималася біля барної стійки, а відразу пройшла вглиб, в маленьку затишну залу з трьома столиками. Там було порожньо. Жінка поставила блюдце з філіжанкою на найбільший стіл і, запрошуючи, кивнула Ларисі: мовляв, сідай. До дівчини нарешті повернувся дар мови:

- Що ми тут робимо? Хто ви така? І взагалі, я ж на роботі мушу бути! – Лора обурено підхопилася зі стільця і спробувала вибігти з кімнати, однак циганка міцно схопила її за плече і кинула назад у крісло.

- Сиди! Тебе ніхто не змушував сюди приходити. Сама за мною йшла - я ж тебе не тримала. А раз так - доведеться мене вислухати, - пробурчала циганка. Її голос нагадував каркання старої облізлої ворони, у якої болить горло.

- Що мені слухати? Ви хочете мені поворожити? Не потрібно! Знаю я ваші штучки, - гордо підняла голову Лариса. - І заплатити мені вам нічим. А ви ж без грошей не ворожите.

- Не єхидствуй! - грізно каркнула циганка. - Всяке буває, і сьогодні саме такий день. Моя справа тебе попередити, а там - роби, як знаєш.

- Про що попередити? Що ви мені можете сказати? І що ви знаєте про мене? - все більше дратувалася Лариса.

- Багато чого знаю. І багато чого вмію. Ось, дивись сюди, - і з цими словами циганка зняла чашку з блюдця. Кавові візерунки на порцеляні вже встигли трохи підсохнути, і тому малюнок був виразно окреслений. - Що бачиш?

- Н-не знаю, - невпевнено пробурмотіла Лариса і пильніше глянула на блюдце. – Пасма якісь, як зошит в косу лінійку... - хихикнула дівчина.

- Ще дивись! І уважніше, - гримнула циганка.

І Лариса, сама собі дивуючись, почала розглядати кавові візерунки. Там дійсно були косі лінії, а під ними, якщо добре придивитися, вимальовувався хрест.

- І що все це означає? - запитала Лариса. Вона знала, що кожен візерунок має свій сенс, але ніколи не цікавилася ворожінням на каві та не уявляла, як їх читати.

- Так що ти бачиш? - наполегливо перепитала циганка.

- Ну, я ж кажу, косі лінії, - відповіла Лора. - І ось начебто хрест під ними.

- Отже, я не помилилася, - задоволено кивнула жінка. - Косі лінії, звичайно, погано: це твої неприємності...

- Та сьогодні їх сталося предостатньо! - перебила Лариса. - Сподіваюся, ліміт уже вичерпався?

- Не перебивай старших! - знову гримнула циганка. - Всі твої сьогоднішні неприємності - квіточки порівняно з тим, що ще може статися.

- Що має трапитися? - злякано пискнула Лора. - І того, що сьогодні вже було, цілком достатньо.

- Але ти мусиш боротися за своє життя, - твердо сказала циганка. - Все дуже серйозно, і не виключено, що ти програєш. Бачиш хрест під лініями?

- Бачу, - вражено прошепотіла дівчина.

- Це смерть. Однак кінчики хреста трохи розмиті, не такі чіткі, як середина, тому ще можна спробувати все змінити. Твоє щастя, що ти хрещена, - рішуче вимовила циганка.

- І що потрібно зробити? - перелякана Лариса вже була готова на все.

- А ось що: зараз ти посидиш трошки, отямишся. Потім встанеш, розрахуєшся за мою каву, - тут Лора помітила, що перед циганкою казна-звідки з`явилася філіжанка кави. - І підеш у Володимирський собор. Там купиш тринадцять свічок, і всі поставиш перед образом праворуч від входу, - продовжила жінка.

- Так кому свічки ставити? Чий це образ? - перепитала Лариса.

- Не буду тобі пояснювати, ти все одно не зрозумієш, - відмахнулася циганка. І таки правда, Лора дійсно нічого не тямила у християнстві взагалі та у православ`ї зокрема. - І, дивись, не наплутай! - пригрозила жінка.

- А потім що? - затремтіла Лариса.

- А потім іди додому, так буде краще, - з цими словами циганка взяла чашку з паруючою кавою і почала пити маленькими ковточками. - І, думаю, не варто братися ні за які справи. Я б на твоєму місці просто лягла спати.

- Чому ви мені допомагаєте? Я ж навіть не знаю, хто ви... - останні слова застрягли у Лариси в горлянці: за столиком нікого не було, тільки залишки кави нагадували про недавню присутність літньої пані.

Лариса посиділа в кав`ярні ще з добрих півгодини, сумніваючись, чи варто їй виконувати приписи несподіваної наставниці. Проте природна обережність взяла своє: зрештою, від того, що поставив свічку - нехай навіть невідомому святому, - ще ніхто не вмирав.

І Лора вирушила до церкви. Чи варто дивуватися тому, що поки вона дійшла з Пушкінської до Володимирського собору, двічі мало не потрапила під машину. Швиденько виконавши наказ циганки, дівчина все ж вирішила поїхати на роботу, адже вона сьогодні нічого не встигла зробити. Проте вже на півдорозі пошкодувала про це: у неї зламався каблук.

Але Лариса була не з тих, хто швидко змінює свої плани: сяк-так скріпивши зіпсоване взуття, дівчина з`явилася в офісі. І розплата не забарилася: просто перед Лориним носом ні з того ні з сього розкололося на дрібні шматочки величезне скло офісної перегородки. Всі навколо остовпіли. Дівчина ж стояла, боячись поворухнутись: на ній товстим шаром лежали малюсінькі осколки...

Коли Лору обтрусили від скла, замазали зеленкою порізи і напоїли валеріаною, шеф без зайвих слів відпустив її додому, заявивши при цьому, що народжені в сорочці заслуговують після такого потрясіння хоча б на невеликий відпочинок. А Лариса, безсумнівно, належить до їх числа, оскільки відбулася тільки переляком.

Тепер Лора повністю повірила у слова циганки і намагалася чесно дотримуватися її побажань, тому, прийшовши додому, відразу лягла спати.

Прокинулася дівчина пізно ввечері, за кілька хвилин до півночі, від сильного почуття голоду. Вона крутилася, намагаючись заснути, але нічого не виходило, і Лариса подумала, що нічого страшного не трапиться, якщо вона піде на кухню і з`їсть канапку. Витягнувши з холодильника апетитний помідор, вона взяла ніж, щоб відрізати скибку хліба, змахнула рукою... і на підлогу полилися потоки крові. Верхньої частини великого пальця разом з нігтем як не бувало.

«Що ж це таке, що ж я роблю! - злилася на себе Лариса. - Так можна взагалі без пальців залишитися або ще гірше. Сказано ж було: лягай спати, нічого не роби! Так ні ж: жерти їй захотілося!» - докоряла собі дівчина. І це були найпристойніші слова з тих, що крутилися у неї на язиці, поки вона зупиняла кров, бинтувала палець і вкладалася у ліжко, так і не з`ївши ні шматочка. Незабаром вона заснула.

За кілька секунд почався новий день: п`ятниця, 13-е, була позаду.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.02.2012 Проза / Мініатюра
Не в такт
11.06.2012 Проза / Мініатюра
Не та професія
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
У п’ятницю, 13-го...
05.05.2011
Нехай залишиться нерозгаданим?
12.01.2012
Чудасія перед Різдвом
17.04.2012
У п`ятницю, 13-го...
28.06.2013
ПАНІ З МІТЛОЮ
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 279  Коментарів: 6
Тематика: Оповідання, про життя і смерть, пятниця, 13-го
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 19.04.2012 10:30  Володимир Пірнач для © ... 

У кожному місяці є такий день, принаймні у мене)).
По суті:
Непогано виходять діалоги,
тільки от занадто швидке закінчення. 

 18.04.2012 12:34  Каранда Галина для © ... 

:)))) що-що, а штовхати я вмію!))))) приємно!) 

 18.04.2012 12:33  © ... 

:) Дякую, пані Наталю! Насправді, все не так страшно, як здається:) 

 18.04.2012 12:32  © ... для Каранда Галина 

Дякую, пані Галино! Власне, це оповідання було написане давніше, а поштовхом розмістити його тут стала якраз Ваша публікація:) 

 17.04.2012 23:12  Каранда Галина 

цікаво... брррррррр, цур мене...:) 

 17.04.2012 23:05  Каранда Галина 

круто...думала, то мені мерещиться назва!:) нашого полку прибуло? зараз прочитаю!) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
03.12.2011 © Т.Белімова
29.08.2010 © Віта Демянюк
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
20.03.2015 © Вікторія Легль
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
Услуги гранитный памятник тумба цветник talkingstone.ru.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди