Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
20.04.2012 00:00Мініатюра
Про життя  
40000
© Володимир Пірнач

Коли тобі х…

Володимир Пірнач
Опубліковано 20.04.2012 / 10663

 Коли тобі хочеться кричати ти шукаєш причину. Тобі конче потрібно пояснити свій стан. Емоції переповнюють тебе, ти втрачаєш контроль над собою, над ситуацією, над усім світом. Цей світ маленький і напевно нікому неважливий, але він твій.

У нього не було пояснень багатьом речам. Він не шукав когось конкретно і не переслідував якусь мету. Він просто йшов політехом і шарудів ногами жовте листя. У такі моменти він почував себе псом, якого вигнали на вулицю. Ніяких відчуттів: ні голоду, ні страху, ні холоду – пустота. І здавалось є куди піти, можливо навіть є з ким зустрітись, але це зайве, цього не хочеться. А те чого хочеться насправді, знаходиться тут поруч, зовсім близько. Зупинившись перед кіоском він тупився у вітрину, на полицях стояв знайомий патронтаж пивних пляшок. Останнім часом у кіосках більше нічого не продавалось. Пошаривши в кишенях дістав дві жовті монети номіналом в 50 копійок. «Два луїдора» - подумав він про себе. На таких статках можна дозволити собі небагато. Він підійшов до перехожого і «стрельнув» цигарку. Присів на лавку під ліхтарем і підкурив. Сивий дим наповнив легені і безжально вирвався на свободу. Від цього легше не стало, але у його пустій свободі з’явився якийсь зміст.

Повз нього проходили люди, які не звертали на нього уваги. Це звичний стан, будь-яке втручання у його особисту ідилію було б зайвим. Він дивився на них звіриним поглядом, у тому погляді не було агресії чи інтересу, це була апатія. На його лиці виднілись сліди вчорашнього свята. Прим’ята зачіска, неголений писок, і звична сітка кров’яних судинок, що виблискували на очах. Неприємний присмак у роті нагадав про вчорашній візит алкоголю в організм. У висках ледь відчутно пульсував біль. Відкривши свій наплічник він дістав книжку: Едгар Алан По, дістав і знову повернув назад, читати не хотілось. Потушивши цигарку відкрив ще декілька кишень наплічника і дістав жменю дріб’язку. Після підведення балансів луїдорів стало більше, він тримав у руках сім гривень двадцять вісім копійок. Закинувши сумку на плече він підвівся і знову спустився до кіосків. – На цигарки не розбагатію – подумав він, - але пивом розживусь.

Одинадцята ранку, в руці пляшка «Національного» і три цигарки мальборо куплених в переході – життя покращувалось. Відкривши пляшку він жадібно влив у себе третину її вмісту. На очах з’явились сльози. Це не були сльози смутку, несподіваних переживань чи ностальгічних спогадів, то були сльози вранішнього пива. Чергова цигарка димілась в холодній руці.

Світлий і теплий осінній ранок. За пару років люди на КПІ не змінились, вони просто стали незнайомими і чужими. Хлопець підвівся щоб викинути недопалок в урну. Важкий і неприємний тиск дав розрядом по висках. Голова пішла обертом, його хитнуло в сторону, в очах миттєвий спалах і він знову сів на лавку обхопивши обома руками голову і обіпершись на коліна. Несподіване тепло розлилось під очима, в роті відчувся приємний солоний присмак і на землю впало кілька краплинок крові. Люди проходили повз нього не помічаючи. Кому було цікаво допомагати сумнівного вигляду молодику ,який сидить об одинадцятій на «поляні» і п’є пиво? І не просто сидить і п’є пиво, у нього, до того всього, неприємно кровоточить голова, а це вже говорить про невихованість і не інтелігентність. Бо не можна сидіти на лавці в такий чудовий суботній ранок і кровоточити. Це взагалі виходить за усі межі пристойності, і де? У цій святій цитаделі знань, в університеті де викладав Патон і навчався Олег Скрипка.

Хлопець затулявся рукою по якій збігала кров. Закриваючись від усіх, він невміло розмазував кров своїм обличчям. Він дивився на людей які його обходили. Дивився на дівчат в рожевих светриках, на сивих чоловіків з дипломатами, на патлатих панків і лЕгенів у спортивних костюмах, які в свою чергу, дивились виключно на патлатих панків. До хлопця підійшла дівчинка і обережно поплескала його по плечу:

-          З вами все нормально?

-          В принципі все гаразд, але я думаю, що мій зовнішній вигляд про це не говорить.

Дівчина збентежено дивилась на нього. Потім спішно відкрила сумку і дістала звідти вологі серветки.

-          Візьміть, - сказала вона протягуючи йому одну, - Якщо це тиск то скоро має пройти.

-          Дякую, - сказав хлопець, взяв серветку і витер лице. Дівчина дістала іншу паку серветок, на цей раз вже сухих, і протягнула йому.

-          Складіть її і запхайте в ніс, і, по можливості, закиньте голову назад.

Хлопець виконав накази і закинув голову. Горлом прокотився солоний згусток крові, він важко ковтнув його. В очах розвиднилось. Реальність повернулась. Дівчина дістала ще одну вологу серветку і протягнула її хлопцю.

-          Дякую, мені вже краще, - промовив він витираючи серветкою руку. – Але для чого вам це? Десятки людей пройшли повз мене з відразою.

-          А ви цікавий, - посміхнулась вона – Як це для чого? Ви сиділи обхопивши голову, у вас була кров. Хіба цього мало?

-          Думаю не мало, дякую. Ви мені дуже допомогли.  – сказав хлопець і потягнувся за пляшкою. Дівчина забрала пляшку і відправила її до урни. – Дякую вам ще раз, ви вкотре мені допомогли. Це була моя остання надія.

-          Вам зараз краще не пити алкоголь. І до того ж остання ваша надія це я – дівчина знову посміхнулась.

-          Чому?

-          Ви самі сказали, що повз вас пройшло багато людей і ніхто навіть не наважився підійти і запропонувати допомогу. Можливо вони боялися крові, а можливо ви просто не викликаєте довіри, хоча особисто я думаю ,що ви досить симпатичний, якщо забрати залишки крові з вашого лиця і вийняти з носа серветку.

-          Дякую ще раз, – сказав хлопець і глянув на дівчину. – Приємна зовнішність, - відзначив він про себе.

-          Перестаньте мені постійно дякувати, і взагалі ви можете звертатись до мене на «ти», мене звати Ірина.

-          Приємно Ірино, я Влад.

-          Дуже приємно Влад, - сказала Ірина знову вінчаючи своє лице приємною посмішкою. – Влад, у мене є нескромне питання до вас… еее…, до тебе.

-          Кажи, я з радістю відповім на будь-яке питання, ти ж бо врятувала мені життя.

-          Коли ти останній раз їв? – такого питання хлопець не очікував.

-          Яаа… - протягнув він і засміявся, - не пам’ятаю, напевно в п’ятницю, в обід.

-          Тоді все ясно, дивно, як ти ще тримаєшся на ногах. Сьогодні вже субота.

-          Це звичний стан, - спробував виправдатись хлопець – на вихідних у мене завжди так.

-          Зрозуміло, тоді мені не лишається вибору крім як запросити тебе на обід. Тільки ти маєш пообіцяти мені, що будеш тримати свою кров при собі, в противному випадку я змушена буду наложити тобі на шию жгут.

-          Цікава вимога, я б з радістю, але…

-          Ніяких «але» – заперечила дівчина, - я беру тебе під контроль до повного одужання.

-          Ти альтруїстка?

-          Ні, я відчуваю перед тобою провину за те, що позбавила тебе останньої надії, - дівчина кинула погляд на урну де лежала недопита пляшка «Національного», - а можливо я давала клятву Гіппократа, а можливо ти мені сподобався. Обирай варіант, який тобі подобається найбільше.

-          Ти розумієш, у мене зовсім немає…

-          Це не важливо, - перебила дівчина, - я прекрасно розумію, що в тебе немає грошей. Це ж я тебе запрошую, ні, не запрошую, я наполягаю.

Хлопець обережно підвівся на ноги. Дівчина намагалась притримувати його за лікоть. Потім він взяв свій наплічник і підняв голову.

-          Я готовий, тільки у мене одне прохання. Давай обмежимось якимось «швидко», я не витримаю візиту до «Козирної карти».

-          Такого візиту не витримаю і я, - дівчина взяла його за руку і вони пішли дорогою в бік метро.

І чомусь так виходить завжди. Сидиш на вулиці, лікуючи себе пивом,  не бажаючи щось змінювати, з кимось спілкуватись і взагалі звертати увагу на будь-що. Але все складається не за твоїм планом, і цей «не твій план», настільки тебе влаштовує, що ти готовий повірити у його правдивість. Ти залюбки піддаєшся на його провокацію, підкоряючись всьому що відбувається. І ти йдеш вулицею, тішишся несподіваним поворотом подій і думаєш, що не все ще втрачено, що є ситуації, які можуть тебе приємно здивувати. І це надихає тебе, це вносить позитив, це дає надію. Надію, якої зовсім не хотів, не чекав, не сподівався, а вона приходить. Приходить сама, бере тебе за руку і так турботливо, навіть по-материнськи, хоче наложити тобі на шию жгут. Тому що вона відчуває так як ти, вона розуміє тебе, вона вже майже дихає тобою. І ти, за такий короткий проміжок часу, вже встиг звикнути до неї. Тобі здається, що вона була завжди, така приємна і звична. І ти йдеш з нею вулицею, міцно тримаючи її руку і не бажаючи ні на секунду відпускати її зі свого життя. Тому що ти її не чекав, не думав, тому що, ще десять хвилин назад ти її не знав, але десь у глибині душі ти чекав її появи. І тут ти думаєш про себе: «А можливо це доля? Можливо це все не просто так? Певно так і мало статись, усе ж збігається: місце, час, події». Ну не те щоб зовсім все так і мало бути, щось ти напевно б змінив, але разом з тим все вже відбулось. І так приємно від того, що ти аж ніяк не зміг вплинути на це. Що нічого не зіпсував, ти ж міг. А якщо взяти до уваги останні події, ти просто зобов’язаний був усе зіпсувати. Але ви йдете вулицею тримаючись за руки. І ти думаєш, що все-таки щось є у людській крові, що вона якось мотивує, навіть заохочує. Що вона має щось тваринне, можливо колір чи зміст. Що вона говорить сама за себе. І навряд вона викликає жалість чи співчуття. І тобі не так важливо, що, по великому рахунку, вона викликає, тобі кайфово, а все інше значення немає. І тобі настільки кайфово, що ти готовий впасти на коліна, розкинути руки і дякувати небесам. Це не значить що до тебе повернулась віра в людей, ти віриш виключно їй, тій, яку тримаєш за руку, яку нізащо не відпустиш, тій, яка повернула тобі надію. Не дивлячись на те, що надію в неї ти ніколи не втрачав, але так радів її поверненню. І вона вірить у тебе, вона вірить, що ти справжній і ще досі живий. Їй не менше за тебе ще хочеться вірити у приємні несподіванки. Вона хоче захоплюватись тобою, оберігати тебе від біди, підтримувати тебе, бути твоєю останньою надією і просто бути поряд. І ти не маєш права позбавити її цього відчуття, тому ти з нею, ти поряд. Ще мить, і ти відчуваєш її подих, вона відчуває смак крові на твоїх губах. Ви двоє відчуваєте ваше спільне тепло. Ви рухаєтесь у правильному напрямку, повторюючи рухи одне одного. І вам не треба інших пояснень, вам вистачає власних почуттів. Вам здається, що починається щось нове, щось спільне, те чого ви не шукали, але вам його точно не вистачало.

І вам хочеться кричати, без причин і пояснень. Вас переповнюють почуття, які мають вирватись на волю, ви втрачаєте контроль над собою, але набуваєте спільного змісту. Ви створюєте ваш власний світ, у якому вам буде добре.

Київ 11,10,2010
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
19.04.2012 Проза / Есе
Роздуми за пляшкою портвейну
23.04.2012 Проза / Есе
В проекціях
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Мініатюра Про життя
22.04.2012 © Палій Інна Миколаївна
Миті життя
20.04.2012
Коли тобі х…
26.01.2012 © Каранда Галина
Верблюд
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 158  Коментарів: 6
Тематика: Мініатюра
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.04.2013 14:17  Наталія Сидорак 

Бо не можна сидіти на лавці в такий чудовий суботній ранок і кровоточити. ви втрачаєте контроль над собою, але набуваєте спільного змісту - це сильно 

 23.04.2012 17:27  Недрукована 

Не такого фіналу чомусь хотілося... Але, вийшло дуже гарно! 

 22.04.2012 22:10  © ... для Тетяна Белімова 

Хм, важко щось відписати бо і справді автори яких ви назвали мені подобаються, але у цих аторів є ті хто були перед ними і мені ці атори теж подобаються навіть дуже (Буковскі, Томпсон і теде), по великому рахунку всі тексти на когось подібні.
Дякую за відгук. 

 20.04.2012 19:59  Тетяна Белімова 

Мені здається, що вийшла все ж новела, а не мініатюра. Ваш талант ліричний, вже вкотре переконуюсь.
Ви - уважний до дрібниць, це створює ілюзію присутності, водночас не переобтяжує твір буденщиною.
От Ви просили критики. Дивіться, усі ці дядьки Андруховичі, Ірванці, Жадани - хто про що - а вони без кінця - пиво - водка - матюки... Ну не тільки про це, звісно. Але у мене виникло відчуття наслудування у першій частині, там де про пиво й сльози радощів. Може, це у Вас стиль життя такий, і кожному своє, як то кажуть. Але спробуйте це подати по-своєму, не так, як у Отто фон Ф., Стаса Перфецького чи Артура Пепи... Естетизація пива, цигарки, але по-Вашому. От у Поваляєвої теж багато цього, але інакше, по-Поваляєвськи. 

 20.04.2012 18:59  © ... для Тетяна Чорновіл 

Я теж сумнівався зприводу мініатюри, але чомусь поставив саме її, не знаю чому так)
Дяк! 

 20.04.2012 18:41  Тетяна Чорновіл для © ... 

Сподобалось оповідання про світ на двох. (на мініатюру мало схоже). Щось у ньому зразу викликало довіру. Може те, що також навчалася в КПІ :)) Світ на двох існує. Але щоб став реальністю варто, щоб обоє раптом у нього повірили... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
26.03.2012 © Піщук Катерина
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди