Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
22.04.2012 00:00Повість
Про життя  Про дружбу  
Смугасте життя
00000
© Олекса Т

Смугасте життя

частина перша. сумний квітень

2. Несподіване знайомство

Олекса Т
Опубліковано 22.04.2012 / 10704

В "Задзеркаллі" було не так багато людей як звичайно. Офіціант проводив подруг до вільного столика і, залишивши їх вивчати меню, що лежало самотньо на столі, вкритому побачила багато на своєму віку скатертиною, зник.

- Ну що подруги пити будемо? - Запитала Марія

- Мені все одно - байдуже висловила свою думку Юля - що ви з Лесею виберете то й добре. Тільки не горілку, будь ласка.

Як повелось в ресторанах, офіціант не дуже квапився підійти і взяти у них замовлення. Око професіонала відразу ж визначило - тут нічого в кишеню не впаде. Голота. - Марії, а де зараз мама? - Запитала Леся.

- Так десь під Лісабоном в якомусь маленькому містечку. Після того, як отримала змогу повністю легалізуватися в країні вона переїхала. Зараз ось працює в якомусь маленькому ресторані

- Слухай Мріє, а не сумує вона за Україною? Адже давно вже там.

- Та давно, 6 років вже минуло. На наступний рік з моменту  як брата з чоловіком поховали, поїхала. Не змогла вона тут змиритися з тим, що тих покидьків виправдали. Спочатку нудьгувала, а потім звикла. А якщо б повернулася то, напевно, не змогла б вже більш назад потрапити. Тільки от зараз, після того як отримала португальські документи, може їхати куди хоче. Але бажання вже немає сюди їхати. Каже що не хоче причиняти собі знову великого болю. Бо Миколу та Андрія вже не повернеш.

- Будете замовляти що-небудь? - Нарешті підійшов офіціант і став прямо перед Юлею. Вона навіть здригнулася від несподіванки.

- Так. Будь ласка, пляшку "Золотої осені", м`ясний салат асорті і бутерброди з червоною ікрою. - Дивлячись у меню почала замовлення Маша.

- На солодке щось бажаєте?

- Давайте солодке трохи пізніше - запропонувала Юля.

- Добре. А поки що принесіть нам попити води якої-небудь мінеральної.  Може «Трускавецької», якщо вона у вас є. Тільки не з киплячого баняка, як минулого разу, а з холодильника. - На жорсткій ноті закінчила замовлення Марія і суворо подивилася на офіціанта. Вона вміла знайти ту ноту, яка змушувала багатьох поважати її думку. Офіціант покосився на неї несхвально але, не сказавши, ні слова, прийняв замовлення і відійшов.

- Слухай Маріє, а ти не знаєш, через яку контору вона туди потрапила? - Продовжила перервану офіціантом розмову Юля.

- А тобі навіщо? Що теж зібралася? - Здивувалася Леся.

- Не зараз, через півроку. Тільки  онуки підростуть ще трішки. Доньці стане трохи легше, і поїду, нічого мене не тримає тут. Ні роботи, ні житла, нічого. Це хамство базарне в печінках сидить. Сьогодні ось один бугай так садонув в бік, аж свічки в очах засвітилися, хотів зробити як най боляче. Довелося зуби теж показати. І так кожен день. Трохи грошей щоб з голоду не здохнути, трохи щоб заплатити за квартиру і все. Онукам  нічого навіть не можу купити. Нема на що. Так вже дістала мене ця убогість. - Прорвало, нарешті, Юлю. - А вчора прийшла додому, «колишній» дома був з друзями . Сидять бухають і дві молодички з ними. Дівки хихикають, а він на мене матом при всіх. Вирішив, бачите, силу свою показати. Він мовляв і бог, і цар, а я ніхто. Прикро до сліз. І поскаржитися нікому. Не хотіла я з ним через онуків, що були  в сусідній кімнаті, лаятися. Пішла з дому і по місту до ночі ходила. А сльози, як з відра. Так мені за себе образливо стало. Адже 42 вже. І ніякого просвіту попереду.

- Ти ненормальна Юлька. Прийшла б до мене. Адже я тобі завжди рада. Так дівки, життя якесь пішло гидке. Чи то ми не замислювалися над цим, коли молоді були, то чи справді життя тоді було інше. - Філософськи зауважила Марія

- Усі наші проблеми тільки через те що чоловіків справжніх  немає у нас. Ось узяти мого лисого. Ніби то і не п’є, як всі інші, а боїться всього як мураха під листком. А по життю він є чистий козел. Тільки й користується тим, що його дружина-стерва йому підкине. Хоч і гидко йому, але ж не піде від неї, продажна він все-таки шкура. А були б у мене гроші так не замислюючись, звалив би до мене. І перед мною би хвіст свій підтискав, як бита собака. - Приземлила розмову ближче до реальності Леся. Вона не любила ніяких розмірковувань, які примушували її напружувати свої мозкові звивини.

- Хлопи, кажеш? А де їх взяти, щоби  нормальні були? Ти подивися навколо. Одна піянь. Більш менш пристойні розібрані. Та й мало їх наробили в цьому житті, як виявилося, не вистачає на всіх. А жити як багато хто живе, з ким-небудь без любові, але порядку заради і плотської потреби не хочу. Ви знаєте, адже, що до мене багато липнуть. А немає жодного, хто б з почуттям і повагою. Щоб щирий був і турботливий. Все якусь вигоду шукають. А трохи підіп’ють, такі раптом великі стають, таку нестримну брехню несуть. Смішно слухати. А з похмілля все дивляться, не почула чи я часом чого зайвого, що їм зашкодити може. Чемні стають. Гниди. Ну, де цей з випивкою подівся? - Роздратовано закінчила Марія.

- Та ні подруги, є і нормальні мужики. Пам`ятайте Костика Вальнова? - Не погодилася з подругою Юля.

- Це з нашого інституту чи що?

- Так, він у нас спочатку аспірантуру закінчив, а потім викладав. Та знаєте його ви дуже добре.

- Так він же виїхав 3 роки тому в Штати.

- Я не до того. Дружина в нього була така приваблива. Але білоручка і рідкісна стерва. Доставала його щодня. Але ж не кидав її. І майже ні на кого дивитися не хотів. Все старався для сім`ї, для дітей і для стерво-дружини в першу чергу. Квіти мало не кожного тижня дарував.

- Так, а потім, напевно, вислуховував від стерво благовірної: "Навіщо гроші витратив, краще б мені віддав". А він і так все їй віддавав. Чорт їх зрозуміє, цих чоловіків. Невже їм тільки стерво і подобаються? - Розвинула тему Леся.

- Ні, він дійсно файний. Ми якось з ним розмовляли, не пам`ятаю, яке свято відзначали, так він мене просто вразив своєю душею і інтелігентністю. Кажуть до того ж і не білоручка, все сам по будинку робив. Тільки слабохарактерний він. Взяв би цю сучку за грудки та розмазав би помаду рукою по всій морді. Відразу б шовкова стала. - Маша встала на захист їх спільного знайомого.

 - Ні Маріє, не слабохарактерний він. Адже і до дітей він нормально ставився і з нами завжди по-людськи спілкувався. А вдома втім йому не солодко було. Я думаю просто порядність і любов до дітей йому не давали розійтися з цим стервом

Офіціант приніс вино, бутерброди і холодну мінералку. Відкрив вино і налив у келихи.

- М`ясний салат буде через хвилин десять. Це вас влаштує? - Запитав він з явно виразом відвертої ворожості у голосі і запитально подивився на Марію. Але зробив він свою справу так просто і природно і в той же час професійно, що Маша, не дивлячись на явний виклик з його боку, пом`якшила гнів на милість. Їй подобалося все, що робилося професійно, зі знанням справи. А цей малий дійсно знав свою справу і робив все з легкістю властивою тільки справжньому професіоналу.

- Так, дякую. Ти непогано підметушився. Вибач вже мені, що відразу на тебе наїхала. Я не зі зла, просто у нас настрій не дуже сьогодні. - Вибачилася Марія.

- Нічого, я ж теж не вчорашній. Розумію. У кожного буває. Адже нас, офіціантів, не дуже шанують. Хоча, всі люди різні. - Злегка посміхнувшись, відповів офіціант, явно зніяковілий такою зміною тону, і відійшов до сусіднього столу приймати замовлення.

- Чемний хлоп, та й зовні так нічого. - Дивлячись услід офіціантові, вимовила Леся.

- Ну, так і зачепи його. Ти ж у нас наймолодша. Може він дійсно непоганий. Не все ж офіціанти сволота. - Підтримала подругу Юля.

- Ні, я лисому вже віддана і буду вік йому вірна. - Іронічно випалила Леся, наслідуючи Пушкіну.

 Подруги не могли зупинитися від раптового нападу реготу кілька хвилин. Вони так заразливо сміялися, що на них звернули увагу декілька чоловіків що сиділи за столиками  неподалік.

- Ну, Леся Родіонівна ти і видала, молодець. Давно так не сміялася. Ну що дівки вип`ємо за нас? - Підняла келих помітно повеселіла від Лесиного жарту Юля.

- За нас - найпрекрасніших та найпривабливіших гріх не випити - підтримала Марія.

- Дозвольте і нам втрутитися. Ми хочемо випити разом з вами. - Несподівано пролунав голос з-за спини у Марії.

Двоє чоловіків стояли біля їх столика з піднятими чарками.

- Ну, спробуйте коли не жартуєте. - Подала назустріч чоловікам свій келих Леся.

- За вас, чарівні дами. - Вимовив той, хто був на вигляд старший за віком і простягнув свою чарку до Юлиного келиху.

Юля з інтересом глянула на незнайомця. На вигляд тому було близько п`ятдесяти. На ньому був вже не новий, але  який все ще непогано виглядав темно коричневий костюм, бежева сорочка і червона краватка. Явно було видно спроба випрасувати брюки і сорочку самому. Напевно перед нею стояв холостий чоловік.

Всі випили.

- Ну а імена у вас є які-небудь, панове незнайомці? - Поцікавилася Маша.

- Дозвольте представитися, Віктор - простягнув руку Маші моложавий чоловік у добре випрасуваному костюмі сірого кольору.

- А мене звати Іван. - Підхопив напарник.

- Юлія.

-Марія.

- Леся.

- Ви так заразливо сміялися, що ми не втрималися і ось вирішили познайомитися. - Якось дуже доброзичливо и по-справжньому дружньо  сказав той, хто назвався Іваном. Підійшов офіціант і приніс м`ясний салат.

- Спасибі вам, ви добре нас обслуговуєте. А як вас звуть? - Леся збагнула відразу, що вона є зайвою і вирішила зав`язати знайомство з офіціантом.

- Мене звати Петро. - Той здивовано подивився на Лесю. Не так вже й часто в ресторанній практиці симпатичні клієнти жіночої статі робили спроби познайомитися з офіціантом. Тим більше що в даному випадку все починалося так напружено.

- А у вас перерви в роботі є? Може, по сигареті випалимо разом, якщо у вас буде вільна хвилинка. А то мої подружки не палять, а мені без компанії теж не цікаво.

- Як тільки з`явиться вільна хвилинка я дам вам знати. До речі. Я так і не знаю вашого імені.

- Ой, справді. Пам`ять щось коротка стала. Мене звуть Олеся чи можна коротше - Леся. Так мене подруги називають. - Леся була сама ввічливість і привабливість. На початку знайомства, за канонами жіночого мистецтва інтриги, треба було обов`язково скласти про себе у молодої людини добре враження. А далі вже справа жіночої техніки, і клієнт здається без бою, можна брати тварину голими руками.

- Дуже приємно. Вибачте, але мені треба йти. Я спробую якомога швидше звільнитися, чесно кажучи, мені самому дуже хочеться палити. - Офіціант, багатообіцяюче посміхнувшись, зник.

- Дівчата, ми б хотіли вас пригостити. Що ви бажаєте? - Доза прийнятого Іваном раніше алкоголю початку свою дію.

- Та чого ти такий некмітливий. Шампанського і фруктів. - Прямолінійно і дещо зухвало для подруг обірвав напарника Віктор.

- Ну, вже якщо говорити про шампанське, то до нього краще шоколад, - перебив його Юлія - але ми не любимо ні те не інше. Правда, подруги?

- Ти як завжди права - потримала подругу Марія - Ми воліємо з напоїв смачне десертне вино. А якщо говорити про  момент що маємо зараз, то не завадило б і морозиво з горіхами. - І від полуниць зі збитими вершками ми б теж не відмовились. - Додала Леся.

- Ну як забажаєте, а ми ще коньячку собі візьмемо. Правда, Вікторе? - Іван, не чекаючи від напарника відповіді, пішов до офіціанта. Відчувалося, що він входив в раж. Юля дивилася вслід Івану. В очі кинулася впевнена хода, незважаючи на те, що він був вже добре напідпитку. Віктор намагався тим часом справити враження на Марію і плів щось їй про Єгипет і піраміди. Леся нахилилася до Юлі і прошепотіла їй на вухо

- Ти дивись, як когут крила розпушив перед нашою Марією. Ніяк орлом злетить зараз над нашим дівочим курятником.

- Тільки-но перед цим Маша говорила про таких когутів,  пам`ятаєш? Все абсолютно точно. - Відповіла Юля теж пошепки. - А ти що на офіціанта запала?

- А що мені молодій та неодруженій соромитися. Ніби то виглядає він цілком пристойно. Ви ж, я так розумію, вже розібрані на цей вечір.

- Ну, ти мати і даєш. Як це у вас все легко з Марією виходить?

- Ну, по-перше, я ще нікому нічого не даю. А по друге не роби з усього проблему. Сексу, наскільки я пам`ятаю, в СРСР тільки не було, а після цього він відразу з`явився і ніхто цьому не став опиратися. Тільки от треба вчасно розслабитися і отримувати задоволення.

- Ву а ля, а от і морозиво - раптово з`явився біля столика Іван. - Ну, чи готові до десерту шановні пані?

- А ми як колись піонери, завжди готові. - Трохи вульгарно випалила Леся.

- Тоді, - Іван, не скінчивши свою фразу, встав з-за столу і махнув рукою офіціантові. - Давай Петруччо.

Леся і Юля перекинулися поглядами. Іван справив на них приємне враження своєю спритністю.

Офіціант підійшов з підносом, на якому, крім морозива і полуниць, стояла невелика пляшка  з коньяком та пляшка десертного вина і бутерброди.

 - Я хотів би відразу вибачитися через свою нерозторопність. Забув у вас запитати якому вину конкретно ви віддаєте перевагу. Ну, от і взяв на свій страх і ризик "Тамянку".

- Не вибачайся Ваню, ми ось з Марією тут поговорили трохи і я впевнений, що ти не помилився. - Віктор вирішив перехопити в свого приятеля ініціативу лідера.

- Ви знаєте, Вітенька, - іронічно початку Марія, явно намагаючись приземлити  Віктора - я б не стала на вашому місці так категорично заявляти зовсім не поцікавившись смаками дам. А ви Іван дійсно вгадали. Нам подобається це вино, особливо Юлії.- Радий, що зміг вам догодити.

- Прошу вибачення Маріє, серце моє. Я не хотів би вас розчаровувати своєї поспішністю і спробую загладити свою нетактовність. Пропоную випити за вас - милі і чарівні дами. Гусари п`ють стоячи.

- Ого. Щось не пам`ятаю, щоб у нас гусарський полк розквартирувався нещодавно. - Перейшла на світський тон 18 століття Марія.

- Дівчата та яке це має значення. - Розливаючи вино по келихах, сказав Іван. - За вас, за ваші очі та посмішки. - Він зняв напругу за столом і викликав симпатію Марії.

- Спасибі вам Іване. Нам це дуже приємно. - Юля що сиділа ближче до Івана простягнула свій келих до його чарки.

Чоловіки піднялися, вклонилися дамам і, відставивши лікоть вбік, випили.

Марія таі Леся заплескали в долоні.

- Ну за це вам прощаються всі дрібні нетактовності. Я вже й не пам`ятаю коли за мене пили стоячи.

- Вам Маріє просто давно не траплялися в житті чоловіки, які   дійсно цінують таку вражаючу жіночу красу як ваша. - Висловив свою думку Віктор і відразу ж розтопив лід в очах Марії. Він сказав це в захваті, але при тому так природно,  що це могло не вразити приємно жіноче серце.

- Так Вікторе, ви зараз дуже приємно мене вразили. Але я можу побитися об заклад, що ви не з нашого міста. Чи не правда? - Примруживши хитро око, запитала Марія.- Я віддаю належне вашій проникливості. - Віктор в міру збільшення дози алкоголю в організмі і після критичних зауважень Марії став м`якше і виглядав зараз зовсім не таким настирливим як раніше. - Ми приїхали у відрядження на тиждень, з Пітера, і ніякого секрету в цьому немає.

- Атож  я дивлюся, що ви не дуже-то схожі на наших місцевих. - Додала Юля.

- А це погано чи добре? - Поцікавився Іван.

В цей час Леся, побачивши як Петро їй дав знак, що він вільний, встала і, вибачившись, втекла на перекур.

- Та й не знаю. Просто ви поводите себе по-іншому. Я б взяла на себе сміливість сказати, що ви більш поважні до жінок – продовжила Юлія.

- А до того я би додала, що нам дуже все сподобалося, особливо вершки з полицею - додала Марія.

- Ну, слава Богу. Мені приємно чути, що я прощений за свою нетактовність. Прошу вас Маріє пробачити мене ще раз, якщо на то буде ваша воля. А Іван, я гадаю, заслуговує тільки добрі слова з вашого боку, або я знову помиляюся? А, Маріє, серце моє? - Злегка побоюючись знову викликати несхвалення Марії, запитав Віктор

- Ні, Віктор не помиляєтеся. Ви Іван до цього моменту бездоганні. Але чому, Вікторе, ви так часто звертаєтесь до мене – Маріє серце моє. – Спитала Марія але не роздратовано а скоріше зацікавлено.

- Чесно кажучи, я хоч і з Росії, але мій батько з Полтавщини і він дуже часто називав мою мати - серце моє. І я бачив як вона сміялася. Мені теж дуже подобається так називати жінку. Особливо у випадку коли жінка називається Марія.

- Дякую за відвертість Вікторе, ви починаєте все більше  і більше мене приємно вражати. – Подякувала Марія.

- А ви Юленька, що думаєте з цього приводу? Тільки заради Бога не хваліть мене. Компліменти можуть заслуговувати тільки жінки стимулюючі чоловіків робити їм приємне. - Філософськи закінчив дискусію Іван.

- Браво Іван, ви поза конкуренцією. - Відповіла Юля.

- Прекрасні слова Іване, мені дуже подобається. Просто. Без лестощів і обману. І абсолютно вірно як сам факт створіння світу. – Переконливо сказав Віктор. - А ви не проти Маріє, якщо я наберуся сміливості запросити вас на танок?

- Ну, Вікторе, ви просто читаєте мої думки. Ви починаєте зростати в моїх очах.

- А ви Юленька? Не проти, потанцювати з ведмедем? - Грайливо спитав Іван.

Юлі Іван подобався все більше і більше і вона під його впливом поступово почала відтавати.

- Чому власне з ведмедем?

- Та знаєте, хотілося б з вами потанцювати, але я не досвідчений особливо в танцях. Не вмію нічого сучасного. Так якось по-старому. По-ведмежому.

- А я Іван теж не дуже-то в сучасних танцях. Але так давно не танцювала що прийму вашу пропозицію з радістю. Навіть за відсутністю усякого досвіду у танцях.

Іван відсунув стілець, звільнивши прохід, і взявши галантно Юлю під лікоть, повів між столиками до танцювального майданчика.

Юля відчула, що декілька сп`яніла. Життя привчило її весь час бути в напрузі, як прикордонник в дозорі. Але сьогодні вона трохи відтанула. "Господи як все-таки добре хоч іноді себе жінкою відчути. І так чи багато для цього треба? Трохи уваги і тепла "

Юля поклала руки на плечі Івану і притулила голову до його плеча. Він заплющив руки ззаду на її талії. Танцював він не дуже добре, рухався важкувато по якомусь своєму алгоритму який не зовсім відповідав музиці. Але їй все одно було добре. Іван зовсім не нахабнів і не намагався її потискати. Танець закінчився, і він відвів Юлю за столик.

Маша і Віктор вирішили ще трохи потанцювати і стояли, розмовляючи в очікуванні наступної мелодії.

- Чи не хочете Юля трохи вина? - Поцікавився Іван.

- Ні, дякую, я ,Іване,  вже така як треба.

- Як це розуміти? – Не зрозумів Іван.

- Так наші жінки говорять коли вже напідпитку и повністю починають довіряти своєму кавалерові . Але мушу зауважити ви прекрасно вмієте доглядати за жінкою. І знаєш, давай перейдемо на "ти".

Іван засміявся. Йому дуже сподобався вираз Юлі – така як треба. Він цілком зрозумів, що мала Юля на увазі, хоча вона пояснила цей вираз зовсім іншими словами.

- Я давно хотів це тобі запропонувати. А за жінками доглядати мене ще у військовій академії один грузин навчив. Рідкісна бестія по жіночій частині був. Але дуже вірний друг.

 Іван поводився природно зовсім не намагаючись здаватися краще, ніж є. Це викликало у Юлі повну довіру до нього.

- Іване дай мені, будь ласка, морозиво, поки не розтануло.

- Ой, вибач Юля, не збагнув. - Він віртуозно встав і, взявши з краю столика морозиво, виклав наверх полуничку.

- Красиво. Знаєш, за мною ніхто так, напевно, в житті не доглядав.

- Юля, а ти не хочеш трохи пройтися подихати весняним повітрям? Ми всі кудись біжимо, поспішаємо і втрачаємо в своєму житті найкрасивіше і важливе. А сьогодні, незважаючи на те, що було похмуро вдень, в повітрі дійсно стояв справжній весняний запах. Я дуже люблю цей запах. Це запах мого пітерського дитинства. У нас весна настає пізно. І якщо вдень тепло, то вночі обов`язково зимно. У нічний час в морозному повітрі весняні запахи стають особливо відчутні.

- Я не проти. Тільки треба було б Марію з Віктором попередити. Ти так красиво розповів про весну. А я ось відучилася відчувати весну. Таке хамство оточує, що протистояння йому віднімає майже всі сили.

Підійшла розчервоніла і задихана Леся.

- Юля, я піду. Мене ось Петя додому проводить. Приємно було познайомитися з вами Іване. Ну, я пішла, бажаю добре провести решту вечора.

Леся взяла свою сумочку і, швидше ніж Іван зумів відкрити рот, зникла з виду.

- Лиха в тебе подружка.

- І вірна. Останнє віддасть якщо треба. Але і мова в неї гостріше ножа буває.

- Я це вже встиг помітити. Швидше за все, це оборонна тактика самотньої жінки.

- Та ти я бачу тонкий психолог.

- Ну не зовсім тонкий, як не як а маю всі 90 кг, та й не зовсім психолог. - Розсміявся Іван.

Натанцювавшись вдосталь, підійшли Маша з Віктором.

- Ну що, Маріє, як вам партнер? Не сильно розчарував? І відразу маленьке прохання давайте на "ти". Ми от, з Юлею, вже на "ти" спілкуємося. - Запропонував Іван.

- Дивний збіг, ми ось з Віктором теж на "ти" перейшли. А танцює твій друг, Іван, ідеально. Я знаюся на танцях дуже добре, але перед майстерністю Віктора я просто дівчинка з дитсадка.

- Не принижуй себе Маріє, ти прекрасно танцюєш. Слухайте, люди, давайте трохи вип`ємо, якщо ви не проти?

- Давай, тільки за однієї умови, якщо ти, чи Іван скажете який-небудь зовсім не побитий тост.

Іван налив жінкам вина, а собі і Віктору коньяку.

- Я хочу сказати простий тост. Народився тільки от зараз, але при активному впливі Юлії.

- Що я не пам`ятаю, що говорила щось особливе. - Здивувалася Юля.

- За народження нової весни - промовив Іван.

- Я за це обов`язково вип`ю - заплескала в долоні Марія.

- Юля, а де наше миле створіння - Леся, не знаєш? - Поцікавилася Маша.

- Дуже навіть знаю. Подруга пішла проводжати нашого офіціанта в знак вдячності за приємне обслуговування.

- Ну, так може і ми вже додому рушимо? Ти як?

- Так мабуть, пора вже. Як не як пів на дванадцяту.

- Ну що ви дівчата. Час ще піонерський, а ми ніби то вже повнолітні. - Віктору явно не хотілося розлучатися з Марією.

- Ні, просто так розлучатися ми не хочемо. - Втрутився Іван. - Давайте хоч пройдемося трохи по місту.

- Мені хотілося б додому, якщо чесно. Віктор ти мене проводиш? - Маша злегка втомилася від ресторанного шуму, але з Віктором теж розлучатися не хотіла. Тим більше що під кінець вечора він став таким, що дуже подобався їй.

- Так, Маріє – серце моє. Це само собою зрозуміло. Ти тільки посидь ще хвилинку, я збігаю таксі замовлю. - У той же мить Віктор встав з-за столу і пішов в сторону бару.

- А я би, чесно кажучи, пройшлася. - Юля не сильно прагнула назад в свою квартиру, яка вже давно стала для неї пасткою. З Іваном ж вона відчувала себе захищеною і розкутою.

- Я спробую зробити цю прогулянку не такою сумною для тебе. - Зголосився в провідники Іван.

- Звичайно, від такого супутника гріх відмовлятися. - Погодилася Юля.

 - Ну, от і чудово. Люблю взаєморозуміння і взаємоповагу думок и почуттів. - Підсумував Іван.

Поки він допомагав дамам надіти пальто, Віктор встиг замовити таксі і незрозуміло де роздобув букет троянд.

- Прошу вибачення за невелику затримку. А ось вам Маріє і Юлія на честь нашого знайомства троянди. Правда, букет залишився всього один на жаль.

- Та ти Віктор просто чарівник. Я просто вражена такою увагою. - Маша взяла букет і виразно подивилася в очі своєму залицяльникові.

"Ну і молодець Марія. Так завзято кінь гарцював спочатку, а вона швидко його стриножила. Прямо кошеня пухнастий. Такий ввічливий, хоч до рани прикладай "- прийшла Юлі в голову думка.

- Для таких жінок і зірку з неба дістати можна. Ви потужно стимулюєте робити для вас дива. - Підіграв напарнику Іван.

- Тільки не треба перебільшувати. Не помічала я сьогодні, що ти можеш так лестити. - Відпарирувала Марія. Відчувалося, що зараз вектор її оцінки Віктора та Івана поміняв свій напрямок. Юлі відразу кинулося в очі, що для Марії зараз більше до вподоби був Віктор.

На вулиці стояло таксі, замовлене Віктором. Маша і Віктор, попрощавшись з Юлею та Іваном, сіли в таксі, яке набравши швидкість, розчинилося в провулках міста.

Іван, взявши під руку Юлю, повів її в бік Центрального бульвару.

- Яке чисте повітря, в Пітері таке повітря буває тільки за містом.

- Чого-чого, а цього добра у нас вистачає.

- Щось ти Юля засумувала, по-моєму. Або я помиляюся?

- Ні, ти все правильно помітив. Знаєш, якщо чесно, це собаче життя так дістало, що і додому йти не хочеться. Та й не чекає мене ніхто.

- Дуже сумно, коли будинок, в якому жив затишок, в якийсь момент перетворюється в холодну купу каміння. Важко жити в клітці. - З сумом в голосі промовив Іван. Його слова ще більше розташували Юлю до відвертості.

- Так це правда, ти дуже правильно підмітив про клітину. Важко, а діватися нікуди, от і доводиться кожен день повертатися в цю остогидлу, до болю в животі, клітку. Коли було добре, я намагалася зробити мою квартиру затишною. І грошей особливо не було, але якось знаходилися кошти і відновити дещо, та й на відпустку залишалося. Але головне, хотілося жити і хотілося готувати, прибирати. Іноді звичайно я втомлювалася, але все одно мені домашні турботи не були в тягар. Я дуже люблю домашній затишок. Але нічого не буває вічно. Як почало котиться все вниз, так воно і котитися. Навіть важко зрозуміти, чому все так сталося. А зараз залишилося мені тільки одне - терпіти і ще раз терпіти. Але все одно так хочеться хоч трохи уваги і тепла. Вдома тільки матюки та образи від «колишнього»  і сховатися нікуди - останні слова вона вимовила з таким почуттям, що Іван не втримався, щоб не глянути з боку їй в очі. Вони висловлювали сильне бажання і тугу одночасно.

- Мабуть багато життя тобі нервів  попсувало, якщо ти так кажеш. Але я думаю, що це тимчасово. Якщо у тебе ще залишилися сили бажати, ти обов`язково отримаєш те що бажаєш. - Сказав він і, важко зітхнувши, зіщулився від холоду. Його явно щось непокоїло. И це не пройшло повз її уваги. Але він внутрішньо зібрався і запропонував:

- Знаєш, у мене є пропозиція. Давай зайдемо в нічний магазин візьмемо вина і чого-небудь ще, а потім до мене. Ми з Віктором в Інтуристі зупинилися. Ну, так як?

"Приємний був все-таки вечір. Та пішло воно все до біса. Гуляти, так гуляти "- подумала Юля, перед тим як прийняти його пропозицію.

- Я згодна. А вечір видався сьогодні чудовий.

Вони зайшли в якийсь ще працює магазинчик в центрі міста. Він взяв коньяк і запитав:

- Юлю, ти мене вибач, але я зголоднів, а ти як? Давай візьмемо щось поїсти. І що тобі взяти вина, солодке або що-небудь ще.

Їй, як не дивно теж захотілося їсти. Анітрохи не соромлячись, вона сказала:

- Іване, візьми печінку тріски і ось ті бутерброди з шинкою, ще б не завадило помідорів парочку та пляшку "Золотої осені" і он ту маленьку коробочку "Пташиного молока". А сіль у тебе є?

- Сіль на щастя є, а як щодо кави? Якщо так то я б ще й цукор тут прихопив.

- Я не проти.

Зібравши все в кошик, Іван, розплатившись, попросив продавця скласти все в поліетиленові пакети. Він дбайливо узяв Юлю під лікоть, і вони вийшли з магазину.

  Вона вийшла з кімнати і тихо причинила за собою двері. "Ну ось. Закінчено бал, згасла свічка "- спускаючись сходами, подумала Юля. "Добрий він, мабуть, хлоп, цей Іван. Але маленький роман закінчений і треба повертатися у своє життя. Хоч і паскудне, але своє. Час Попелюшки вийшов і навряд чи прийде ще коли-небудь "- подумала вона, виходячи на нічну вулицю. Іван був з нею ніжний і уважний. Дорікнути йому було не в чому. "Ти чарівна" - сказав він їй після близькості. Коли вона повернулася з душу, він уже спав, зануривши голову у подушку. Її ніхто не гнав, але їй не хотілося бачити вранці Івана. Чим ближче вона наближалася до будинку, тим сумніше ставало на душі. На її щастя "колишнього" вдома не виявилося

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
23.04.2012 Проза / Повість
Смугасте життя (частина перша. сумний квітень)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
05.12.2016 © Дарія Китайгородська / Нарис
Червоно-біле серце Сакартвело
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
Повість Про дружбу
22.04.2012
Смугасте життя (частина перша. сумний квітень)
22.04.2012
Смугасте життя (частина перша. сумний квітень)
22.12.2011 © Ницик Андрій
Ізіма (Частина IV)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 114  Коментарів: 1
Тематика: Повість, дружба, полосате життя, зустріч, сумний квітень
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 24.04.2012 00:43  Каранда Галина 

досить цікаво читається. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +36
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +85
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
24.04.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
27.03.2012 © Микола Щасливий
23.02.2013 © Тетяна Белімова
10.07.2013 © іміз
26.11.2011 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди