Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
23.04.2012 00:00Повість
Про волю  Про життя  Про дружбу  Про добро  
Смугасте життя
10000
© Олекса Т

Смугасте життя

частина перша. сумний квітень

3. Втрачене терпіння

Олекса Т
Опубліковано 23.04.2012 / 10705

 Працюючи як і зазвичай, на наступний день вона раптом відчула, як хтось пильно на неї дивиться. Повернувши голову вбік, вона помітила чоловічу фігуру, яка спішно завертала за кут сусіднього контейнера. Щось знайоме було в цьому чоловікові. "Та здалося, щось я недовірлива стала, старію напевно" - подумала Юля. Але через кілька днів ситуація повторилася, але вже при виході з базару. Покрутивши головою вона нікого не помітила.


Непомітно минуло літо і настала осінь. В один з вересневих суботніх вечорів Юля сильно посварилася зі своїм п`яним "колишнім", який при доньці обматюкав її і вдарив у обличчя. Якби не донька він напевно жорстоко б її побив. Дочка і зять не без зусиль стримали його і Юля взявши найнеобхідніше пішла з дому до Марії

- Маріє, чи можна до тебе?

- Господи, та хто ж це тебе так? Щоб у нього руки відсохли. - Відкривши двері та побачивши подругу з розбитою і опухлою губою та скривавленим обличчям, ледь не закричала Марія.

- Прости мене Марічко, але йти окрім як до тебе нікуди. Пустиш на якийсь час, а? Ось поговорили з "колишнім" чоловіком і я зрозуміла що не можу більше. А йти нема куди. Хоч в річку кидайся.

- Господь тебе борони. Що ти таке страшне кажеш?. Викинь негайно це з голови назавжди. Заходь скоріше, які можуть бути сумніви. - Сплеснула руками Маша. - Роздягайся, а я перекис водню дістану. Кров, дивись, не зупиняється. Ну і сволота, гарно ж він тобі врізав, потвора звіряча. Ну нічого, я йому влаштую веселе життя.

- Не чіпай його Маріє. Тобі тільки ще неприємностей через мене не вистачало.

- А от ні. Справедливість повинна взяти верх. Він ще на колінах перед тобою повзати буде, тварюка. - Обурювалась Маша обробляючи перекисом водню розбиту губу подруги.

- Ой боляче як.

- Тримайся Юля, тримайся мила подруго. - Приказувала навколо подруги Марія, щиро їй співчуваючи.

Зупинивши нарешті кров, вона зробила Юлі охолоджуючий компрес і приклала до лиця. А потім обнявши Юлю за плечі сіла поруч.

Юля не витримавши нервового напруження поклала голову на груди подруги гірко заридала. Маша не кажучи ні слова гладила подругу по голові але не втрималась і сама заревіла. Подруги ридали на брудершафт кілька хвилин не перериваючись. Марія перша знайшли в собі сили зупинитися. Вона, перестала схлипувати та витерла долонею сльози. Юля теж поступово стихла і, нечасто схлипуючи, сказала:

- Вибач мене Марічко, ну не стало вже в мене сили триматися.

- Та про що ти говориш подруго? Хто ж нам ще допоможе і зрозуміє якщо не ми самі. Адже сама знаєш. Ти, я та Леська - подруги назавжди. Хоч і не бачимося часто, а в тяжкий час опертися  тільки один на одного можемо.

- Ой подруго, дякую тобі. - Юля важко зітхнула все ще схлипуючи.

Марія встала і принесла з кухні пляшку з мінералкою і стакан.

- Випий, Юлю. Легше стане. А я поки картоплі насмажу. У мене ще начебто пів пляшки вина залишилося. Розвіяти тугу вистачить.

- Я допоможу тобі. Тільки от вмиюся.

- Очі не торкай, а то завтра розпухнуть. На ось краще, мокрий рушник, тільки промокни очі.

- Та яка різниця як я буду виглядати завтра. Кому я потрібна та й хто вже подивиться на мене?

- Ти дуже несправедлива до себе. Але я не буду сипати тобі сіль на рану. Ось подивися телевізор поки що. Перемкнися. - Маша взявши в руки пульт включила телевізор - Візьми пульт і вибери щось цікаве, а я наразі повернуся.

Юля взяла пульт і підібгавши ноги влаштувалася на дивані. Подруга витягла з комода плед і вкрила її.

    Коли Марія повернулася з кухні, Юля спала сховавшись під пледом. Вона не стала турбувати подругу і вимкнувши телевізор вийшла на кухню. Через декілька хвилин прийшла Юля, яка невдовзі прокинулась.

- Щось сон мене здолав.

- А я не хотіла тебе чіпати. Тобі треба відпочити.

- Та ні, я вже майже відійшла. Ой, як смачно пахне картоплею.

- Я підсмажила так як ти любиш з цибулькою і часничку додала. Сідай подруга. Будемо тугу ховати. Тільки дістань з шафки два келихи.

Маша розклала картоплю по тарілках і нарізавши помідорів і огірків заправила їх соняшниковою олією .

- Наливай Козачка і не думай, що життя вже закінчилося. Буде і на нашій вулиці свято колись.

- Не знаю Марічко. Щось сьогодні зовсім мені темно в очах стало. Але залишимо це вже, ліпше давай вип`ємо за нас.

Подруги випили трохи вина і взялися за їжу. Через кілька хвилин, коли алкоголь вже розійшовся по тілу, Юля відчула себе спокійніше.

- Ну що, подруго, відпустило трохи? - Запитала Маша.

- Маріє мені потрібна твоя допомога. Пам`ятаєш я тобі якось навесні казала, що хотіла б поїхати до Італії попрацювати? Ось і настав цей час.

- Я постараюся тобі допомогти чим зможу. Тобі грошей треба?

- Ні. Спочатку я б хотіла щоб ти дізналася у мами твоєї, чи пам`ятає вона через яку фірму потрапила до Португалії.

- Ти вже точно вирішила Юлю? Адже спочатку тобі дуже важко, мабуть, доведеться. Мама ось тільки зараз зізналася, що частенько ночами плакала в перший рік.

- Так Маріє, дозріла, і нічого вже не боюся. Мені здається що найстрашніше для мене зараз це тут лишитися.

- Дістало видно тебе все вже серйозно.

- Ти ж знаєш подруго, я три роки як світу божого не бачу. Така темрява навколо, що вже й не вірю, що краще коли-небудь стане. Марічко давай краще ще винця трохи вип`ємо. А то щось не взяло.

- Ну давай мати. За тебе. Щоб хоч за бугром у тебе все склалося.

Подруги випили і скінчили нехитру свою вечерю.

- Юлю, а солоденького що-небудь до чаю не бажаєш?

- Ні дякую.

-  Я зовсім забула в мене ж банани є і ківі. Зараз я поріжу і підемо у велику кімнату. Я люблю іноді телевізор дивитися з винцем та фруктами.

Подруги перейшли до великої кімнати і зручно влаштувалися на дивані, вкрившись одним пледом. Маша включила телевізор і знайшла якусь музичну програму. За кілька хвилин вона дуже нею зацікавилась. Її подруга теж дивилася якийсь час, мовчки і без всякого інтересу. Допивши вино Юля схилила голову на спинку дивана і через кілька хвилин зовсім перестала реагувати на телевізор, закривши очі. Вино зробило свою справу і вона заснула.

На наступний день Юля прокинулась досить пізно. У вікно яскраво світило сонце. Вона трохи полежала на дивані відходячи від сну. "А чому так тихо? І Маші щось не чути. Пора вставати напевно. "- Подумала, поглянувши на стінний годинник який показував 9:55. Вона встала з дивана, на якому заснула не роздягаючись, і прибрала подушку з ковдрою в шафу, де у Маші лежала зазвичай постільна білизна. Закінчивши вмиватись, Юля зайшла на кухню. На тарілці, накритою серветкою, лежала яєчня і кусок смаженої ковбаси, а поруч запис на аркуші паперу. Юля прочитала залишений Марією запис. "Юлю, я залишила тобі сніданок, з’їж обов`язково! Я на базарі. Наразі буду. Не сумуй ". Вона поїла і випила чаю. Порядок у Марії на кухні Юля знала і без турбот знаходила все необхідне. Закінчивши сніданок і прибравши все на кухні, вона включила телевізор і сіла на диван.

Через деякий час, Юля почула як відкриваються вхідні двері.

- Юля, допоможи будь ласка - почула вона голос Марічки з коридору.

- Привіт подруго. Ти чого це мене саму лишила? Мусила розбудити мене, разом пішли б.

- Та ти так солодко спала, що я не зважилася тебе будити. Ну та й добре, хапай ось картоплю і сумку з продуктами. Тягни все на кухню, а я скину поки взуття.

Юля принесла сумки на кухню і почала викладати продукти на стіл.

- Ой Юля, така погода сьогодні чудова. Справжнє бабине літо. Давай підемо погуляємо де-небудь, а?

- Та я не проти.

- Ну і молодець. А то вчора ти була в такому розпачі, що дивитися було боляче.

- Ой і не нагадуй подруго. Та й сьогодні настрій не зовсім. Нейтральний.

Несподівано задзвонив Машин мобільний, що лежав на столі у великій кімнаті.

- Це мама напевно, тільки вона в цей час може дзвонити. - Схопивши телефон, Маша відкрила балкон і вийшла на свіже повітря. Легкий теплий вітерець, піднявши штори, несміливо пробіг по ногах Юлі, яка задумливо дивилась крізь кухонне вікно. За вікном у дворі, на дитячому майданчику, гралися діти. Це їй нагадало її дитинство коли вони з Марічкою гралися на цьому ж майданчику.

 "Як добре бути маленькою дівчинкою. Мама завжди захистить і сльози витре, а самі гіркі образи забуваються дуже швидко ". Її думки перервала подруга.

- Ну Козачка, не бійся нічого, прорвемося. Мама моя ось привіт тобі передає і, найголовніше, просила сказати що може тобі трохи з грошима допомогти. А фірма через яку вона потрапила до Португалії називається "Ватра-захід" і знаходиться у Львові. Адресу вона вже точно не пам`ятає. Пам`ятає тільки, що це недалеко від оперного театру в центрі міста.

- Щоб я подруга без тебе робила? Спасибі тобі за поміч.

- Знаєш Юлю, ти ж мене майже з того світу витягла після смерті чоловіка, а таке не забувається. Так що ми зав`язані однією ниточкою - важко зітхнувши, відповіла Марія.

- Ну що Марічко, підемо погуляємо куди-небудь?

- Давай через годинку. Я тільки душ прийму і як волосся висохне, я буду готова.

- Добре, а я телевізор поки подивлюся.

"Ну, ось хоч якісь добрі новини." - Подумала Юля сідаючи на диван. Вона стала розмірковувати над тим, що їй треба зробити для здійснення своєї втечі з цього пекельного життя. Юля так цим захопилася, що навіть не почула як подруга, прийнявши душ і висушивши волосся, вийшла з ванної кімнати.

- Ну що подруго, сумуєш? - Запитала Марія побачивши замислене Юлине обличчя.

 - Ой, Марічко, злякала. Та я от гадаю, як все зробити треба щоб швидше виїхати.

- Не переймайся. Я ось ще про що подумала. У мене є 200 євро. Хотіла шубу на зиму купити, але у  мене ж дублянка майже нова. У минулому році тільки купила. Обійдуся. А тобі гроші зараз потрібніші.

- А може не треба Маріє?

- Сама ж знаєш, просити тобі немає у кого. А там заробиш, віддаси. Ти ж у нас дівка бідова, все у тебе вийде. Недарма ж Козачкою прозвали.

- Ой Марічко, яка ти добра до мене.

- Гаразд подруго, волосся вже майже висохло, так що давай збиратися. У парк сходимо, а потім в новій кав`ярні біля парку посидимо. Я там ще ні разу не була. Кажуть дуже затишне містечко. Подруги почали збиратися. Через хвилин сорок вони вже були на вулиці і вирішили не сідати в тролейбус, а просто пройтися. Поспішати їм було все одно нікуди.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
22.04.2012 Проза / Повість
Смугасте життя (частина перша. сумний квітень)
24.04.2012 Проза / Оповідання
Ноктюрны Шопена
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Повість Про добро
23.07.2012 © Рудим Владимир Моисеевич
"Такая вот любовь…"
23.04.2012
Смугасте життя (частина перша. сумний квітень)
24.10.2010 © Аноли
ОМА
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 155  Коментарів: 3
Тематика: Повість, полосате життя, сумний квітень
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 28.04.2012 23:22  Каранда Галина для © ... 

Звичайно. а більшість з тих, що опустилися, опустилися саме тому, що не відчули підтримки й поваги. Часто саме чоловіки тягнуть їх за собою на дно. хоча я згодна, й жінки бувають всякі. 

 28.04.2012 23:12  © ... для Каранда Галина 

А що робити якщо нема куди подітись? Знаєте я в ноги вклоняюся нашим українським жінкам. Зрозуміло що є і протилежні випадки, але більшість все ж таки заслуговє на те щоб їх поважати. 

 28.04.2012 02:08  Каранда Галина 

у мене одна родичка теж з своїм "колишнім" в одній хаті вже років 20 живе...правда, хата велика, та пекло ще те... я б з глузду з"їхала... і як ті люди таке витримують? 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +41
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
18.09.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
26.11.2011 © Микола Щасливий
03.12.2011 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди