Не лайтесь на бабусь, що гомоніли
На лавці біля дому, чи в парку.
Вони життя проживши – постаріли
І не просили доленьку легку.
І хоч тепер шепочуться натхненно,
Що час не той і молодь вже не та,
Не дуже вірю, що тихо і смиренно,
Вони жили усі свої літа.
Так само щиро прагнули любові,
Були й помилки, «граблі» на шляху
І розмовляли теж на братській мові,
Тихенько лаяли усіх, хто «наверху».
Дай, Бог, і нам онуків обійняти,
Діждатись пенсії і сісти у парку.
Знайдемо й ми, що дітям розказати,
Тільки б не скиглити про доленьку важку.
м. Кривий Ріг, травень 2012р
