17.02.2009 00:00
-
3086
    
  10 | 12  
 © Микола Щасливий

Камінь

Я вигадав тебе німа богиня, 

Зліпив тебе, мов той Пігмаліон, 

Але та статуя, насправді не любила, 

Той камінь, лиш пускав із мене кров. 


А я любив той міф, свою легенду, 

Леліяв тіло, перси, як дитя. 

Закохувавсь все дужче в німу сценку 

І причащався чистотою каяття. 


Але історія повторюється завжди, 

Як аксіома від Евклідових часів. 

Але якби не камінь, що я мав би? 

Лиш кілька невідомих відчуттів. 


Шукаю, в пошуках, а час іде невпинно, 

Рву струни, але поряд лиш пісок. 

Бездушне тіло так всміхається невинно, 

Я так замучивсь жити між казок. 


Вигадую тебе щодня, щоночі, 

Навіть в віршах постійно ніч і ніч. 

А де кохання, справжні, живі очі, 

Де дійсність, поряд, віч-на-віч? 


Заплутався у камені безмовнім, 

Не хочу бути вік каменярем, 

Хочу з’єднатися на шлюбнім рушникові 

Із подихом, із подивом, з вогнем. 


Щоб склались половинки дві у ціле. 

Навчився, я не можу не любить. 

Я хочу поряд мати те єдине, 

Щоби нарешті розпочати жить. 


І цілувати, і голубити, плекати, 

І обнімать, і гріти, розмовлять, 

А потім знову й ще раз цілувати, 

Я так чекав тебе, сказать. 


І говорити це постійно, шепотіти, 

Віддати себе в повне рабство їй, 

Бо щастя жінці з міфу прислужити, 

Боже, з’єднай, щоб мить цю пережив. 



17.04.06 р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 09.04.2012 01:15  © ... => Каранда Галина 

Дякую-дякую ))

 09.04.2012 00:28  Каранда Галина => © 

дуже сподобався вірш. бачу, що він старий, та дуже гарний. думаю, що тепер уже все саме так, як Ви програмували останніми стовпчиками.

 25.03.2010 01:05  © ... 

Дякую, Лідія. Як завжди переоцінюєте мою творчість)) Я звичайний автор і пишу звичайні твори.

 23.03.2010 23:42  ЛІДІЯ => © 

Ваша поезія - чудовий зразок лірики про кохання. Вона передає глибокі щирі почуття та душевні переживання. Чому ми вигадуємо любов? Бо нам хочеться любити. І вигадані почуття бувають не менш пристрасні, аніж справжні, тільки треба в них повірити. Звернімо увагу, ліричний герой свідомо ставиться до своїх почуттів, не забуваючи про "дійсність, справжні, живі очі", адже розуміє, що "живе між казок".
Щиро вірю, що в нього, як і в Пігмаліона, казка стане реальністю і він матиме поряд "те єдине, щоби нарешті розпочати жить"...