Цвіте бузок мого дитинства
І шле привіт гойданням грон.
Наповню груди вітром чистим,
В минуле лину мов крізь сон.
Пробач мені, мій любий друже,
Що в дні спекотні не зберіг,
Не міг узріти твої смути,
Бо не вертався на поріг.
Та ожило старе коріння,
Пробились пагони весни
І вже прийдешнє покоління,
Твої бузкові бачить сни.
Тепер ти знов цвітеш дитинством,
Даруєш миті золоті
І пахнуть грона в вечір млистий
Як в тім малім, моїм житті.
