Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
02.06.2012 21:43Новела
Для дорослих  Для студентів  Про місто  Про життя  Про час  Про сучасність  Про прекрасне  
70000
© Арсеній Троян

Санітари хрущівок

Арсеній Троян
Опубліковано 02.06.2012 / 11475

Двері квартири ще зачинені, але у Санька, мого четверокурсного друга, обличчя зафарбувалось красивим зеленим кольором. Ми — вищезазначений Саньок зі слабким шлунком, декан, що уважно читає матюки на стінах, і я — чекаємо, доки відчиняться двері і ми понесемо чорну труну (хоча трун я жодного разу не бачив, але чомусь був упевнений, що вона саме чорна) із померлою бабусею, вірніше не зовсім бабусею, а почесним викладачем університету, з купою звань і монографій, до чорного, траурно-ритуального мікроавтобуса з меланхолійним хачем, який був і священиком, і гробокопачем, а взагалі-то він водій 28-го маршруту, а катання трун — це його типу хобі.

— Ні, неграмотні люди пішли, — сказав декан ніби сам до себе, — геть зовсім аж ніяк. Скільки помилок!!!

Коридор погано освітлювався, лампочка була лише одна (висіла над протилежними дверима, де жили якісь заслужені двірники, фрезерувальники, або ніхто не жив, а якщо і жив, то виходив назовні, щоб пописати на стінах). Хоча ні, ніхто не жив, бо тихо було, як самі знаєте де, і на людську присутність вказувало лише сопіння Санька і бубоніння декана.

— Ну що, Григорію Арцибальдовичу, — звернувся я до декана, і той звів свої бачили над дорогущими окулярами, — може, ми підемо назад, так би мовити, додому, до метро, бо у нас завтра контрольна.

— Я вас звільняю від контрольної, — сказав декан, охоплений раптовим напливом батьківських почуттів. — А хочете назавжди звільню від контрольних? Контрольних не бу…

Але тут Його Науковість схаменувся, зрозумівши, що контрольні забороняти не треба, і став зиркати на годинник своїми пронизливими, блакитними очима.

— Так, таймс ап, — сказав він і підійшов до дверей, загупавши в них кулаком, — одкривай, сова, ведмідь прийшов!!!

Спочатку за дверима нічого не відбувалось, а потім щось важко впало. Збуджена фантазія малювала, як бабуся відкидає кришку труни і довго намотує кола навколо люстри, збиваючи фікуси і полички рівно розставлених книг.

Нарешті на настирливий стукіт декана двері відчинились, і перед нами виник якийсь пузань, в розстебнутій у дрібну клітинку сорочці, що жував бутерброда з ковбасою і дивився на нас порожнім поглядом булькатих очей (мені він зразу нагадав генсека Совєцького Союзу, і я зразу став уявляти його з ботинком, яким він фігачить по трибуні). Побачивши декана, він став з ним обійматись, обзивати його «стариком» і знову обійматись.

Потім ми зайшли і побачили: відкриту труну у тісному коридорчику під фотографіями з кимсь молодим і в ситцевій сукні, а поряд, під брудними від робочих чобіт шпалерами, — кришку. Тут вже і декан здивувався.

— А чого це у вас … — він показав на кришку — не на місці?

— Клаустрофобія. — лаконічно відказав Генсек.

Повітря швидко наповнилось благовоніями від генсекової ковбаси, яку той ремиґав. Він щось говорив, очевидно, пропонуючи і нам, так би мовити, підкріпитись, але ми нічого не могли розібрати з його слів, бо говорив він з набитим ротом. Натомість, Саньок знову почав гикати, на цей раз сильніше, аніж тоді, в коридорі, і я став затуляти руками свої нові джинси. Декан, побачивши те, усміхнувся:

— Які у вас організми слабкі… От, пам’ятаю, у сімдесят дев’ятому, в гуртожитку я отруївся печивом…

Ну і пішло-поїхало, стара, добра радянська наукова фантастика про те, як бідолашні студенти тільки те і робили після пар, що їли заникане від коменданта печиво, а потім пробльовували цілі ранки. «Знаємо, знаємо ми ваше печиво, — думав я, слухаючи сію драму-епопею з прологом та епілогом».

Потім мене поставили біля голови, Санька — біля ніг, а декан і генсек розташувались по бокам.

— Паєхалі! — скомандував генсек.

Ми підняли труну і потягли до виходу, та стали відхекуватись в коридорі. «Зараз почнеться найцікавіше, — подумав я, оцінюючи вузькі східці».

Декан і генсек стали кружка, немов механізатори біля зламаного трактора, і стали тримати раду.

— Ступєньки вузькі, йось-макарось, — бідкався генсек, — не пройдьот…

— Ти впевнений? — запитав декан.

Генсек ствердно захитав головою.

— От якби на ліфті… — якось замріяно мовив декан по паузі.

Я вже уявив, як ми спускаємось вниз на ліфті (якби, звичайно, хтось здогадався б його зробити у цьому радянському, блін, хмарочосі), в обнімку з труною, відкриваються двері — і перед нами постає така точно бабуся, ще жива, але вже непритомна, без авоськи, яка уже лежить на брудній підлозі, і картопля розкочується по найтемнішим закуткам.

Я поглянув на померлу і та, ніби прочитавши мої думки, глузливо усміхнулась — побачив відблиск її залізного зуба. «Треба було кілок осиковий прихопити, — подумав я».

— Дєло в том, шо апарат ,— генсек стукнув ногою по труні, — тяжеловат. Не уміють нічого зараз робити, йось-макарось, все у Америки здирають. А раніше все своїм умом, все своїм …

Генсек, поринувши в ностальгічні згадки, коли він, молодий, але вже інженер КІП і А, тискав дєвок у перервах між сеансами «Каліни красної», пустив сльозу і сказав крилату фразу, яка потім увійшла у всі підручники, хрестоматії і методички:

— Єслі Партія обіщяла, то она всєгда і всьо дєлала по большому!!!

Далі, все-таки, науковий консиліум постановив нести труну по східцях, правда, без кришки, бо, зо словами Генсека, вона додавала ваги, та і бабуся не любить закритого простору.

Ми зайняли свої минулі диспозиції, правда трохи перерозподіливши виробничі функції: ми з Саньком були поставлені носіями, оскільки з нашої блискучої четвірки були найхудіші, а декан і Генсек взяли на себе найпочеснішу і, звичайно ж, найважчу роль — командувати парадом.

На одному диханні пронесли один поверх, на другому у Санька почалась рецесія, він знову позеленів і ми мало не впустили бабусю. Декан сказав, що ми неправильно несемо, став замість Санька, впустив труну собі на ногу, продемонстрував свій багатий словниковий запас непечатної лексики, з широким використанням описових зворотів та авторських ідіом, далі Генсек намагався замінити раненого декана, але він з його пузом не міг влізти між стіною і «апаратом».

— От, йось-макарось, — прокоментував це Генсек.

І тут мене, як мішком гречаної вовни з-за рогу — тільки бум! Мені в голову прийшла думка про те, що люди у хрущівках не вмирали!!! Хрущівки будувались не для того, щоб там жили і плодились люди, ні. Вони мали стати машиною часу, потрапивши у яку, після землянок, а потім бараків, люди мали, мов за помахом чарівної палички, перенестись у рай, тобто, у комунізм. Машина завелась, рушила, але здохла на півдорозі, і люди залишились в проміжному стані між цим і тим світами, не живучи і не вмираючи водночас, зацвяховані забуттям у свої однокімнатні каплички, ігноровані і Богом, і державою. Хрущівки та їхні мешканці — привиди, у яких життя і смерть існують лише номінально. Хто його знає, що відбувається з цими привидами, коли вони якимось чином виходять зі своїх домовин. Можливо, для них смерть в цьому випадку означає життя, і ми, виносячи бабусю, робимо їй найбільшу послугу за все її існування.

Коли бабусю завантажили в чорний мікроавтобус, Генсек збігав нагору і повернувся з кришкою та якимось пакуночком, де, судячи по запаху, були бутери з ковбасою, які ми поділили між собою, давши кілька декану, який, звичайно, ламався, але потім взяв і з’їв перший за нас.

Насувався вечір. Вікна хрущівок почали спалахувати слабенькими вогниками, відкидаючи тінь на сорокаденний сніг.

— Ми всі мертві, — сказав Саньок, все ще із зеленкуватими зайчиками на обличчі.

— Ні, просто люди в хрущівках не вмирають. — додав я.

Потім маршрутка поїхала на захід, а ми пішли на схід, додому, туди, де метро, і я намагався не озиратись, щоб не бачити, як бабуся махає мені з вікна рукою на прощання.

Харків 2009
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
03.06.2012 Проза / Оповідання
Пилососи-вбивці
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
Новела Про прекрасне
22.07.2012 © Іриска
Від долі не втечеш
02.06.2012
Санітари хрущівок
26.10.2011 © Тетяна Белімова
Кіркея (Спогад)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 7 (7+0+0+0+0)
Переглядів: 161  Коментарів: 5
Тематика: Новела, місто, сучасне життя, час, про прекрасне, санітари, для студентів, звичайна історія
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 17.03.2016 04:14  Ліна Кутарба для © ... 

Кожного разу, читаючи Ваші тексти, думаю: "Ну все, оце буде мій улюблений з Троянівськіх." Але з новими рядками історія повторюється.) Так гарно пишите, що виокремити щось одне неможливо. Але...я й подумати не могла, що Ви вже так писали ще 7 років тому. Вражає... А головне образи! Ці образи! Картинка просто оживає в уяві. Мені аж самій було лячно, щоб не обернутися.) Я бачила як ця бабця махає.) Почуття гумору, як завжди, на висоті! P.S. скільки читала Ваші твори і думала про те, що вже відчувала щось не ідентичне, але дуже схоже після прочитаного, вже чийсь тонкий літературний гумор вражав мене не менше. Після "Санітарних Хрущівок" все стало на свої місця.... "Над прірвої в житі" Селінджера. Так дивно... 2 зовсім різних письменника. з різних країн, з різних часових просторів викликають такі схожі відчуття. 

 05.06.2012 16:35  Володимир Пірнач для © ... 

Кул.
Реально крутий текст.
Тепер з упевненістю скажу.
Подобається.
Читаю.
Плюсую. 

 04.06.2012 19:27  Олександр Новіков 

бомба 

 03.06.2012 00:12  © ... 

Дякую за такі відгуки, дуже приємно )) 

 02.06.2012 22:09  Каранда Галина для © ... 

сподобався Ваш стиль. і Хрущова класно вплели сюди. Вітаю на Порталі нового цікавого автора! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
09.12.2010 © Тундра
03.12.2011 © Т.Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
01.04.2012 © Каранда Галина
20.03.2015 © Вікторія Легль
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди