Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.06.2012 00:05Оповідання
Про сучасність  Про життя  
30000
© Марія Я

Врятуй наші душі

Про них говорили постійно. З того самого дня, відколи вони переїхали до цього будинку, про них завжди ходили різні поговірки і балачки. Ця багатодітна, неблагополучна сім’я не один вечір ставала головною темою на вустах у всіх представників пенсіонерів, які собі звично засідали вечорами біля під’їзду.

- Кажуть, що у своїй квартирі їм відрізали світло і газ за несплату тому і стали вони знімати Борисову.

- А Борис з Ніною де?

- Та в село переїхали.

- То і тут вони боргів не оберуться. Не на довго ці залітні птахи…

Такі і подібні обривки фраз могли долетіти до вуха перехожого, який надумав би пройти повз добропорядних бабульок. Та чим більше спливало часу, тим сильніше зростав інтерес сусідів до цієї сім’ї, а особливості їхнього життя обростали все новими і новими деталями:

- Вони ходять на роботу, тож ще не зовсім пропащі люди.

- А де працюють?

- На ринку.

- Що, обоє?

- Так. Вона торгує, а він фури розвантажує.

- О, то може вони виправилися вже?

- Про нього не знаю, хоча коли тверезий, то й навіть так ввічливо вітається. І чоловічина такий гарний. А вона – гуляща дурна баба!

- Чому ви так кажете, Тимофіївно?

І Тимофіївна, переходячи на шепіт, розповідає сусідці по секрету:

- Поки Він на ринку, Вона тут і там приходить додому з якимись чоловіками, а за нею так і тягнеться сморід алкогольного перегару! То як не зап’єш і собі біля такої от жінки?

Мабуть, в чомусь ці розмови були вірні, а в чомусь – надумані. Однак сім’я і правда була скандальна і ненадійна. З-за закритих дверей постійно лунали гучні крики п’яних суперечок та жіночих істерик і сусіди не могли їх не чути.

Ці чоловік і дружина були батьками чотирьох дітей. Старшим, хлопчику і дівчинці, було лише шість років і вони були двійнятами. Ще зовсім маленькі, батьками вони у розрахунок не бралися і їх вже давним-давно вважали дорослими. А на їхній відповідальності було піклування про меншу, чотирирічну сестричку Ганнусю та однорічного братика, Сашка.

Поки батьки були на ринку, старші діти доглядали молодших і постійно їх можна було побачити чи на балконі квартири, чи на дитячому майданчику. Спершу сусіди дивувалися, як можна таких маленьких дітей залишати самих. Однак старший хлопчик, Сергійко, мав такий серйозний вигляд і, будучи не по роках дуже відповідальною дитиною, ніколи не відпускав малюка Сашка і постійно тримав його за руку. Тож, хоч інші люди цього не схвалювали, проте і вмішуватися у таке виховання теж не поспішали.

А виховання у цій сім’ї було що не є та дуже суворе. Старші діти вже давно навчилися запарювати собі «Мівіну», яку батьки постійно приносили з ринку, і випрошувати ненароком у тих самих сусідів як не яблуко собі, то якогось пиріжка чи булку. Ну а мати, то лише зрідка, та ще й з виразом величезної милості на обличчі, могла зварити своїй сім’ї якоїсь каші.

Але частіше над вихованням цих дітей працювала вулиця і постійні зібрання чужих людей в квартирі, після яких залишалося повно порожніх пляшок, прибирання котрих теж входило у обов’язки дітей, і сильна цигаркова завіса, до якої всі теж давно вже звикли.

Однак, сказати що їх зовсім не любили, теж було б неправильно. Адже нерідко на очах у батька блищала волога плівка і він з ніжною посмішкою міг погладити Сергійка по голові і за щось похвалити. Та цей чоловік був одним з таких, що й собі ради дати не міг, не те що й дітям. В його баченні сімейного щастя головне місце було відведено дружині і тому дуже часто через ревнивість, побутові проблеми, нестачу коштів і ті самі порожні пляшки, між ними спалахували сварки.

Була у цій родині одна особливо болюча тема, через яку найчастіше виникали суперечки. Вона стосувалася народження найменшого сина. Чоловік був впевнений що це не його дитина і постійно дорікав цим дружину. Вона ніяк не виправдовувалася, а лише обливала свого благовірного всіма можливими звинуваченнями та брудом.

То і не дивно, що ставши причиною цього всього, Сашко був обділений батьківською любов’ю. Проте всі мешканці будинку в один голос могли б запевнити, що це най симпатичніший в світі малюк.

Він завжди посміхався і при цьому на обличчі у нього світилася чиста радість і з’являлися милі ямочки. Глибокі чорні очі дивилися на світ ясно і допитливо. Нерідко, зупинившись разом з Сергійком біля когось з сусідів, він ніжним дитячим голосом відповідав на прості запитання словами, почутими від інших людей, які завжди і всюди вловлював і запам’ятовував.

Коли батько кидав на нього лютий погляд під час чергової сварки з дружиною, Сашко здивовано завмирав, в нерозумінні, чому ці дорослі кричать і довкола так і розходяться хвилі зла. Хоч дитина не усвідомлювала слів та ці недобрі імпульси вловлювала безупинно. І лякаючись їх, малюк починав голосно плакати. Ясне діло, що це ще гірше дратувало дорослих, які навіть і не думали заспокоїти його чи хоча б примиритися між собою. А от інші діти одразу кидалися до Сашка, і обіймаючи його та одне одного, тихенько плакали й собі.

Ось в такій атмосфері спливали дні та минало літо. Та ці діти все одно не журилися своїм становищем, а раділи життю, тому що вони є, що світ довкола такий гарний і незвичайний.

Але одного дня до них зібралося завітати справжнє лихо. Сталася дуже серйозна подія, відголоски якої ще довго літали не тільки між нудьгуючими пенсіонерами, а напевно, між усіма жителями міста.

Того дня старша дівчинка з Ганнусею гралися в дворі біля будинку, а Сашко розплакався і не захотів йти з ними тому вони з братом залишилися в квартирі. День був теплий і погожий. Сергійкові дуже хотілося на вулицю. Тому він вийшов на балкон і став спостерігати за тим як граються інші діти. Саша вмів вже ходити сам і без сторонньої допомоги, хоча рівновагу тримав ще невпевнено. Тож він зайшов і собі на балкон.

Тут поруч стояло старе крісло, на якому не раз сидів і курив вечорами батько. Сергійко посадив на нього братика і наказав йому сидіти спокійно. Саме в цю мить хтось гукнув його з вулиці і він обернувся, щоб подивитися хто його кличе. Вся біда відкритих балконів у тому, що там тонкі і низькі стінки, а маленькі діти – цікаві і непосидючі. Хлопчик підвівся і перехилившись поруч з братиком, полетів вниз…

Люди не вміють літати. «Нещасний випадок» - скаже так потім хтось. «Диво!» - зітхнуть зі страхом і полегшенням всі сусіди, які збіглися тоді до малюка. Він підвівся на клумбі під будинком, сів і почав голосно плакати. Той, хто бачив його падіння з третього поверху, мабуть і сам відчув себе дуже зле.

Але маленьких, безгрішних дітей може врятувати янгол-хоронитель, який в такі хвилини злітає з неба і проганяє від них біду. Так сталося і з цим малюком. Особливо у це повірили працівники лікарні, коли після ретельного обстеження не виявили на ньому нічого крім кількох подряпин і синяків.

- Це диво! – говорили так тоді бабульки пенсіонерки.

- Його янгол зловив, безперечно!

- А де батьки? На що вони дивилися?

Не могла така подія залишити байдужим нікого. Дуже швидко вона облетіла всі місцеві новини у всіх газетах і радіоефірах. А того ж вечору з відповідних служб до цієї сім’ї навідалися двоє: високий і худий чоловік в міліцейській формі і статна, широкоплеча жінка у костюмі з білим комірцем та чорною папкою в руках. Вони дуже довго говорили з батьками, а жінка все записувала щось у папери з папки.

- А що, тепер у них відберуть дітей? – говорили так між собою сусіди.

- Це ж яке недбальство! А якби хлопчик загинув?

- Вона ж отримує гроші на дитину, то навіщо їй йти на роботу? І де вони ті гроші дівають? Бідні, аж сині.

- Не знаєте де дівають? На горілку все йде!

Тепер вже всі перейнялися долею нещасних дітей і з зацікавленням чекали чи позбавлять батьківських прав матір сімейства, чи ні. Тепер вже всі цього гаряче забажали. Хіба ж це справжня мати, коли вона через недбалість ледве не вбила власну дитину?

Однак сама по собі така подія не стала зовсім несподіваною. Чогось подібного варто чекати, коли діти залишені самі на себе. І поки все було добре, нікому не було реально ніякого діла до долі тих дітей. Якби хлопчик не випав з вікна, то б далі про них згадували як і раніше: через відсутність іншої теми для пліток.

Та тепер усе змінилося. Всі мешканці обурилися проти цієї сім’ї і старанно давали свідчення високому, худорлявому чоловікові в міліцейській формі про те, які це монстри і від щирого серця радили забрати «нещасних діток» туди, де про них подбають.

І жоден з цих свідомих, співчутливих громадян навіть не задумувався про те, що може цим дітям і не зовсім стало б краще у відповідному закладі. Що там умови не так і відрізняються від домашніх. Хоч і іншої форми, та все одно пекло. А дім, хоч який не є, то все таки дім. Хоч ілюзія і химера, що ти комусь потрібний і про тебе дбають, але і вона може зігріти серце, ніж гірка думка що ти безбатчинець і підкидьок.

Та на жаль, швидше за все саме така доля очікувала на Сашка. Порадившись з чоловіком, і щоб уникнути майбутніх проблем з правоохоронними органами, мати розкаялася перед статною жінкою з білим комірцем у тому, що і правда, не може дати ради своїм дітям бо їх багато, а всі гроші йдуть на їх утримання. Вона мусить працювати, тому й діти залишаються без належного нагляду. Тож вона вирішила відмовитися від найменшої дитини, щоб держава допомогла його виростити так як слід. І що відважилася вона на такий крок не від жорстокого серця, а навпаки, через надмірну любов до свого дитяти.

Що ж, найймовірніше, саме таке майбутнє чекало на маленького Сашка, який у вечір своєї пригоди міцно спав під наглядом медперсоналу у лікарні. Але це ще тільки майоріло попереду. В той день сама жінка ні про що подібне ще не думала. Посварившись знову з чоловіком після візиту серйозних гостів, вона хильнула чарку і зігнала злість на тому, кого вважала справжнім винуватцем всіх теперішніх проблем: на Сергійкові.

- Ти на що дивився? – кричала вона на нього, щосили луплячи поясом по дитині. Хміль і лють затулили їй очі і вона навіть не бачила по чому б’є. – А якби Саша загинув? Нас би з татом посадили в тюрму! – продовжувала кричати вона. – Ти мав дивитися за ним! Ледащо! Морозива він хоче! Робота йому подавай, машинку. А в дитбудинок не хочеш?!

Проте хлопчик нічого не відповідав. Від болі і почуття провини він міг лише голосно схлипувати. Однак дівчатка, які сиділи у тій самій кімнаті і теж плакали, все таки почули його слова: «Тільки не в дитбудинок».

Таких родин у нашій країні є дуже багато. З кожним роком їх стає все більше і більше. А у закладах «Малятко» та у дитячих будинках місця ніколи не пустують.

Батьки тих дітей все таки відмовилися від Сашка і продовжили далі жити як і нічого не сталося. Навіть сварок між ними і то не зменшилося, хоч і причини постійного роздратування та теми для суперечок не стало. Через трохи втихли і сусіди, які знову стали з ними вітатися і підтримувати бесіди.

Все стало як було. Ті самі розмови і плітки під під’їздом. Той самий інтерес до цього неблагополучного сімейства, мати якого найближчим часом знову завагітніла і збиралася дати ще одне життя дитині, доля якої швидше за все нічим не відрізнятиметься від долі того іншого малюка з чорними і ясними очима, який так захопливо сприймав оточуючий світ і який мав тепер зовсім сам вибивати собі право на щастя. І лише у відраду, його добрий янгол-хоронитель, який одного разу вже врятував його, ще дуже довго приходив до того хлопчика у сни та забирав його до зовсім іншого світу любові і тепла.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
11.02.2012 Проза / Оповідання
Після світанку
10.08.2012 Проза / Нарис
Воно зупиниться саме
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Оповідання Про життя
12.06.2012 © Віктор Насипаний
Ну й народ...
05.06.2012
Врятуй наші душі
02.06.2012 © Зав`ялова Валентина
П’ять історій з життя Барсика
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 211  Коментарів: 1
Тематика: Оповідання, про сучасність, життя, врятуй наші душі
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 05.06.2012 00:10  Каранда Галина 

ну що тут скажеш?... повно такого... гірко... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +38
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
09.12.2010 © Тундра
23.02.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2011 © Закохана
10.07.2013 © іміз
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди