18.06.2012 00:45
245 views
Rating 5 | 3 users
 © Арсеній Троян

Мисливці на літаючих крокодилів

… третій джип зупинився прямо біля самого берега, і з нього ледве виліз розчервонілий Степан Михайлович. Наша компанія біля мангала радо загуділа.

— Фу, блін, дороги у вас тут, — пробубонів він, витираючи піт дорогою краваткою. — Чуть машину не угробив.

Критика була спрямована на адресу Василя Гасановича, який очевидно це зрозумів, бо буркнув щось про ремонтні роботи, та його ніхто не почув, бо водій в шкіряній кепці витягнув з джипа ящик з бутлями і всі знову загуділи.

— Шо за … — Петро Петрович аж окуляри надів, щоб прочитати етикетку. — Шо, скотч? — і не дочекавшись відповіді розчаровано сплюнув.

Степан Михайлович знизав плечима:

— Девять лєт видєржкі…

— Може хоть самогонки у мєсних возьмем? — не вгавав Петро Петрович.

— Та ви паастарожнєй, — почувся голос Василя Гасановича. — Самагоночка то з сюрпризом. Патом такі чудеса начнуться, шо мама не горюй.

Гаврило Володимирович, скинувши пальто прямо в траву, поливав шашлики скотчем. Ми стояли довкола і пили прямо з пляшок, гигикаючи, тільки похмурий Василь Гасанович не пив, у нього язва ще з першої передвиборчої. Водій поліз в капот джипа.

— А шо ми як на похоронах? — вигукнув вже не тільки розчервонілий, а і повеселілий Степан Михайлович. — Міш, ану вруби оте шо ти по дорогі включав.

Водій кивнув головою і поліз в салон. Згодом залунав шансон.

— Оце музика! — Петро Петрович і собі став роздягатись. — Синуля вже задовбав своїми амєріканскімі обізянами.

— Та він в тебе як не твій… — кинув, відпиваючи, Степан Михайлович.

Гаврило Володимирович гмикнув. Петро Петрович мовчав.

Поволі темніло.

Степан Михайлович. починав непокоїтись:

— Ну што может пора, тємнєєт.

— Ще рано, — сказав Василь Гасанович, дивлячись на годинник.

По річці пропливли пацани на човні. Побачивши незнайомих людей, вони розвернули човен і хутко зникли в очереті. Степан Михайлович поморщився і звернувся до Василя Гасановчиа:

— А ти ж казав, шо річка приватизована?

Василь Гасанович поморщився:

— Та шо ж я пацанів штрафуватиму?

— Сьодні пацани, а завтра вони прийдуть до тебе додому і на голову тобі насруть, — тоном бригадира відказав Степан Михайлович. — Або ти їм і муку, і крупи, і ножки бушацькі, а вони тобі пікет під вікнами, тфу!

— Дєрмократія, — зневажливо кинув Гаврило Володимирович.

— Та отож. Пора вже завязувать, награлись, я як людина пожить хочу.

— Та *банати, — знову обізвався Гаврило Володимирович.

— Нєданоскі, — сказав Петро Петрович.

Василь Гасанович хотів щось сказати, але замовк і втупився в річку.

Коли шашлик дійшов, всі посідали за стіл і стали хвалити м’ясо.

— Я таке тільки в Тайланді їв, — прокоментував Степан Михайлович.

— Та ми тоже не пальцем роблені, — відказав Гаврило Володимирович. — Кстаті, я дачу достороїв під Києвом.

— Ну да?

З річки повіяло прохолодою. З ящика залишилось кілька пляшок.

— …Та пошли ти ту Катьку, вона в тебе при разводі половину одсудила, а тепер обратно лізе, — навчав Степан Михайлович Петра Петровича.

Той тільки рукою махнув.

— Шо ти рукою махаєш! Тряпка ти, а не мужик. Якщо бабу нада, то я тобі всю клумбу ними встелю…

— Та тут не в бабах діло…

— Пора, — врочисто сказав Василь Гасанович.

Всі на мить завмерли. Вже майже стемніло.

— Да. — Степан Михайлович встав з-за стола, трохи похитуючись, і крикнув водієві. — Міш, витягуй. І музику заглуши.

Стало тихо, тільки вода плюхкає. Водій приніс рушниці і два автомати. Всі стали розбирати зброю, Василь Гасанович раз по раз зиркав на годинника.

— Щас, ще полмінути.

— А ттточно літаючі? — запитав, заікаючись, Петро Петрович.

Василь Гасанович кивнув головою. Всі приготувались, зайнявши бойові позиції, хто де, дивлячись на річку. Гаврило Володимирович хотів сплюнути, мовляв, фуфел це все, але раптом завмер зі слиною в роті. Степан Михайлович квапливо пересмикнув затвор автомата. Водій закам’янів з піднесеною до голови рукою, відкривши рота. Василь Гасанович усміхнувся.

На річкою летіли клином з десяток крокодилів, ламаючи гілки прибережних дерев. Перший, очевидно вожак був вдвоє більшим, і аж вгинався від своєї води. За ним летіли менші, малі і один був зовсім малий — він відбивався від зграї, і, як і всяка дитина, хотів летіти своєю дорогою.

— Ну всьо, — сказав Степан Михайлович і натиснув на гачок.

Автоматна черга розрізала тишу і найменший з крокодилів пішов в сторону. Зграя пурхнула в різні сторони, і так забахкали всі інші. Один з крокодилів, очевидно, мати малого, ранена пішла в піке на мисливців. Степан Михайлович аж отетерів. Бахнув свої карабіном Петро Петрович — крокодилиця заревла і всією масою свого тіла гупнула на джип, перетворивши його на консервну банку, аж водій за голову схопився.

Полювання скінчилось так же швидко, як і почалось. Кілька крокодилів пішло на дно, один впав на мілині, але головний трофей лежав на джипі — величезна кількаметрова самиця із блідо-рожевими крильцями. Степан Михайлович дивився на свій колишній джип, але замість прокльонів з його вуст линув несамовитий сміх.

— Ладно, нада тих виловить, — сказав Гаврило Володимирович. — Вась, ти як?

Василь Гасанович дивився на тушу і на очах зеленів. Потім він став блювати пір’ям.

— Ей, ти як?

Василь Гасанович завмер, а потім став поволі підніматись в повітря. З його піджака визирали невеличкі крильця — блідо-рожеві.

Всі завмерли, і лише Степан Михайлович схопив автомат і різонув короткою чергою. Василь Гасанович впав в траву.

— Ще чого доброго і як крокодилом стану, — мовив він і став витирати червоне лице тремтячою рукою.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Самогонівка FM | Арсеній Троян». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Моя автобіографія. Remix | Арсеній Троян».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 19.06.2012 16:50  Володимир Пірнач => © 

Добре ставимо крапку.
Та ні, звинувачувати я вас і не збирався і слова плагіат навіть не згадував. А от те, що вперто причепився до вашої публікації то є трохи, тут не буду сперечатись.
Імена звісно відомі, хоч і перший мені не подобається, але це таке - на колір і смак фломастери різні. 

 19.06.2012 16:40  © ... => Володимир Пірнач 

Якщо розібратись, то кожен письменник щось запозичує в іншого (ЗАПОЗИЧЕННЯ - це не плагіат, у якому Ви мене вперто намагаєтесь звинуватити). Я вже писав раніше, у відповіді на Ваш комент, навіщо я включив таке здавалось грубе посилання Подеревлянського. І чому ви так вчепились в цього Подеревлянського, адже у цьому творі можна знайти ще купу "здертих" елементів від Пелевіна до Тарантіно. Ви знайомі з цими іменами? Якщо ні, то дуже раджу. На цьому пропоную поставити крапку. 

 18.06.2012 15:05  Тетяна Чорновіл => Володимир Пірнач 

Та ні, мабуть Ви праві! З запозиченнями ідей потрібно бути обережним! Буваю прикро вражена, коли бачу, що мій вірш раптом випадково вийшов схожим ще на чийсь! (крім пародій і спеціальних переспівувань, звичайно! ) 

 18.06.2012 14:57  Володимир Пірнач => Тетяна Чорновіл 

Можливо, але мені справді хочеться почитати щось тільки від Арсенія, щось типу такого як на ЖЖ (здається на ЖЖ), там є кілька публікацій, датованих, якщо не помиляюсь 2009 роком. не дивлячись на те що там публіцистика, хід думок вільний від привязки до будь-якого автора.
Може я придираюсь? 

 18.06.2012 14:42  Тетяна Чорновіл => Володимир Пірнач 

Бачте, іноді не знати чогось також корисно! :)))) Я про жодних драконів не чула, тож просто сподобалось! :)) 

 18.06.2012 13:59  Володимир Пірнач => © 

Ну справа не тільки в іменах, власне і сюжет з крокодилами як не крути подібний на драконів (які катастрофічно поменшали), і перетвонення в кінці хіба не нагадує як в кінці Казки про Рєпку дід встає зі столу і у нього ззаду видніється хвіст "як у сеттера", але це таке, я, власне, не за те.
Мені подобається ваша манера письма, але важко зловити істинний хід думок, коли отак яскраво можна провести аналогію із уже відомими людьми, хотілося б почитати щось виключно ваше. 

 18.06.2012 13:24  Каранда Галина => Олександр Новіков 

трохи слухала, але не люблю його. навіть, як на матюхи настроїтись... 

 18.06.2012 13:23  Олександр Новіков => Каранда Галина 

А ви Подерв`янського слухали? Настроїтись на матюки і ульот повний. 

 18.06.2012 13:21  Каранда Галина => Олександр Новіков 

) на твій коментарр згадався анекдот - "Яка країна,.. такі й теракти..." поширимо й на драконів!)) 

 18.06.2012 13:18  Олександр Новіков 

Та да) не ті зараз дракони) раніше бувало всі міста і села...
Зато прикольно, посміхнувся. І момент з перетворенням сподобався 

 18.06.2012 13:12  © ... => Володимир Пірнач 

Я б не сказав, що це наслідування, бо імена героїв, схіповані (навмисно!) з творів Падрев"янського для надання твору сатиричного звучання 

 18.06.2012 10:58  Володимир Пірнач => © 

Загалом цікаво, але мені не дає спокою ваша манера наслідування, у цьому тексті яскраві відбитки Падрев"янського.
По великому рахунку всі тексти можуть бути схожі на когось, але хто близько знайомий з літературною творчістю вище зазначеного художника погодиться зі мною, що "Казка про Репку.." + "Діана" знайшли відображення у цьому тексті. 

 18.06.2012 09:32  Тетяна Чорновіл => © 

Гарно, якби не було так страшно! Нам, особливо в передвиборчу кампанію, взагалі небезпечно вилітати стало! Того й дивися, сильні світу цього перестріляють!
Сподобався опис реінкарнації одного в придурка з рожевими крильцями! Так його!!! Бо скоро ті крокодили не тільки на джипи, а й на голови падати почнуть... 

 18.06.2012 09:19  Каранда Галина => © 

язва ще з першої передвиборчої. - клас! сподобався саме соціально-політичний підтекст. Ну й передмова, звісно!)

Публікації автора Арсеній Троян

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо