Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
18.06.2012 20:55Сценарій
Про життя  
50000
© Володимир Пірнач

Небо і земля

Спроба написати невеликий сценарій для короткого метру.
Щось типу антисоціальної реклами.
Володимир Пірнач
Опубліковано 18.06.2012 / 11769

Ранок. Горизонт покрився багряним відтінком, світло ледь помітно почало виступати з-за горизонту, наповнюючи собою простір. На порожній вулиці з’явився силует.

Молодий хлопець, років двадцяти п’яти, йшов опустивши голову і запхавши руки в кишені. Це була багаторічна звичка, так йому було зручно. Він рухався повільно, але упевнено, так, наче точно знав своє завдання. Він помітно похитувався, але хміль уже починав виходити з організму і від того йому ставало трохи не пособі. Неприємні думки знову почали лізти в його голову. Хлопець пришвидшив крок. Проходячи повз міське озеро він помітив ще одного цінителя ранньої природи і направився в його бік.

-          Не думав що ти прийдеш. – сказав той що стояв біля озера, не розвертаючись і не відводячи очей від горизонту.

-          І я не думав що прийду.

-          Мені треба з тобою поговорити.

Він повернувся. Це був молодий хлопчина того ж віку. Вишукано одягнений, з акуратною зачіскою, але трохи прим’ятий вочевидь нічним відпочинком. Хлопець помітно нервував, його трусило, а в очах запав жах, здавалось він був на грані зриву.

-          Паскудно виглядаєш, ти бачив себе у дзеркало? – запитав його перший, припалюючи цигарку.

-          Ні, бачив, не знаю – плутаючись в словах відповів інший. Він поліз в кишеню піджака, дістав звідти «Sobranie» вийняв цигарку і припалив її.

-          Я так зрозумів, у тебе щось сталось і ти хочеш, щоб я тобі допоміг. Правильно?

-          Ти правильно розумієш, – опустивши очі сказав хлопець – мені потрібна твоя допомога.

-          Слухай Артем, ми не спілкувались з тобою близько десяти років, і ти зараз дзвониш мені в четвертій ранку і просиш, щоб я допоміг вирішити твої проблеми. Як ти думаєш у мене є велике бажання тобі допомогти?


Запанувала тиша. Двоє хлопців стояли один проти одного і курили. В одній руці тліла «Прилуки», в іншій «Sobranie». На одному були чорні спортивні штани і олімпійка з трьома полосами, на іншому вишуканий костюм.

Першим заговорив Артем:


-          Знаєш Ден, я розумію, що ти злишся на мене і я не буду виправдовуватись. Все що було, лишилось у минулому, і не треба його ворушити, є зараз, і це важливо. Мені справді потрібна твоя допомога.

-          Ти не схожий на людину, яка не може вирішити проблему. Це ж твій Subaru стоїть, - хлопець кивну у бік автомобіля, що стояв неподалік. – І тому можна зробити висновок, що або у тебе проблем немає і ти просто шукаєш причину поговорити зі мною, або вирішення цієї проблеми не входять в твою компетенцію. – хлопець кинув недопалок в траву і знову дістав цигарку.

-          Не схожий ти на людину, яка робить висновки.

-          Знаєш що я тобі скажу, всі ми не схожі на тих, ким ми є насправді, певно в цьому і є наша сила.

-          Напрочуд філософський тезис. А на перший погляд..

-          Що!?, - крикнув Ден, - Що на перший погляд!?, що тобі здалося на перший погляд – я схожий на гопника? Ти не помилився! Я ношу спортивний костюм, як ти вже встиг помітити, і як правило у людей твого типу викликаю страх і відразу. І що з цього, мені перестати ходити по вулицях? – хлопець скаженів на очах, здавалось він зараз виб’є з Артема мізки.

-          Ні, я власне… – спробував виправдатись хлопець.

-          Замовкни!, - знову закричав Ден, - Не важливо що ти! Мені байдуже, і я не хочу слухати, що ти не хотів мене образити і, що ти можеш все пояснити. Мені по*! Я сюди йшов не для того, щоб слухати як тобі шкода! І щоб ти зрозумів, я повторю ще раз – Мені по*! – хлопець кричав нервово затягуючись смердючими «Прилуками», його лице кривилось в скажених поривах. Здавалось він через секунду накинеться на Артема і перегризе йому горло.

-          Сьогодні надто спокійний ранок, – тихим голосом відповів Артем – щоб  ти порушував його спокій своїми криками. Я зрозумів тебе.

-          Зрозумів?!.. Що ти зрозумів?! – не заспокоювався Ден. – Може мені поясниш? Зрозумів він. Де ви такі розумні беретесь.

-          На це питання ти знаєш відповідь.

-          Запитання було риторичне. Так, не дивуйся, я знаю і такі слова. Зараз я можу його вживати. Якби я сказав його у своїй компанії, то це було б приводом для розмов на пару днів.

-          Не треба когось робити винним! – Перейшов на підвищені тони Артем – Ти сам обирав свою компанію, тебе ніхто не силував з ними водитись!

-          Що ти про це знаєш?! – продовжував кричати Ден. – Подивись на себе, що ти взагалі можеш знати про моє життя?

-          Ну звичайно! як і ти вже міг помітити, я відрізняюсь від тебе. На мені дорогі речі, стильна зачіска і приємний вигляд. Я не викликаю страху у перехожих і подобаюсь гарним жінкам…

-          У мене свої бачення того, як ти виглядаєш і на кого схожий, не будемо переходити на особистості, бо, повір, мені є що сказати.

-          То скажи! – почав кричати Артем, - не стримуй себе! Ти думаєш, що я «панська дитина», той хто і пороху в цьому житті не нюхав? Що всі проблеми, які у мене виникали вирішувались у той самий день, через зв’язки моїх батьків? І взагалі я настільки далекий від того, щоб називатись чоловіком, як небо і земля. Так ти подумав?

-          Так! А що можна подумати дивлячись на тебе? Я взагалі не розумію, що ти тут робиш, але ще більш мені не ясно, що тут роблю я. – Ден почав говорити спокійніше, але виглядав мав роздратований. – Тобі зараз саме час повертатись додому з якогось чергового клубу – вже зовсім тихо говорив Ден – у свою квартиру, яку, певно, купив для тебе батько, щоб тобі було куди возити дівчат.


Артем потупив погляд. Він відчував себе винним. І ця вина тягнулась не з минулого життя. Це була класова провина, він відчував, що чимось зобов’язаний перед Деном і такими як він. Певно у перше в житті він задумався над тим, що йому пощастило більше ніж іншим. Що бажання ніколи не були його мріями, варто було захотіти чогось і воно обов’язково з’являлось. Все в його житті було занадто просто. Живучи з 16 років із відкритим банківським рахунком, проблеми проходили повз нього. Гроші відкривали не всі двері, але більшість. А ті двері, які не прочинялись грошима, відчинялись сильним ударом ноги його батька.


Подумавши про це хлопець заговорив.

-          Ти знаєш як я ріс, - говорив Артем, - одна дитина в батьків, ще й пізня. Всі мої бажання виконувались, ще до того, як я про них подумав. Я занадто дорогоцінний скарб для них, вони мене народили як спадкоємця. Ще за довго до мого народження це було вирішено за мене. І з самого дитинства мене привчали до цієї думки. Ще тоді з дитячих років мені забороняли водитися з тобою, я неодноразово вигрібав від батьків за те, що ми кудись встрявали. Мене тижнями не випускали на вулицю, щоб я не водився з компанією таких як ти.

-          Колись твій батько с казав що посадить мене, якщо ще хоч раз побачить нас разом. Потім пропонував мені гроші, щоб я відчепився від тебе, я послав його і він зламав мені ніс. І це не диво, я ж з неблагополучної сім’ї. Твій батько наводив справки про мене. Тому і так засмикався, думав, що я тебе затягну в таку яму з якої тобі ніколи не вибратись. Моя біографія просто пророчила мені кримінальне майбутнє. Я був третьою дитиною. Найстарший брат вже тоді був близьким до криміналу. Він у нас був найкрутішим на районі, ти ж пам’ятаєш, його всі боялись і поважали. Вони з друзями обчистили квартиру. Брата спакували коли він намагався продати золото, інших він не видав і його закрили. Потім повернувся через два роки, відпочив трохи і знову сів, за те, що забрав мобільний у дитини. Батька свого я і не бачив, мати завжди більше прислухалась до пляшки аніж до нас. Одним словом я з проблемної сім’ї – дитина, яка буда подарована собі змалку, от і виховував себе як міг. І твій батько був правий, ще не відомо, як би все повернулось, якби не той випадок з Оксаною…

Хлопці заспокоїлись і присіли на лавку, що стояла неподалік.

-          То виявляється її звати Оксана. – посміхнувся Артем. – Я думаю це були витівки мого батька. Ми були занадто молодими, щоб адекватно сприймати очевидне. Якось все театрально відбулось – так не буває. Двоє затертих друзів і одна дівчина, ти мені розбив ніс за неї. Пам’ятаєш ту дискотеку, коли ти зайшов, а вона висіла у мене на шиї? Я її навіть не знав, вона сама підійшла і повисла на мені…

-          Я познайомився з нею за кілька тижнів до цього, - перебив Ден. – Вона підійшла до нашої компанії і попросила цигарку, і лишилась з нами. Я провів її додому, потім ми часто зустрічались, гуляли, я думав це було щось справжнє. А коли побачив, що вона сидить у тебе на руках, мій світ перевернувся… Вибач за ніс.

-          Нічого, це все фігня, - з посмішкою відповів Артем. – Я давно це зрозумів, але пояснити тобі не наважувався, ти занадто злився на мене.

-          Бл*! пройшло десять років, а я досі її пам’ятаю. – Ден дістав цигарку, припалив її і глибоко вдихнув важкий дим. – Ну добре хоч зараз все стало зрозуміло.


Сонце починало підійматись з-за горизонту. По плесу озера пробігла доріжка світла. На лавці, неподалік від води, сиділо двоє молодих людей і курили. Біля них ліниво топталася зграя голубів.


-          Гарний ранок, от якби ще не так паскудно все – заговорив Ден.

-          Хм.. паскудно кажеш. – засумнівався Артем.

-          Ти думаєш у мене немає проблем?

-          Я звик вважати, що такі як ти не переймаються проблемами, вони їх створюють. – Артем з-під лоба глянув на Дена.

-          Тут ти правий, так і є. Але це не значить, що у мене немає проблем. Просто наші з тобою проблеми дуже різняться. Ти переймаєшся з якою сьогодні переспати: блондинкою чи брюнеткою. В той час, як я думаю де мені взяти грошей, для того, щоб якось триматись. Потім ти звичайно будеш вирішувати, як найшвидше здихатись своєї чергової пасії, щоб все було більш-менш цивільно, без криків і з’ясування стосунків. А я буду думати, як мені на якийсь час пропасти де-небудь, щоб мене не знайшли і не закрили. У нас дуже різні проблеми і ти маєш це розуміти.

-          Розумію, але не треба робити мене винним. – заговорив Артем. – Я цього не обирав, можливо, якби мені у свідомому віці запропонували обрати між таких альтернатив, я б не аби як задумався. І це дуже просто пояснюється. Так, у мене не виникає проблем з грошима – вони у мене є. У мене ніколи не буває проблем з дівчатами, я звик їх обирати на свій смак і розсуд. Більше того, не хочу тебе образити, але дівчата з якими я прокидаюсь вранці, тобі можуть тільки снитись. Погодься, тобі такі не світять. Але! Подивись на мене, оціни, що я, як чоловік, зможу довести якщо у мене забрати гроші. Нічого! Абсолютно нічого! Коли ти тільки підійшов, я думав моє серце вилетить з грудей – я злякався, банально злякався тебе. Я не переношу фізичної болі. Я ніколи, ні з ким не бився, крім тої ситуації коли ти розбив мені ніс. Я – сцикло! Я б дуже багато віддав за те, щоб мене навчили не боятись, щоб при нагоді, я міг стиснути кулаки і натовкти пику тому, хто, бодай, спробує посягнути на те, що мені дороге. Друга справа - ти. З самого раннього дитинства ти доводив свою правоту кулаками. І в цьому плані я заздрю тобі.


Ден здивовано дивився на Артема потираючи збиті кулаки.

-          Я теж тобі заздрю. За те, що у тебе є гроші, що ти спиш з дівчатами, які мені можуть тільки снитись. За те, що ти не переймаєшся, як складеться завтрашній день. За те, що ти не живеш з думкою, що в один прекрасний день тобі точно проламають голову.


Знову запанувала тиша. Кожен переварював свої думки. Жодному з них не доводилось вдаватись в такі одкровення останніх пару років. Сонце підіймалось все вище, голуби продовжували снувати під ногами. З легенів виривались клубні сивого диму. Слова закінчились. За десять років не спілкування різниця стала очевидною, навіть разючою. Було багато інформації, якою хотілось поділитись, але жоден не наважувався порушувати блаженну тишу. Кожен з хлопців поринув у спогади. Тишу порушив раптовий глухий крик. І вони разом підірвались на ноги.

-          Ти це чув? – запитав Ден.

-          Чув, - відповів Артем, - більше того, я знаю звідки цей крик. Побігли за мною.

Артем зірвався з місця, Ден за ним. Хлопці підбігли до машини, з багажнику доносилось нервове барахтання.

-          Ого! То це там? - запитав у друга Ден, показуючи на багажник.

-          Це те, про що я тобі хотів розказати, коли дзвонив, але не встиг. – Артем шарив по кишеням у пошуках ключів. – Годину назад я повертався з клубу, добряче піддатий і збив людину. Добре що їхав сам. Я був не впевнений, що він вижив і поклав його в багажник.

-          Ну ти даєш. Добре коли є багажник. – засміявся Ден.

-          Не смішно! Я злякався!

Знайшовши ключі, тремтячими руками він намагався встромити їх в замок.

-          Дай я, - Ден вихопив в Артема ключі і вставив в замок, - в яку сторону відкривати?

-          На мене! – викрикнув хлопець не своїм голосом.

Ключ провернувся і відкрив багажник. Звідти несподівано піднялась голова. Ден розмахнувся і з усієї сили вгатив по ній кулаком. Голова відскочила і вдарившись об край багажнику втратила свідомість.

-          Ааа! – скрикнув Артем. – Що ти робиш?

-          Спокійно! Ти хочеш, щоб він запам’ятав твоє обличчя? – відповів хлопець поправляючи бідаку в багажнику.

-          Ні не дуже, але він запам’ятав мою машину.

-          І справді. Він обов’язково її впізнає, якщо його ще раз запхають в твій багажник.

-          Бл*, це не смішно! – нервував Артем, - що ми тепер будемо робити?

-          А що нам лишається, - спокійно відповів Ден закриваючи багажник, - повеземо його в ліс, викопаємо ямку, поставимо його туди і засиплемо святою землею.

-          Ти здурів? Це умисне убивство, за попередньою змовою, групою осіб. Знаєш на скільки це потягне?

-          Знаю, - холодно відповів Ден, - я знаю…

Ден сів за кермо і завів авто. Артем нервово забігав, потім запхався на переднє сидіння і прив’язався паском безпеки. Машина рушила з місця. Ден дістав з кишені пачку цигарок і вставив одну в зуби. Артем видер у нього цигарку і викинув за вікно. Потім дістав з кишені «Sobranie» і поклав на панелі.

-          Мені після твоїх цигарок треба буде машину в хімчистку здавати.

-          Ааа, ти про це, -  протягнув Ден, - то кров в багажнику тебе влаштовує, а дим моїх цигарок ні.

-          Перестань мене лякати, тебе веселить ця ситуація?

-          Є трохи, - сказав Ден дістаючи цигарку, -  це ж реально весело: ти п’яний збив якогось пасажира, запхав його в багажник і привіз на озеро топити…

-          Нікого я не збирався топити! – закричав Артем. – Чуєш! Не хотів я його топити!

-          Чую, заспокойся, я чую тебе. А то зараз розбудиш наш багаж і доведеться знову його виключати. Ти бачив, як голова відскочила від машини, тільки бах! – Ден засміявся.

-          Куди ми їдемо? – запитав Артем.

-          В ліс, я ж казав. – хлопець знову засміявся.

Автомобіль на великій швидкості летів по дорозі. Через десять хвилин зупинився біля магазину.

-          Зайди в магазин  – сказав Ден – купи пляшку води, пляшку водяри і швидко повертайся, у нас мало часу.

Артем вийшов з машини і повернувся через п’ять хвилин з пляшкою «Боржомі» та «Абсолюту».

-          А ти і тут не втримався, щоб не виї*сь. – сказав Ден дивлячись на Артема. – Що у тебе є із дурі?

-          Що значить, що є, за кого ти мене маєш? – невдало зіграв ображеного Артем.

-          Не придурюйся, давай показуй, що у тебе є з собою.

Артем заліз в бардачок і витягнув звідти шкіряний футляр для окулярів. Відкрив його і дістав пакет.

-          Це синтетика - екстезі, - сказав хлопець, протягуючи пакет для Дена.

-          Підходить, скільки там штук?

-          Чотири, але і одної з головою вистачить, щоб тебе забрало годин на шість.

-          Це мені підходить, а з алкоголем воно як?

-          З алкоголем буде просто зло, але може зовсім зрубати з ніг, краще не змішувати.

-          Прекрасно, це те що треба – сказав Ден і додав швидкості.

За двадцять хвилин автомобіль заїхав у ліс, і від’їхавши від дороги зупинився. На годиннику було десять хвилин на сьому. Ден вийшов з машини і відкрив багажник. Витягнув звідти потерпілого і поклав під дерево. Чоловік не приходив в себе.

-          Слухай від нього синькою тягне за кілометр, він добряче п’яний – сказав Ден.

-          І що це значить?

Ден проігнорував питання. Він почав обмацувати руками кінцівки потерпілого і перевіряти кишені. Дістав гаманець, витягнув звідти водійські права, передивився їх, поклав назад в гаманець і повернув до кишені. Потім взяв екстезі запхав дві таблетки до рота потерпілого і залив водою. Той закашлявся, але проковтнув. Обоє хлопців відійшли від нього. Одне око у нього зовсім запливло гематомою, інше трохи спухло і з розсіченої брови текла кров. Потерпілий відкрив одне око і розсіяним поглядом глянув на хлопців. Він хотів щось сказати, але був настільки п’яним, що слова у нього не виходили.

-          Він говорити не може, - сказав Ден, - а ти боявся, що він твою машину запам’ятає.

Хлопець підійшов до потерпілого і присів навпроти, поплескав долонею по морді і спитав:

-          Ти хто?

-          Авввхт – вичавив з себе потерпілий і хитнувся, він наче собака намагався дивитися одним оком схиливши голову в бік.

-          Чуєш, - звернувся Ден до Артема, - він бикує, питає хто ми?

Артем кисло посміхнувся і став перед машиною, затуляючи собою номер.

-          Скажи нам, якого чорта ти заліз до багажнику? – запитав Ден. Той спробував щось сказати, але у нього не вийшло і він просто звів плечима. Ден продовжував свій допит.

-          Ти мені скажи, що нам з тобою робити, може тебе в міліцію завезти за взлом автомобіля? Ти хотів вкрасти машину мого друга? Кажи, чого ти мовчиш? – Ден з кам’яним лицем знову влупив йому ляпаса аби привести до тями. Артем давлячись від сміху стояв біля машини ногами затуляючи номер, руками рот, щоб не засміятись в голос.

-          Водку будеш? – Запитав у зловмисника Ден.

Той кивнув. Артем дістав з машини пляшку зі стаканчиками і подав Дену. Наливши два стаканчики він протягнув один зловмиснику, інший тримав сам. Обоє випили навіть не скривившись.

-          Я тебе давно хотів спитати, - продовжував Ден, - Що ти робиш в лісі?

-          Я нзна… - прорізався голос зловмисника.

-          О! заговорив, - здивувався Ден. – Давай так, - продовжував він, - ми тебе завеземо в місто, але ти більше так не роби, бо я тебе запам’ятав і наступний раз не пробачу. Зрозумів?

-          Я! - багатозначно відповів зловмисник і кивнувши головою впав мордою в хвою.

-          Почало загрібати, - промовив Артем, - я навіть боюсь уявити, що зараз робиться у нього в голові.

-          Все нормально, можна їхати назад у місто. Кістки у нього цілі, голова, трошки покоцана, але працює, коли він прокинеться то пам’ятати точно нічого не буде. Якби я знав, що він такий п’яний то навіть не бив його, навіть якось, не зручно.

-          А куди ж ми його, назад в багажник? – запитав Артем.

-          Тобі, я бачу, сподобалось возити живих людей в багажнику. Ні, я сяду з ним на заднє сидіння, треба його по дорозі на якусь лавку покласти, бажано в районі клубу чи бару.

Хлопці запхали в машину свого нового знайомого, і поїхали в місто. Попереду був цілий день і недопита пляшка «Абсолюту».

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
12.06.2012 Проза / Есе
Ненависть
23.06.2012 Поезії / Вірш
Cуїцид
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Сценарій Про життя
09.01.2014 © Бойчук Роман
ЗА ТРИ ХВИЛИНИ...
18.06.2012
Небо і земля
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 5 (5+0+0+0+0)
Переглядів: 333  Коментарів: 15
Тематика: Сценарій, небо, земля
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 18.03.2013 12:33  © ... для Ніка Жикол 

Дякую.
Хоч мені і не подобається цей текст.. 

 17.03.2013 12:57  Ніка Жикол для © ... 

Всі вже давно прочитали і оцінили, а я от тільки добралась до цього тексту... Мені сподобалося. Не такі вже погані ці хлопці, і є в них і совість і розум в голові... Така банальна для нашого часу історія, але чипляє... Мабуть тому, що Ви так пишете... Ну не знаю: просто, правдиво, як вжитті воно і є... 

 19.06.2012 20:00  Каранда Галина для © ... 

Я був не впевнений, що він вижив і поклав його в багажник.-

він би просто втік. не возився б з тілом. Але хай навіть і так, з переляку завіз би в ліс подалі й викинув. Добре, навіть припустивши що переклинило його конкретно, і ситуація йде по Вашому сценарію: Людина в стані стресу навряд чи була б здатна на оту дискусію. Ну це моє сприйняття, але я ж не психолог, хтозна, може, буває й так. Кажу ж - цікаво, хоч я й не повірила!)

 19.06.2012 17:32  © ... для Каранда Галина 

А в чому нереальність?, просто цікаво для себе. 

 19.06.2012 17:31  © ... для Тетяна Белімова 

Ну звичайно)
Пропоную збиратися мирно, без зброї як написано в конституції.
Але з алкоголем (ігноруючи Код. про Адмін правопорушення) інакше дебати будуть не цікавими. 

 19.06.2012 16:56  Тетяна Белімова для © ... 

Добре, але так як співається у Володимира Семеновича Висоцького: "Будут водка и дебаты?", тоді і природник можна влаштувати :) 

 19.06.2012 16:25  Каранда Галина для © ... 

ну, мені діалоги не здалися затягнутими, та ситуація трохи нереальна...
читати - цікаво. 

 19.06.2012 15:35  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую, знову погладили))
Текстів є достатньо, це вірші майже всі тут, а проза лежить в схована від усіх :)
Можна і зробити таке-собі попурі, але треба переривати архіви, щоб знайти те з чим можна переплітати.
Я зараз працюю над одним текстом (вже написано близько 60 сторінок), але ніяк не можу дописати, музи десь зубухали)) так само недописані лежать ще дві великі роботи (там менше), текстів досить, але я не думаю, що буду виложувати їх тут, не лишаю наді прочитати їх у твердій обкладинці) Можемо зібрати народ, влаштувати квартирник, чи природник і там досить просто можна буде ділитися такими текстами) 

 19.06.2012 14:51  Тетяна Белімова для © ... 

Якщо у тебе є ще подібні тексти, можна об`єднати їх у щось велике, як у тому ж "Гімні демократично молоді", де сюжету наскрізного не має, але є багато об`єднуючих деталей. Тільки треба потрудитися і цю першу частинку допрацювати, чи матимеш таке бажання? Бо потенціал є. Початок багатообіцяючий. Талант твій безумовний, навіть не обговорюється. Треба тільки виписуватися. Чесно, мені сподобалось ця частинка. Таких текстів не вистачає - таких трішки депресивних, але правдоподібних. І взагалі, багато хто любить про інший (молодіжний, тусовочний, неформальний) світ почитати - для адреналіну, якого позбавлені у реальному житті. Ти знаєш цей світ із середини, можеш, так би мовити, з позиції очевидця таку "бомбу забульбенити"! 

 19.06.2012 13:37  © ... для Тетяна Белімова 

Почну з кінця:

Оксана - це матеріал, вона випадково з"явилася, обов"язково осіла в пам"яті одного із ЛГ і поламала те що здавалося поламати неможливо. я її викинув так само несподівано і легко як і поставив у текст - вона зайва, це справді матеріал.

Продовження.. навряд, текст писався більше двох років назад, та і наби він завершений, далі фантазія читача.

Страх - страх це добре, за це власне і боровся, що ніби і класова проблема існувала завжди, але все-таки сюжен трохи непередбачуваний.

Діалоги - вірю, дя...

 19.06.2012 12:45  Тетяна Белімова 

Стало страшно від описаної пригоди. Хоча, з іншого боку, учасники цих подій явно не випадкові, і не випадково потрапили під роздачу...

Тепер до технічнічного боку - тут мені не все сподобалось. По-перше, початок вийшов дещо не сформованим і надуманим. Не бачились десять років? Не спілкувались? І ось так запросто десь (у момент такого хвилювання, що й голова не варить?) береться телефон Ден? Тут ти до кінця не продумав - це має бути спонтанно, але все ж реалістично (під`їхав під будинок, грюкав у вікно - яко...

 19.06.2012 11:14  © ... 

Забув головне!
Дякую адмінам, що пропустили текст з ненормативом. 

 19.06.2012 11:13  © ... для Деркач Олександр 

Плюс це круто)
Дяк. 

 19.06.2012 09:19  Деркач Олександр для © ... 

Текст сподобався, гарна подача ситуації і діючих осіб... плюс)) 

 18.06.2012 23:30  Каранда Галина 

) на завтрашню ніч!) дуже хочеться прочитати, не встигпю... але 100% повернусь!:) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.04.2011 © Закохана
09.12.2010 © Тундра
03.12.2011 © Т.Белімова
22.12.2012 © Каранда Галина
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди