Мрія про дощ
з рубрики / циклу «Задощило почуттями...»
Безхмарне небо спекою умилось.
Нехай іде хоч віртуальний дощ.
Ось тільки мить - щоб світло зупинилось
І солодко запах червневий хвощ.
Хай блискавки панують, мов століття.
Хай грім гримить, мов тисячами труб.
Нехай порве зів"яле верховіття,
Нехай скрипить старий дідисько-дуб...
От тільки дощ... Левадами п"янкими...
Холодні краплі у вуста землі...
І тільки справжній - з хмарами важкими,
Із ревом вітру й стогоном душі...
Нехай замре напівживе осоння!
Хай краплі світла перевернуть все!
Я повернусь на рідне підвіконня,
Де знову меланхолія прийде.
Я думатиму, як вві сні, про мрії,
І хай вже не на білому коні.
Нехай хоч дощ цю млявість дивну змиє
Із серця, з сонця, з спраглої землі.
