Так порожньо й тихо…
з рубрики / циклу «Наодинці з кавою й собою»
Так порожньо й тихо…
Усі вже давно розійшлися…
У виміри інші
Десь кращого раю шукати…
А я ненароком
Боюся сполохати лихо…
Хто схоче – той піде…
І, знаю, не треба тримати…
Так порожньо й тихо…
Та я залишаюся знову…
Бо якось не звикла
Що вже полюбила, міняти …
Невпевненим кроком,
Із смутком наповненим міхом,
З уламків зневіри
Стараюсь хоч щось збудувати…
Я знаю – минеться.
Життя перегорне сторінку,
Як досі до цього…
І змусить і далі гортати.
І стиснеться серце,
Та змириться знову… і гірко
В найдальший куточок
Почне теплу пам’ять ховати…
Так порожньо й тихо…
Усі вже давно розійшлися…
Я ще залишаюсь…
Дурна… хоч нема, що чекати…
І вже не рятує
Від дум розчарованих пихи
Те місце, куди ще
Так зручно від себе тікати…
Лубни, 26.05.2012 / 0:25
