Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
16.07.2012 10:57Новела
Для дорослих  Про життя  
40000
© Тая

Така у неї робота

Тая
Опубліковано 16.07.2012 / 12125

   

У напівтемному коридорі обласної поліклініки зібралося багато людей, в основному жінки, що поз’їжджалися сюди зі всієї великої області. Вони були різні: молодесенькі, молоді, старші і навіть старенькі бабусі; одягнені всі були теж по-різному, зразу кидалося в очі, хто приїхав з села, хто прийшов з міста; це були люди різні за професіями та віросповіданням. Але тут, у цій великій черзі, об’єднувало всіх одне – хвороба, яка деколи не давала шансу нікому, і цей вибір не залежав ні від розміру гаманця, ні від статусу у суспільстві.

 Інколи можна було побачити чоловіка, який привів свою налякану дружину до лікарні і стояв біля неї, переминаючись з ноги на ногу, ніяковіючи від жіночих розмов, які чулися тут скрізь.

 – Дівчино, чому ви не займаєте чергу? Тут я остання! – голосно звернулася до молодої дівчини, що підійшла до кабінету, жінка, яка сиділа у кріслі недалеко.

– Я саме мала запитати, – почервоніла молода жінка і відійшла від дверей.

– Всі так мають запитати, а потім у кабінет без черги проходять! А я тут взагалі з сьомої години, а черга моя ще і не наближається, – обізвалася молодичка з іншого кінця коридору.

Вся жіноча компанія, погоджуючись, закивала головами і продовжувала стояти, сидіти у довжелезній черзі. Не дочекавшись запрошення у той кабінет, одна жінка легенько прочинила двері і тихим голосом запитала:

– Можна? Ви приймаєте?

– Ви не бачите, що лікар тільки переодягається! Заждіть, ми скажемо, коли, – гаркнула медсестра у відповідь.

Жінки знову загомоніли:

– Ну скільки можна чекати? То ж прийміть швидше, та й нас менше буде! Тут у чеканні померти можна!

– А їй куди спішити? У неї така робота! Подивись, яка пані-лікарка, одягнута за останньою модою, золота на ній, як у ювелірній крамниці, як пройшлась так і французькими духами повіяло, – з іронією сказала одна з жінок.

– Чим більше горя – тим більше й грошей… Робота у неї така. Але хай там, аби швидше прийняла нас, – відказала її сусідка.

– Я сьогодні взагалі на першу маршрутку сіла, йшла швидко, думала першою буду. Ага, тут людей вічно багато, коли не приїдь, – сказала сільська жіночка та пригладила рукою чорну святкову спідницю.

– А мені вже й цього кабінету і, певно, не потрібно, – обізвалася старенька бабуся, – та наша медсестра сказала обов’язково їхати у область на перевірку. Я їй кажу, що мене нічого не болить, і мені вже й все одно, що буде, то й буде, якщо прийде смерть, то й сама помру. Що це мені вже дасть?

– Так, воно дійсно нічого не болить, я теж думала, що здорова, – заговорила жінка у штучній перуці, що зовсім не пасувала до її обличчя, – а як перевірили – терміново операцію наказали робити, погодилась, хоч грошей на хімію не було, але якось стягнулися, то й живу зараз… Добре, що таки вчасно звернулась, тепер кожного місяця на перевірку їжджу.

У коридорі настала гнітюча тиша. Кожен думав, щось про своє, таке болюче і таке особисте, про яке може дізнатися тільки той лікар за тими дверима, у тому страшному кабінеті. На жіночих обличчях був відображений біль, страх невідомого, і страх очікуваного. Кожен думав, що це станеться не з ним, він не заслуговував на таке, це хтось інший, кожен надіявся, що аналізи не підтвердяться і буде просто звичайне лікування.

Почався прийом. Жінки заходили і виходили. По їхньому виразу обличчя можна було побачити, що їм сказав лікар: хтось виходив, посміхаючись, і швидко збігав вниз сходами, щоб на довго забути цей жахливий кабінет, хтось виходив з байдужим поглядом і теж прямував до виходу, деяких відправляли на операцію, і вони йшли здавати всі необхідні аналізи, щоб їх оформили на стаціонарне лікування.

Але заходили всі невпевнено та з острахом…

Біля мене сиділа молода, вродлива дівчина, у неї було довге каштанове волосся та світла-світла шкіра. Вона була настільки блідою, що темні кола під її карими очима кидалися у вічі. Дівчина пристально дивилася перед собою і було видно, що нічого не бачила. Інколи діставала з сумочки якийсь папірець, втуплювалася у нього, знову бездумно ховала і чекала, як і я, своєї черги.

«Певно, дуже хвилюється, не виспалась, того й така змучена», – подумала я і вголос сказала:

  Не хвилюйтесь, усе буде добре.

Вона якось дивно глянула на мене, і я побачила у її погляді стільки болі та страждання, що аж відвела очі.

  Дівчино, заходьте, ваша черга, – гукнули мою сусідку.

Вона піднялася, хитнулася, я підтримала її за лікоть, дівчина посміхнулась мені у відповідь і зайшла. Далі черга була моя, я підійшла до дверей кабінету і стала чекати, коли ця вродлива дівчина вийде.

Вона вийшла, вірніше вийшла її тінь, повільно пішла … Я зайшла до кабінету та не встигла причинити двері, як почула у коридорі голосне ридання, крик відчаю, біль…

Я питально подивилася на молоду гарну лікарку, сучасну, стильну та байдужу. Вона здивовано підняла на мене очі, потім перевела погляд на медсестру і сказала:

 – Чого вона кричить? Що я зроблю? У неї третя стадія! Хай іде на операцію…

Така у неї робота… Подумала я.


НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
16.07.2012 Проза / Есе
Прощення
16.07.2012 Проза / Есе
У кожного своє щастя
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Новела Про життя
18.07.2012
Терен зелененький не треба ламати...
16.07.2012
Така у неї робота
11.06.2012 © Ярослава
Півонії
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 124  Коментарів: 6
Тематика: Новела, поліклініка, медицина
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 16.07.2012 23:36  © ... для Каранда Галина 

Так, погоджуюсь. Лікарям теж нелегко. Якби описувати це з погляду лікаря, теж можна знайти пояснення. І взагалі у всьому завжди Є пояснення)
дякую за коментарі! 

 16.07.2012 22:44  Каранда Галина 

правдоподібно змальована черга...
ота лікарська "байдужість" дається їм не так просто, вона виробляється роками і болісно.... без неї вони б з розуму посходили. і справжній спец має бути холодним, інакше руки тремтітимуть...
хоч, звісно, є різні люди серед лікарів... це неймовірна відповідальність, не кожний на неї погодиться... 

 16.07.2012 21:51  іміз 

коридори перед такими дверима...де визначають "стадії"...кишать людськими болями по один бік дверей...та чиєюсь байдужістю - по інший бік...дуже близько!!! 

 16.07.2012 21:27  © ... для Деркач Олександр 

Ця тема дуже життєва. І тому сумно. Дякую, що читали! 

 16.07.2012 21:24  Деркач Олександр для © ... 

Текст гарний, а тема сумна... 

 16.07.2012 16:50  Володимир Пірнач для © ... 

Без слів..
Плюс. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +34
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
27.03.2012 © Микола Щасливий
20.01.2011 © Михайло Трайста
10.07.2013 © іміз
26.11.2011 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди