Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
18.07.2012 11:51Новела
Для дорослих  Про життя  Про любов  
50000
© Тая

Терен зелененький не треба ламати...

Тая
Опубліковано 18.07.2012 / 12172

Кожного вечора, лягаючи спати, Катерина молилася всім богам, що були на небі та просила одного, трохи щастя, жіночого щастя. Десь доля заблукала на довгих життєвих  дорогах, десь минула її зупинку і пішла до інших, щасливіших. Чи, може, тому, що у  дитинстві мати любила співати замість колискової таку сумну пісню про долю? Чи так мало статися? А чи пригадає?

… Чи ти мене, мамо, в куплі не купала?

Чи ти мені, мамо, щастя не бажала?

…Не раз тебе, доню, в куплі я купала,

Не раз лиха доля в купіль заглядала…

 

 

...Скажи ж мені, мамо, де терен ламати,

Скажи, де є щастя, я піду шукати.

…Терен зелененький не треба ламати,

Доля сама прийде, не треба шукати.

Пісня була така сумна, що аж за серце брала. Пам’ятає, як малою запитувала маму, а що таке доля? Мати пояснювала, що це такий життєвий шлях, яким кожен має пройти на землі, це хрест, який кожен має пронести сам. Але у всіх він різний, кожному він важкий, і кожен думає, що йому найгірше, але то не так. Всі люди однакові. Всіх любити потрібно і прощати всім треба.

-                        А мене, мамо, будуть любити люди?

-                        Будуть, головне навчися їм прощати, бо вони іноді не розуміють, що роблять.

-                        Я намагатимуся. Я спробую.

Важко було Катерині прощати людям, важко було розуміти їх.

Колись мама розповідала, що як ходила вагітною Катериною, то у велике свято взяла сокиру, щоб півня зарубати, холодець хотіла зварити. Стукнула по тонкій шиї птиці і ніби у животі щось ввірвалось. Згадала про свято, схопилася за живіт, кинулась до образів молитися та, видно, пізно було… Мабуть, саме тоді і відтяла долю своїй Катерині. Коли родилась дівчинка, то акушери  аж голови відвернули. Такого ще не бачили, обличчя дівчинки було спотворене. Верхньої губи взагалі не було, а на правій щоці якась пляма вроджена, як павук розповзлася.

Батько, коли свою дочку побачив, пішов від матері, не пробачив їй. Сказав, що грішна вона, тому й дитину таку родила. То який гріх? Просто виправдання собі знайшов, щоб не бачити дівчинку. Це була перша її зрада, зрада найріднішої людини.

 Вона тоді ще про це не знала.Катерина росла слухняною, доброю, хотіла бавитися з дітками, та мати не дозволяла їй, боялася аби не образили. Все життя присвятила своїй дівчинці, всі гроші, які заробляла на декількох роботах на операції відкладала, щоб хоч трішки зробити дитину щасливою. Багато пережила Катерина операцій, які все ж таки залишили обличчя  шрамами спотворене. Пізнала багато знущань та глузувань у школі, а потім у училищі. Сміялись з неї, лякались її, розмовляти не хотіли, зневажали дуже.  Але пам’ятала мамину розмову  про хрест, який має нести по життю, не ображалась, прощала людям. Після закінчення навчання пішла працювати на будівництво малярем-штукатуром. Уникала товариства, закутувалася хусткою майже по очі, або прикривалася рукою і так ходила.

Любила читати, дуже любила… Коли увечері вдома переробить усю роботу, старенькій матері допоможе, сідала за книжки і так могла просидіти до ранку, настільки захопливі були романи, повісті, оповідання. Все ковтала у себе, думала, вимріювала, і так їй було добре, бо тут, у мрії, вона нікого не боялася, не соромилася, була відвертою, чесною, справжньою, такою, як усі. Вона була тут щасливою.Дуже прагнула щастя жіночого. «Яке воно те щастя?  Моє лише у книжках буває», - відповідала собі.

Одного пізнього вечора поверталася з роботи, вже була осінь, почало рано смеркати. Йшла швидко, сутеніло, почав накрапати дощ. Вже майже дійшла до свого під’їзду, як почула якесь вовтузіння, глухі удари та стогін. Виглянула за ріг свого будинку і побачила, як двоє чоловіків ногами збивали людину, що скрутилася клубочком і боронилася від них, руками, прикриваючи голову.

-                        Що ви робите, нелюди! Залиште його! – почала несамовито волати Катерина.

Ті навіть не повернули голови у її бік і продовжували  систематично гамселити чоловіка носками по голові, спині, рукам. Не думаючи, чим це може обернутися для неї, вона  кинулася на захист. Якась нелюдська сила взялась у ту мить у Катерини, розсердженим звіром кинулася на кривдників, хапалася за ноги, кусала їх, царапала, ніби мстила  за слабших, за себе, за свої образи, сльози, відчай, безсилля. Певно, страшною була у ті хвилини, бо чоловіки, відчувши всю ненависть та побачивши силу жінки, відсахнулися від неї.

-                        Ненормальна якась, - крикнули, схопили барсетку, гаманець, що лежали на землі, та повтікали.

Катерина, тримаючись за розбитого носа, обезсилено підповзла до чоловіка:

-                        Ви живий? – запитала у нього.

-                        Якщо ви не небесний ангел, то швидше, що так, ні ж ні, - спробував пожартувати чоловік.

-                        Та, ні, я точно не ангел. Я – людський гріх, - тихо відповіла дівчина.

Люди, що повиглядали з вікон на крики Катерини, викликали швидку. Зразу ж з’явилася машина і лікарі кинулися на допомогу потерпілим. У чоловіка було зламане ребро,  його поклали на ноші та понесли у машину. Катерина відмовилася їхати у лікарню і повільно пішла до себе додому.

Більше місяця пройшло з того прикрого випадку. Ніс Катерини зажив, правда залишив ще один пекучий шрам  людської жорстокості на серці дівчини. «У кожного свій хрест, своя доля, свій гріх, який мусиш спокутувати - розмірковувала вона, -  кожному своє. Люди не розуміють інколи своїх вчинків, не усвідомлюють їх, біжать за чимось примарним, несуттєвим, думають, що від цього стануть щасливішими. І на цьому шляху гублять головне, заради чого прийшли у цей світ – доброту, ніжність, любов. Тоді в чому ж таки щастя?  Можливо, в тому, щоб бути комусь потрібною. А кому я потрібна, крім старенької матері? Такий мій хрест, така у мене доля».  

-          Мамо, чому мені так важко буває іноді, а боги не допомагають мені, хоч я кожного вечора звертаюся до них з молитвами? – запитувала  Катерина.

-          Послухай таку притчу… Одному чоловіку, що помер, небесні святі показали його земну життєву дорогу. На ній зображені сліди цього чоловіка та небесного охоронця, що йшов поряд. На якомусь відрізку шляху одні сліди зникають. «Де був ти, святий, що залишив мене у найважчі хвилини мого життя?» – запитав невдоволений чоловік. «Я ніс тебе на руках», - відповів він.

Одного разу у двері Катерининої квартири подзвонили. Дівчина здивувалася, бо до них ніхто ніколи не приходив, рідних не було, друзів теж. Відчинила двері і мало не зомліла – у дверях стояли квіти, так , квіти, величезний букет білих троянд на ногах, бо чоловіка, який його тримав, не було за ним видно.

-                        Ви, певно, помилилися квартирою, - не відриваючи погляду від такої кількості квітів прошепотіла Катерина. І шалена, навіжена думка стрілою промчала до всесвіту: «Ні, хай це буде мені, хай не помилилися!»

-                        Якщо тут живе найсміливіша і найвродливіша дівчина міста, то не помилився, - відповів букет, а потім Катерина побачила голову чоловіка, якому місяць назад рятувала життя.

Ніби окропом ошпарили дівчину такі слова, зразу ж механічно затулила рукою обличчя.

Чоловік обережно відвів її руку і сказав:

-                        Насилу знайшов тебе… Ніколи так не роби, чуєш! Запам’ятай – ти найвродливіша дівчина на землі, з тобою не зрівняється жодна красуня планети,  бо у тебе велике, ніжне серце. Місяць в лікарні пролежав, увесь час згадував, думав, аналізував. Скільки людей мимо пройшли, пробігли, серед них і чоловіки були, а лише ти не пройшла байдуже, не злякалась грабіжників. Якби не ти – забили на смерть... Ну, що? На чай запрошують у цій квартирі?

… Терен зелененький не треба ламати,

Доля сама прийде, не треба шукати…

 

 

17/07/2012

 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.07.2012 Проза / Есе
Всьому свій час
18.07.2012 Проза / Мініатюра
Доторкнутися до неба
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
Новела Про любов
22.07.2012 © Іриска
Краса-оманлива
18.07.2012
Терен зелененький не треба ламати...
11.06.2012 © Ярослава
Півонії
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 5 (5+0+0+0+0)
Переглядів: 373  Коментарів: 7
Тематика: Новела, терен
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 06.08.2013 15:41  Дарина 

Таєчко, дуже тонкий твір! пробачте,можна дізнатись ваше прозвище чи літературний псевдонім? 

 18.07.2013 18:39  Дебелий Леонід Семен... для © ... 

Ніколи нічого з Ваших творів не читав, але тут відчувається вправна рука... Історія зворушлива. Чудово! 

 19.07.2012 09:49  Деркач Олександр для © ... 

Зворушливо, проникливо і ГАРНО написано 

 18.07.2012 17:56  © ... для Каранда Галина 

Спасибі, Галино! 

 18.07.2012 17:51  Каранда Галина для © ... 

дуже гарний, зворушливий твір. 

 18.07.2012 17:41  © ... 

Дякую!Мені потрібно було почути коментарі до цього тексту,бо я його тільки написала. 

 18.07.2012 12:22  Крісман Наталія 

Давно мене ніщо до сліз не доводило, а тут так пройняло...аж слів бракує... Дякую, Таєчко, за цей твір, у ньому стільки скарбів заховано, лиш треба вміти бачити і чути їх душею! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
26.11.2011 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди