ДОЩОВИЙ ЕТЮД
з рубрики / циклу «ЕТЮДИ, КАРТИНКИ»
Змовкли птаства голоси,
Хмурим відчуттям грози
Небо мріло невідступно.
Вітер пил з дороги змів
І навіяв гул громів,
Мов із шаманського бубна.
Танцювала зграя хмар,
Блискавок уплівши жар
В сиве вітряне волосся.
У таночку хмарних втіх
Щось стрімке прорвало міх,
Вниз дощем лунким збулося.
Сплеском мокрої жаги
Краплі бились об дахи
Під пориви вітру дужі.
В хмарах, від дощу слизьких,
Місяць втриматись не зміг
Та й скотився до калюжі.
В цю негоду не для втіх
Брів світанком чоловік
Без плаща і зайвих грацій,
На дощі, як хлющ, він змок,
Люк укравши під шумок
Від міських каналізацій.
На візок згрузив чимдуж,
Не обходячи калюж,
Біг дощем, аж важко дихав.
Місяць бачив, та й його
Колесом візка свого
Змоклий злодій переїхав.
Перервавши марний сон,
На півлітру й закусон,
Бач, спромігся! Пофортило!
Під громів рвучкий удар
Сяйво блискавки з-за хмар
Лик щасливий освітило.
