Який, як книжку, я гортаю 

В самотні дні меланхолійні, 

Коли жалію за тим, чого немаю, 

Й плекаю нездійсненні мрії. 

Можливо, ми б були разОм 

Рік чи місяць, не знаю. 

Та нащо думать назад, 

Якщо й так цього немає. 

Доля нас, звичайно, не спитала, 

Зробила все, як завжди, по-своєму 

Та, значить, так і бути мало, 

що ти і я навік окремо. 

Вже завтра мене не впізнаєш,  

Підеш своїм шляхом, а я - своїм. 

Я книжку потріпану сховаю 

І відкладу у довгу скриню снів.