Хочеш, люба, запалим свічу?
ти приходиш вночі у мої розтривожені сни
ніжним дотиком вуст, мов торкання незримого вітру
ти мовчиш надто гучно, мов ноти на древніх пюпітрах
це мовчання тривог, так у горах мовчать валуни
у мій всесвіт колись я тобі відчинила дверцята
а туди намело аж по вінця усяких жалів
кожна нота твоя – наче смужка від серця відтята
кожен погляд – наскрізь мого світу, котрий відболів
ми втікали від втеч, бо вони – наче справжня обуза
на розхрещенні доль пошматовані мрії печуть
кожен сам серед світу своїх рукотворних ілюзій
залишився один… може, Люба, запалим свічу?…
