Терапевт

Доманіцькому С.О.

Нема мені чого на долю нарікати,

Хоч справді в мене доля не проста.

Я довго-довго мусила чекати,

Щоби взаємною була любов моя.

Зронявши сльози, бо кохання відкидають,

Клялась собі я більше не любить.

Та всі ж, напевно, дуже добре знають,

Що без любові дуже важко жить.

Мов склеєна і знов розбита ваза,

Пораненою була вся душа.

Як ти зумів, не знаю, так відразу

Спитать мене чи буду я твоя.

Ти вилікував ті глибокі рани

Уміло, ніби справжній терапевт.

Секретів ти не мав із цим, коханий,

Занадто був простий той твій рецепт.

Простий, та ліків цих нам не купити –

Їх не привозять до міських аптек.

Як добре із любов’ю в серці жити,

Підтверди, я ж слухняний пацієнт.

К-П, 27.11.2009