27.07.2012 15:57
-
206
    
  4 | 4  
 © Андрій Гагін

Проснувся грім…

Проснувся грім, та спить щось небо –

В душі, в безмірності, ці грози.

Здалося, все немов так треба,

Та ріс осот на цій дорозі.


Тепер цвіте він, тут, колючий:

Дошкульний всесвіт, і гроза.

Світ прагнень – в дотику болючий;

Обману цвіт і кров-сльоза.


З корінням вирвати, це мало –

В грозі й осотах, вся душа.

Буденний вітер вигнав хмари,

А цвіт осоту, до вірша.



10.07.2012

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 29.07.2012 12:56  Тетяна Чорновіл => © 

Такий колючий буревій, весь в осоті! ((((( Аж заболіло!

 28.07.2012 15:55  Деркач Олександр => © 

Гарно

 27.07.2012 16:29  Каранда Галина => © 

Дошкульний всесвіт - клас!

 27.07.2012 16:28  Крісман Наталія 

Гарний вірш, Андрію, лиш трохи ком мені забагато, наче...