Проснувся грім…
Проснувся грім, та спить щось небо –
В душі, в безмірності, ці грози.
Здалося, все немов так треба,
Та ріс осот на цій дорозі.
Тепер цвіте він, тут, колючий:
Дошкульний всесвіт, і гроза.
Світ прагнень – в дотику болючий;
Обману цвіт і кров-сльоза.
З корінням вирвати, це мало –
В грозі й осотах, вся душа.
Буденний вітер вигнав хмари,
А цвіт осоту, до вірша.
10.07.2012